Ексклюзиви
Четвер, 12 вересня 2019 13:51

Верховна Рада стає механізмом бездумного випльовування законів

Український парламентаризм помер

уже очевидно: прогноз політологів, які передрікали, що Володимир Зеленський буде слабким президентом, не збувся. Ані брак досвіду, ані відсутність мінімальних уявлень про функціо­нування державно-політичної машини, ані неспроможність президента чітко артикулювати свої політичні погляди не завадили йому здобути всю повноту влади в країні. Перемогу в президентських виборах успішно конвертували в перемогу під час парламентських, а з 29 серпня – і в контроль над усіма інститутами виконавчої влади. Тож тепер, перефразовуючи вислів із не такого вже й далекого минулого, можна сказати: все буде Зе!

  Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог
Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог

На час настання нової епохи можна забути й про традиційне кліше політичного мовлення: в Україні парламентсько-президентська республіка. У цілком конституційний спосіб Зе-команда отримала монопартійну більшість у парламенті й уряд, головна риса якого – готовність виконувати вказівки президента – причому, здається, будь-які.

29 серпня засвідчило й іще один факт – смерть українського парламентаризму. Верховна Рада ІХ скликання одразу продемонструвала свою суть – механізм для бездумного випльовування законів і постанов, "скажений принтер". Слово­сполучення взяте в лапки, бо запозичене з російського дискурсу. Саме до такого порівняння вдаються тамтешні публіцисти, характеризуючи Державну Думу, де немає місця для дискусій, де є одностайність і одноголосність, а ще плазування перед президентськими стопами.

Однак українське суспільство не втрачає надії. У липні показник довіри до Володимира Зеленського сягнув 65%, про недовіру висловились трохи більше 20%, за даними соціологічної групи "Рейтинґ". Приблизно такий самий розподіл настроїв панує і серед аналітиків. Дії Володимира Зеленського витлумачують шляхом опосередковування фактора майбутнього – видатної й виняткової місії, яка перед ним стоїть. В аналогічний спосіб у СРСР виправдовували всі негаразди, включаючи масові репресії: зате ми будуємо комунізм!

Пропрезидентський дискурс невибагливий, але ефективний. Так, визнають прихильники Зе-команди, президент прокинув український народ, запевнивши, що домагатиметься дострокових парламентських виборів за відкритими списками, а натомість погодився на змішану виборчу систему із закритими. Але такою була політична доцільність. Задля швидких і радикальних реформ президенту потрібен парламент, який підтримуватиме його ініціативи, а не розводитиме нескінченні дебати.

Так, із 247 народних депутатів, що ввійшли до фракції "Слуга народу", лише окремі готові до законодавчої роботи, а решта – манекени, запрограмовані натискати на кнопки. Але краще вже такий лояльний до президента парламент, аніж внутрішньопартійні чвари.

Так, президент послідовно мовчить про внутрішньо- та зовнішньополітичний курс, який він провадитиме. Але подивімось, як його плющить від ентузіазму! Хіба це не передвістя надшвидких і грандіозних звершень?

Грандіозні звершення вже почалися. Щоб окреслити їхні контури, повернімось до перших кроків парламенту.

29 серпня президент доправив на ім'я голови Верховної Ради Дмитра Разумкова листа, в якому визначив перелік невідкладних законопроектів, а також тих, що їх мають розглянути позачергово. Варто зазначити, що в списку їх 68! І як парламентарії відреагували на ініціативу президента? "Щодо кожного із законопроектів, – урочисто повідомляє прес-служба Верховної Ради, – народні депутати прийняли рішення про скорочення строків розгляду".

  "Верховна Рада ІХ скликання одразу продемонструвала свою суть – "скажений принтер". Словосполучення взяте в лапки, бо запозичене. До такого порівняння вдаються російські публіцисти, характеризуючи Державну Думу, де є одностайність і одноголосність, а ще плазування перед президентськими стопами", – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Дмитро Скаженик бачить це так
"Верховна Рада ІХ скликання одразу продемонструвала свою суть – "скажений принтер". Словосполучення взяте в лапки, бо запозичене. До такого порівняння вдаються російські публіцисти, характеризуючи Державну Думу, де є одностайність і одноголосність, а ще плазування перед президентськими стопами", – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Дмитро Скаженик бачить це так

"Скажений принтер" штампував постанови до другої години ночі. Пікантність ситуації в тім, що жоден із народних депутатів, окрім, напевно, Разумкова і Стефанчука, в очі не бачив жодного законопроекту. Але це не завадило народним депутатам підтримати їх розгляд за скороченою процедурою. А все чому? Бо кожен із "зелених слуг" чітко знає: його функції не мають нічого спільного з четвертим розділом Конституції, в якому прописано права, обов'язки та повноваження народних депутатів. Бо ніякі вони не народні депутати, тобто не представники народу. Вони – актори, найняті для масовки: сидіти на стільчиках стільки дублів, скільки буде потрібно, натискати на ті кнопки, на які потрібно. І якби виконавчий продюсер Дмитро Разумков наказав їм сидіти в сесійній залі не до другої ночі, а до самісінького ранку – вони сиділи б. Чому? Бо їм чітко пояснили і повсякчас нагадують правила кіновиробництва: масовка – змінний параметр. Сьогодні вона є, а завтра її можуть і розігнати, набравши свіжу і ще зеленішу. Тож не варто занадто вживатися в роль за Станіславським. Це прерогатива зірки. А зірка в нас – Володимир Зеленський.

Проблема полягає в тому, що розгляд законопроектів за скороченою процедурою передбачає обмеження на внесення змін і поправок, а також перетворює на суто формальний процес обговорення в сесійній залі. Усе може звестися до виступу голови профільного комітету, представлення нібито консолідованої позиції фракцій і групи "За майбутнє". Далі голосування в першому читанні й у цілому: рішення прийнято!

Про те, що саме таким чином можуть ухвалювати всі 68 законопроектів, свідчить і голосування 29 серпня за внесення змін до Конституції в частині зняття депутатської недоторканності. Зміни до Конституції були проголосовані навіть без їх розгляду в комітеті, без висновку головного нау­ко­во-­експертного управління Верховної Ради, не кажучи вже про громадське обговорення. І я не впевнений, що вся ця ситуація має бодай щось спільне з парламентаризмом.

Частина законопроектів, судячи з назв, навіяна ідеями "Українського вибору" Віктора Медведчука й заявами Андрія Портнова, які вже розлого цитував Володимир Зеленський. Наприклад, законопроект "Про внесення змін до статей 76 та 77 Конституції України (щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради України та закріплення пропорційної виборчої системи)".

Почнемо з того, що саме формулювання назви безглузде. Бо до одного законопроекту зведено конституційний склад і виборчу систему, а це різні предмети правового регулювання. А закінчимо тим, що відзначимо: ноги в цього законопроекту ростуть із референдуму, який організували і провели з подачі Віктора Медведчука 2000 року. Повівшись на популістські гасла, громадяни проголосували за скорочення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатів. Однак зміни до Конституції парламентарії тоді не внесли. І правильно зробили.

Привертає увагу законопроект "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади". По-перше, виникає запитання: "перезавантаження влади" – це взагалі про що? По-друге, формулювання "внесення змін до деяких законів" просто вражає філігранністю юридичної мови. З обох процитованих назв законопроектів пломеніє правова культура законотворців. Та водночас є достатні підстави припустити, що за формулюванням "перезавантаження влади" стоїть тінь Портнова, з подачі якого президент висловився за люстрацію всіх високопосадовців, які обіймали посади після Майдану.

Не зайве пильно придивитись і до законопроекту "Про внесення змін до Закону України "Про правонаступництво України" щодо скасування дії актів СРСР та УРСР на території України". Я особисто дуже хочу ознайомитися з текстом цього законопроекту. Чому? Бо кордони України визначені актами СРСР і УРСР. Зокрема статус Криму та Севастополя як території України. Відповідно, якщо зламати систему правонаступництва, то територіальна цілісність України в суто формально-правовому сенсі опиняється під сумнівом.

29 серпня прем'єр-міністром України після 5-хвилинного виступу обрали Олексія Гончарука. Наступного дня новий голова уряду дав інтерв'ю групі журналістів. Розмова тривала трохи більше 30 хвилин. Прем'єр-­міністр повсякчас прикривався невизначеними фразами: "ви розумієте", "ви знаєте", "там", "десь" тощо. Такі фрази, якими мовник спонукає реципієнтів додумувати за нього його ж таки тези, свідчать про брак системного бачення ситуації, фактологічну необізнаність і психологічну невпевненість.

Навіть коли пан Гончарук висловлював цілком слушні тези – наприклад, про доцільність стимулювати мобільність трудових ресурсів, хоча й вдавався до поняття "мобільність економіки", що є цілковитим нонсенсом, – йому не вдалося їх системно розкрити.

Одне слово, Україна вже має Зе-парламентаріїв, а тепер ще й Зе-прем'єр-міністра. З чим нас усіх і вітаю!

За 100 днів президентства Зеленський не дав жодного розлогого інтерв'ю українським журналістам, не взяв участі у жодному брифінгу чи прес-конференції, не виступив із жодною змістовною промовою. Виступ 29 серпня, названий Разумковим "позачерговим посланням президента України до Верховної Ради" аж ніяк не відповідає заявленому статусу.

Однак, дякуючи Еммануелю Макрону, Україна довідалася, що президент України мав неодноразові телефонні розмови з Володимиром Путіним. Уперше про таку розмову ми дізналися від Дмитра Пєскова – прес-­секретаря президента РФ. І лише після цієї заяви відповідне повідомлення поширила прес-служба президента України.

А про другу розмову довідалися від Олексія Венедиктова, головного редактора радіо­станції "Эхо Москвы". Однак, скільки таких розмов було насправді, невідомо. Про їхній зміст – навіть ніяково запитувати. На жаль, ані Макрон, ані Пєсков, ані Венедиктов не інформують українське су­спільство належним чином.

Зате Зе-команда успішно продукує фейки. Чого лише вартий перл народного депутата Єлизавети Богуцької про грудневий путч, який готує, звісно, Петро Порошенко. Чи повідомлення нового генерального прокурора пана Руслана Рябошапки про прибуття з Росії до аеропорту "Київ" борту з українськими військовополоненими та політв'язнями. Ця історія – суцільний трагіфарс. Та найкумедніше в ній те, що до аеропорту зустрічати визволених українців поквапився секретар РНБО пан Олександр Данилюк. Утім ситуація не така й "кумедна". Бо, якщо секретар РНБО не володіє інформацією про обмін полоненими й політв'язнями, не має можливості отримати вірогідні дані з офіційних каналів – Офісу президента, СБУ, МЗС, – то виникає чимало питань і щодо механізмів ухвалення політико-правових рішень, і щодо комунікації в Зе-команді.

100 днів президентства Володимира Зеленського. На виході – анігіляція парламентаризму, створення уряду, ступінь компетентності якого вкрай сумнівний, абсолютна непрозорість внутрішньої та зовнішньої політики, брак діалогу з громадянським суспільством. І це лише за 100 днів.

Зараз ви читаєте новину «Верховна Рада стає механізмом бездумного випльовування законів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 172
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода