Кожна спроба виправити становище обертається для Путіна новою ганьбою

"У Кремлі підтримують налаштованість на те, що треба Україну загалом звільняти від усіляких проявів неонацистських настроїв", – проголосив речник російського президента Дмитро Пєсков, відповідаючи на заяву ватажка бойовиків так званої ДНР Дениса Пушиліна про те, що "настав час знову звільняти "русские города" в Україні, а саме: Одесу, Київ, Харків, Миколаїв та інші. Заява Пєскова мала би продемонструвати, що Кремль не готовий до компромісів. Хоча про які компроміси йдеться? Хіба Україна захопила якісь російські землі? Або, може, українці утримують у заручниках мільйони російських громадян на окупованих територіях, дерусифікуючи їх, фільтруючи та рекрутуючи на війну із власною державою?

 

Насправді заяви Пушиліна та відповідь на них Пєскова – це спроба нав'язати світові картину, в якій між Україною та Росією існують якісь спірні території, щодо яких можна домовитися заради порятунку мирного населення. Мовляв, "ми не готові до компромісів, які в перспективі можливі". Таким чином Москва намагається змусити світ подвоювати миротворчі зусилля. От тільки реальність геть інша.

На окупованих територіях росіяни одразу ж створюють справжнісінькі концтабори: Ізоляція, Ягідне і от тепер Оленівка. Нищать, катують та чинять інші жахливі злочини щодо українців, які опинилися під їхньою владою. І річ не тільки в тому, що момент для переговорів з окупантом ще не настав. А в тому, що жодні компроміси, коли йдеться про життя мільйонів українських громадян, які опинилися в окупації, неможливі у принципі. Росіяни мають відмовитися від загарбницьких планів щодо України. А для цього Росія має зазнати воєнної поразки.

І тут виникає запитання: коли? За повідомленням CNN, втрати Росії у війні в Україні перевищили 75 тисяч росіян убитими й пораненими. За даними адміністрації президента США Байдена, "понад 80 відсотків їхніх сухопутних військ загрузли і втомилися". Якщо Путін не відступиться, поки не програє, то що має статися, щоб Кремль визнав поразку? Скільки ще має загинути російських військових? Відповідь тут проста і складна одночасно. Путін воюватиме до останнього росіянина. Він не може зупинитися, бо приречений дійти до свого ганебного персонального кінця.

Після того як бліцкриг на Київ провалився і Путіну не вдалося натягнути на себе лаври "відроджувача Російської імперії", він зробив кілька спроб досягнути хай не таких карколомних, але все ж перемог. Спроби наступу на сході були заявлені як справжні цілі воєнної кампанії з "відновлення кордонів республік". Але й тут сталося не так, як гадалося. Попри успіхи в Луганській області, Донеччина не "визволяється", хоч як старайся. Навіть заявлений "референдум про приєднання" сьогодні видається пасткою. Адже реальність така, що жодна з українських областей так і не була захоплена цілком.

Як "приєднати" Херсон без області, а Запорізьку область без Запоріжжя? Чому раптом "народ ЛНР" іде на референдум, а "народ ДНР" – ні? А якщо проводити псевдореферендуми тільки на захоплених землях, то як пояснити, що в тих трьох неокупованих селах Луганщини живе не "народ ЛНР", а якийсь інший, без якого путінська неоімперія може обійтися? Що ближче до 11 вересня, то очевидніше, що Росія не досягла жодної з поставлених цілей. Кожна спроба якось виправити становище обертається для Володимира Путіна новою ганьбою.

У такій ситуації, здавалося б, розумніше було б оголосити тотальну "добру волю" й забрати війська з української землі, доки їхній розгром не став очевидним для кожного зазомбованого путінською пропагандою росіянина. Але Кремль давно веде бойові дії не заради перемоги, а заради власного виживання. Для Путіна та його поплічників відмова від війни може обернутися величезним незадоволенням електорату. "А заради чого тоді все це було? Так у чому ж велич Росії, брат?" До речі, зрив домовленостей про постачання зерна через добу після його підписання – явище того ж порядку. Кремль дає зрозуміти своїм громадянам, що Росія ще досі велика, що нічого катастрофічного не відбувається: "Дивіться, ми досі нахабні та безкарні у своєму нахабстві". Так би мовити, все йде за планом.

Маємо огидний пакт людожерів. Недарма після кожного воєнного злочину російської армії соцмережі вибухають вигуками кровожерливого схвалення. Саме тому Путін для задоволення мас імітує війну до перемоги, паралельно вбиваючи мирне українське населення та полонених. А маси ті роблять вигляд, що вірять у визвольний характер розв'язаної їхньою країною бійні. Одночасно радіючи смерті українських дітей так, немов би це і є доказ непереможності російської зброї. Ця огидна м'ясорубка може крутитися доволі довго. За словами очільника Кремля, "до останнього українця". За логікою – до останнього росіянина, якщо буде потрібно диктатору. Припинити воювати для російської провладної верхівки означає залишитися сам на сам зі своїми накачаними пропагандою ненависті громадянами, у яких, крім жорстокого безглуздого вбивства, ніяких перемог у житті вже не залишилося.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×