вівторок, 10 жовтня 2017 14:01

"Важливо все робити вчасно. Кожен втрачений момент відбивається поразкою або відхаркується кров'ю"

Я завжди в опозиції.

Ювілей навіює смуток. Розумію, куди наближаюся. Але поки працює мозок і б'ється серце – думаю, чим допомогти людям і державі.

Ворогам ніколи не можна говорити правди. Але якщо брехня – заради власних інтересів, то це ганебно. Я багато чого не говорив. Тільки тепер розповідаю, як здали ядерну зброю, як зруйнували Чорноморське морське пароплавство, як продали флот. Це – злочини Леоніда Кравчука.

За пройдений шлях – спокійний, бо не зійшов із рейок. Боявся не за себе, а за спільників. Не знав, чи витримають, якщо їх візьмуть. Я не здав нікого.

Важливо все робити вчасно. Втрачений момент відбивається поразкою або відхаркується кров'ю. Так зараз для України. Кравчук як президент був гальмом на шляху розбудови держави. Ми змарнували час. Зараз дорого платимо за це.

Щастя відчув, коли народився перший син. Я хотів хлопчика. Мені було 28.

Народження дитини омолоджує. Перестаєш відчувати свій вік.

  Степан ХМАРА,  80 років, політик, правозахисник. Народився 12 жовтня 1937-го в селі Боб’ятин, зараз – Сокальський район Львівської області. Батьки працювали в колгоспі. Має братів 83-річного Петра і 69-річного Василя. Перший – кандидат сільськогосподарських наук, другий – інженер. 1958-го вступив до медичного та сільськогосподарського інститутів. За одночасний вступ вигнали з обох. Рік працював на мідному руднику в Казахстані. 1964-го закінчив Львівський медичний інститут. Працював стоматологом. 1965-го одружився з молодшою на п’ять років окулістом Галиною. Жили у Червонограді Львівської області. Розповсюджував заборонену літературу. Підпільно видавав ”Український вісник”. Надрукував там праці ”Етноцид українців у СРСР” та ”Генеральний погром”. За політичну діяльність 1980 року затримав КДБ. ”Це було 30 вересня. Відвів у садок доньку Соломійку. Вийшов за браму, як двоє кремезних чоловіків підхопили під руки. Посадили в авто, поїхали додому на обшук. Він тривав до 23-ї”. За антирадянську агітацію отримав сім років в’язниці в таборах суворого режиму та п’ять років заслання. Покарання відбував на Уралі. Відсидів 306 діб у карцері. 1987-го повернувся на батьківщину, став одним із керівників Української Гельсінської спілки. Народний депутат України першого, другого і четвертого скликань. Живе в Києві. 2000-го овдовів. Друга дружина 49-річна Роксолана – філолог. Донька 43-річна Соломія – перекладач, живе в Канаді, заміжня за скрипалем Василем Попадюком. Старший син 51-річний Роман – кардіолог, живе у Чернівцях. Молодший син 15-річний Тарас – школяр.  Має п’ятьох онучок. Любить ходити в гори і збирати гриби. Герой України, кавалер ордена Яро­слава Мудрого
Степан ХМАРА, 80 років, політик, правозахисник. Народився 12 жовтня 1937-го в селі Боб’ятин, зараз – Сокальський район Львівської області. Батьки працювали в колгоспі. Має братів 83-річного Петра і 69-річного Василя. Перший – кандидат сільськогосподарських наук, другий – інженер. 1958-го вступив до медичного та сільськогосподарського інститутів. За одночасний вступ вигнали з обох. Рік працював на мідному руднику в Казахстані. 1964-го закінчив Львівський медичний інститут. Працював стоматологом. 1965-го одружився з молодшою на п’ять років окулістом Галиною. Жили у Червонограді Львівської області. Розповсюджував заборонену літературу. Підпільно видавав ”Український вісник”. Надрукував там праці ”Етноцид українців у СРСР” та ”Генеральний погром”. За політичну діяльність 1980 року затримав КДБ. ”Це було 30 вересня. Відвів у садок доньку Соломійку. Вийшов за браму, як двоє кремезних чоловіків підхопили під руки. Посадили в авто, поїхали додому на обшук. Він тривав до 23-ї”. За антирадянську агітацію отримав сім років в’язниці в таборах суворого режиму та п’ять років заслання. Покарання відбував на Уралі. Відсидів 306 діб у карцері. 1987-го повернувся на батьківщину, став одним із керівників Української Гельсінської спілки. Народний депутат України першого, другого і четвертого скликань. Живе в Києві. 2000-го овдовів. Друга дружина 49-річна Роксолана – філолог. Донька 43-річна Соломія – перекладач, живе в Канаді, заміжня за скрипалем Василем Попадюком. Старший син 51-річний Роман – кардіолог, живе у Чернівцях. Молодший син 15-річний Тарас – школяр. Має п’ятьох онучок. Любить ходити в гори і збирати гриби. Герой України, кавалер ордена Яро­слава Мудрого

Дітей не карав фізично. Лише раз син отримав ременя. Дочка скаржилася, що Роман її зачіпає і дражнить. Я до нього: "Було? – Було. – Скільки дати ременів? – Три". Ударив раз. Донька почала кричати: "Тату, не треба!" Так обійшлося одним ударом.

Дітям треба давати можливість робити вибір – хоч би яким він був. Я не хотів, щоб донька виїхала в Канаду. Ми з дружиною могли б наполягти, щоб лишилася тут. Але потім, якби були невдачі, все життя докоряла б нам.

Онуки одночасно щебечуть українською, англійською і французькою.

У нашу хату часто заходили партизани-упівці – бо ми були надійною сім'єю. Я чув їхні розмови. Вночі прикидався, що сплю, але не спав.

Батьків брат дядько Василь був повстанцем. Тікав від облави, відстрілювався. Застрелився – аби не потрапити до НКВДистів. Його труп прив'язали мотузкою до коня і проволокли селом. Поклали біля тополь. Ніхто не признавався, хто це. Вночі батьки забрали його.

Більша частина життя минула у час, коли постійно треба було думати, що і кому говорити. Батьки привчали до цього з дитинства. До нас у хату в 1940-х періодично заходив НКВДист. Зо мною балакав українською, пісеньки співав, дешевими цукерками пригощав. А мама перед тим наказала нічого йому не казати. Я брав цукерки, але мовчав. Із сусідньої хати хлопець був у підпіллі. Коли батьки пішли поратися з худобою, НКВДист узяв мене на руки і підніс до вікна, показує на сусідські вікна й питає: "А той дядя приходить?" Думав, скажу. А я був, як глухонімий.

Раз на уроці вчителька підійшла до вікна і заціпеніла з відкритим ротом. Ми побачили страшну картину: на шкільному подвір'ї біля сарайчика нерухомо лежали троє чоловіків. Поряд була цегла для ремонту школи. Радянські солдати брали її і розбивали чоловікам голови. То були три підпільники. Один із них – батько моєї однокласниці. У їхній хаті застукали двох партизанів, і його вбивали разом із ними. Їх навіть не дострілювали, а добивали.

Хлопчаком запам'ятав фразу, яку батькам сказав повстанець: "Розуміємо, що всі загинемо. Цю війну не виграємо. Але не можемо не воювати. Мусимо. Така наша доля. На нашому прикладі будуть виховуватися наступні покоління".

Так хотів учитися, що вступив одразу у два інститути. За це відрахували з обох. Тоді це вважали крамолою. Спочатку опустив руки, а потім подумав: ні, поборемось. Поїхав працювати в Казахстан, повернувся і вступив уже без ускладнень.

Не обертаюся назад і ні про що не шкодую.

Друг – це однодумець.

Усі випадковості – закономірні.

З дружиною познайомився в інституті. Я закінчував, а Галя була на третьому курсі. У їдальні стоїмо з товаришем по кімнаті і перемиваємо кісточки дівчатам. І тут пробігає щось симпатичне й кругленьке. Сподобалася, зразу захотілось познайомитись. Почав збирати інформацію – в якій кімнаті живе, на якому курсі вчиться. Перед одруженням сказав їй: "Зі мною буде важко. Можу і в тюрму загриміти. Я – націоналіст і ненавиджу цю систему. Ти не боїшся? – Ні".

Найтяжчий момент – коли був під слідством, а дружина потрапила в лікарню із серцем. Донька ще в школу не ходила, а син – у молодших класах. Сидів у камері й думав: чи можу пожертвувати ідейними принципами заради дітей? Цілу ніч не спав. Зрозумів: не можу піти на це.

 

У карцерах на Уралі тортури голодом переносити було не так важко, як тортури холодом. Заснути можна тільки в липні. Всі решта місяців там холодно.

Карцер – це камера з дошкою, що відкидалася на ніч для сну. У ній мало бути 18 градусів, однак завжди було холодніше. Їсти давали через день. Просидів у карцері 306 діб.

Упівці в таборі були окремою кастою. Люди честі, які знають, що таке гідність. Смерть для них – другорядне. Коли їх змішали в камерах із кримінальниками, упівці знали: з ними домовлятися не треба. За першу ж ніч ліквідували пару десятків уголовників. І та шпана потім тікала від упівців. Українці в усіх таборах керували повстаннями – у Воркуті, на Колимі, в Норильську.

Не люблю слова "дисидент". Воно широке і неконкретне. Я – український націоналіст.

За всю відсидку було тільки одне побачення – на першому році. Потім усі скасовували. Дітей не бачив сім років.

У стосунках між державами немає друзів – є інтереси. Інтерес Росії – знищити українців. Інтерес французів, німців і всіх інших – у тому, щоб використати нас.

Ядерна зброя потрібна не для війни, а для великої політики. З нею ми могли б давно стати членом НАТО. Були б шанованою державою. Весь світ крутив пальцем біля скроні, коли віддавали ядерну зброю – силу, за яку платили злиднями і голодоморами. У її створенні наші інженери брали більшу участь, ніж москалі.

Не можу спокійно вимовити слово "АТО". Мене вивертає від цього формулювання. У нас іде війна з Росією.

Зірку героя одягаю тільки на День Незалежності. Не люблю носити нагороди.

Український націоналіст визначається не по крові, а по духу.

Найщасливішим у житті почувався, коли ухвалили Декларацію про державний суверенітет. Зрозумів, що Україна як держава відбудеться. Коли – вже інше питання.

Ключ до розпаду Росії лежить в Україні. РФ – велика, але не сильна.

Бійка може бути виправдана – якщо за діло. У Верховній Раді доводилось так зривати засідання – коли була загроза, що протягнуть страшну для України річ. Часом із друзями заходили до кабінету голови Верховної Ради Івана Плюща й казали: "Іване Степановичу, не смій виносити на голосування, бо не допустимо. Буде бійка, все поламаємо, запалимо Верховну Раду". Це впливало.

Курив майже все життя, з перервами. Почав після школи. Кинув весною цього року.

Живемо у час, коли саме на нашій території стикнулися у боротьбі добро і зло.

Революція гідності виконала свою роль – виокремила меншість, яка готова віддати все за майбутнє України.

Усе моє життя – це політика.

Зараз ви читаєте новину «"Важливо все робити вчасно. Кожен втрачений момент відбивається поразкою або відхаркується кров'ю"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути