"Уперше за 20 років зможемо робити дослідження у відкритому океані"

З криголамом "Ноосфера" ціле покоління українських науковців працюватиме у великих міжнародних проєктах, не емігруючи з країни, – каже біолог Євген Дикий

28 січня науково-дослідне судно "Ноосфера", яке Україна придбала у Великої Британії за 5 мільйонів доларів, вирушило в Антарктиду. Наскільки велика це подія для України?

– Дуже велика – для всієї нашої науки. Мова не тільки про логістику. На станції "Академік Вернадський" починається нова епоха. Ми були жорстко прив'язані до необхідності фрахтувати чужі судна та вкладатися в короткий період антарктичного літа. Тепер маємо власний криголам. Зникають обидві рамки – залежність від фрахту й часу. Раніше станція була доступна для нас буквально два-три місяці на рік. Зараз навпаки – час, коли буде недоступна, значно скоротиться.

Але хоч би як я любив нашу станцію, купувати й утримувати чимале судно лише для її логістики було б марнотратством. Ми придбали не просто пароплавчик, який може з точки А до точки Б доправити вантаж і людей. Ми купили океанографічне науково-дослідне судно. Воно може брати на борт удвічі більше людей, ніж уміщає станція "Вернадський". Всього на судні 76 місць: 26 – екіпаж, 50 – науковці. Станція ж розрахована на 24 людини. Фактично "Ноосфера" – це плавучий науковий інститут із двома поверхами лабораторій і спеціальним приладдям, що дає змогу піднімати зразки з дна й занурювати вимірювальні прилади на глибину до 8 кілометрів. Маріанської западини ми не візьмемо, але 90 відсотків дна світового океану нам тепер доступні.

Уперше за 20 років ми отримали можливість здійснювати дослідження у відкритому океані. В нашому науковому флоті, бездарно знищеному, не було жодного судна такої технічної складності й досконалості. На момент побудови James Clark Ross (попередня назва "Ноосфери". На честь англійського військового моряка й полярного дослідника. – Країна) був найкращим океанографічним судном світу. Минуло 30 років, але навіть зараз воно точно входить у першу двадцятку. А дехто каже, що в десятку. Його ресурс, навіть за песимістичною оцінкою, – ще 20 років. За оптимістичною – 30. Вистачить на ціле покоління українських науковців. Вони зможуть працювати у великих міжнародних проєктах, не емігруючи з країни.

 

Попереднє покоління було позбавлене можливості працювати в океані?

– Так. Є три яскравих маркери, що відрізняють країни першого світу від третього, – дослідження в космосі, в океані та полярні. З космосу ми на тривалий час випадали, хоч якийсь час були в п'ятірці кращих, а якогось року навіть треті за кількістю запусків. Коли Україною керував парторг "Южмаша" Леонід Кучма, мали багато різних проблем, але в космос стартували за повною програмою. На жаль, це втрачено. Спроба до 30-ї річниці незалежності повернутися, не будучи до цього підготовленими, а просто тому, що була вказівка, – це як у Другу світову поклали десятки тисяч радянських бійців, щоб узяти Київ до дня Жовтневої революції. Цього разу ми втратили всього лише мільйони доларів (ідеться про запуск супутника "Січ-2–30". Його вивели на орбіту в середині січня. Не зміг вчасно вийти на штатну орієнтацію через проблеми зі зв'язком. Сонячні батареї не отримують достатньо світла й сідають. Апарат перебуває в режимі енергозбереження. Держава витратила на нього близько 300 млн грн. – Країна). Все одно вірю, що в космос повернемося, хоча більше покладався б у цьому на підприємців на зразок Макса Полякова, ніж на Космічну агенцію.

У полярних дослідженнях станція "Вернадський" була тим кігтиком, яким ми трималися серед держав першого світу. З океану випали на 20 років, але тепер повертаємося.

Належимо до країн першого світу?

– Балансуємо у хвості, ризикуємо випасти. Але є шанс, що почнемо підніматися. Другого світу не існує – є перший з Ілоном Маском і третій із сомалійськими піратами. Ми ще не скотились у третій, хоча зробили багато кроків у той бік.

Історія "Ноосфери" від "Січі-2–30" відрізняється тим, що ініціатива йшла знизу. Саме науковці бігали й випрошували. Фінальне рішення придбати судно приймав особисто Зеленський. Але ми до нього дійшли через усі сходинки, достукалися.

Які завдання поставили нашим дослідникам?

– Завдань багато. Наприклад, тепер зможемо абсолютно інакше підійти до кліматичних досліджень. Клімат на суходолі формується найперше системою океанських течій. Зокрема, клімат по обидва боки Атлантичного океану, включно з Україною, визначається так званим великим конвеєром. Ця система гарячих і холодних течій конвеєрною стрічкою іде через усю Атлантику. Два зубчасті колеса, що тягнуть її, – райони утворення холодних водних мас. Один – у межах Гренландії та Ньюфаундленда, другий – на Півдні, в морі Ведделла. Зміни клімату в Україні значною мірою визначають процеси саме в тому регіоні. Наші науковці мають непоганий досвід їх математичного моделювання. Коли науки не фінансували, найменш постраждали математики, бо потребують найменше матеріальних ресурсів для роботи. І от ми отримали інструмент, щоб безпосередньо на місці перевірити й уточнити ті моделі. Наша кліматологія виходить на новий рівень.

А для України які вигоди?

– Прикладне завдання – морська геологія, донні осади. Живемо в цікавий час. На суходолі практично всі ресурси розвідані, поділені та видобуті. Космічні ще не доступні. Основна арена, куди йде великий бізнес, – Світовий океан. У найближчі кілька років очікують на революцію світового ринку ґаджетів. Кожен із них містить трохи рідкоземельних металів. Їх мало. 80 відсотків родовищ на суходолі контролює Китай. Наступного року Японія починає видобуток із донних глин Тихого океану. Монополія ламається, перебудовується весь ґаджетний ринок. І ми можемо знайти своє місце в цих процесах.

Або візьмемо біоресурси. Норвезька компанія "Акер Біомарин" кілька років тому збудувала новий крилевий траулер, жахливий із точки зору екології. Ми його називаємо "норвезький пилосмок". Навіть сітка не виймається з води – весь час збирає криль. На кінці сітки шланг безперервно висмоктує зловлене. Судно здатне працювати 24 години й 365 днів. На побудову цього монстра витратили майже 180 мільйонів євро. Як тільки розмістили на відкритій біржі свої акції – залучили мільярд інвестицій в антарктичний криль. Його ловлять і мають повний цикл переробки всього п'ять країн світу. Україна одна з них. Торік в Антарктиді ми виловили більше риби й морепродуктів, ніж у Чорному і Азовському морях та всіх внутрішніх водоймах. При тому, що там досі працюють лише кораблі радянської побудови. Якщо ведемо там промисел – треба прогнозувати, як змінюватимуться популяції. Необхідне розуміння тамтешньої екосистеми, а для цього треба наукове судно.

Виникатиме багато інших завдань, одні постійні, інші – на окремі сезони. Станція "Вернадський" і "Ноосфера" не є ресурсами, які використовують лише працівники Антарктичного центру. Ми оператори відкритої платформи, на якій можуть працювати науковці будь-якого інституту чи університету України. Зараз через Атлантику на "Ноосфері" пішли шість на­уковців – ті, хто може робити дослідження на переході, без зупинки судна. Серед них жодного працівника нашого центру. Тож я один зараз не можу окреслити весь спектр досліджень, бо не я його формуватиму, а ціла наукова спільнота.

 

Судно йтиме через Чилі, протоку Дрейка до станції "Академік Вернадський". Які будуть попутні завдання?

– Логістична вантажна функція не скасовується. Відправили на станцію три контейнери будматеріалів, а також продукти. Раніше були змушені купувати їх у Чилі втридорога. Тепер можемо возити з Одеси за оптовими нашими цінами. З кумедного – наприклад, гречки й сала немає в Чилі. Це не те, заради чого ми купували криголам, але це й приємні бонуси. Наші зимувальники возили сало на станцію в багажі на літаку. Якось в Аргентині митник докопався: "Що це за величезний білий брусок?" Провезення харчових продуктів заборонене. Хлопці з серйозними обличчями сказали, що це технічний жир для змащування механізмів. Митник зробив вигляд, що повірив.

Як добираєте команду?

– Науковців – за запропонованими проєктами. Відповідно до завдань на рейс. Це робить науково-технічна рада Антарктичного центру. З екіпажем інша справа. Всі моряки завжди контрактуються через крюїнґ – це їхнє страхування на випадок проблем із працедавцем. Так само набирали й ми. Частина моряків надіслала напряму до центру свої анкети. Насамперед розглянули їх. Решту – по базах крюїнґа.

На перший рейс у нас не повністю український екіпаж. Судно технічно складне, 20 років у нас ніхто не працював на дослідних суднах у океані, тим паче в льодовій обстановці. Законтрактували кількох колишніх працівників британської антарктичної служби, які ходили на цьому кораб­лі. З 26 членів екіпажу наразі четверо – з колишньої команди James Clark Ross, решта – українці.

Який іще інтерес України в Антарктиці?

– У полярних регіонах відбувається потеп­ління, значно швидше, ніж у наших широтах. Наші люди помітили: клімат останніми роками зовсім інший. Причина – плюс 1 градус середньої річної температури. В районі станції "Вернадський" потеплішало на 3 градуси. Можемо передбачити зміни клімату. Прогнози загалом погані. Потепління навіть не зменшує темпу. Навпаки – ми досі у фазі його прискорення. Це жахливо. Розмовляють про це років 20, а викиди парникових газів такі ж. Їх зменшили лише країни Євросоюзу, але це повністю компенсувало збільшення викидів у Китаї та країнах третього світу.

Які наслідки можуть бути найближчими роками?

– В Україні клімат ставатиме більш континентальним, з різкими стрибками температури. Ставатимемо дедалі сухішими. Ми й без того вододефіцитна країна. У нас найменша кількість води на душу населення з усіх держав Європи.

Ще навіть на радянських картах наші степи позначені зоною ризикованого землеробства. Південь часто потерпає через брак дощів. Проблема посилюватиметься. З дитинства пам'ятаю, як осушували Полісся. Це був злочин проти природи. Зараз там доводиться бити свердловини, щоб знайти питну воду. У причорноморських степах – унікальний чорнозем. Ми звикли вважати його вічним ресурсом. Олешківські піски – шматочок пустелі серед України. Це прикольно, але це не природне утворення. Це колишні чорноземи, які так розорали, що їх вітром знесло. Що сухіше стає, то легше іде вивітрювання ґрунту. Ще один ефект глобального потепління – посилення вітрів. Коли вода на пальнику закипає, починає вирувати, ходити колами. Це процес рівномірного розподілу енергії. Ми увімкнули пальник під атмосферою планети на повну. Нові порції теплової енергії треба розподілити. Звідси й збільшення кількості ураганів, які розмазують надлишкову енергію по планеті. За 20 років весь південь України може стати Олешківськими пісками.

Це питання технологій оранки й поливу. Не можемо зупинити зміни клімату, але маємо адаптуватися до змін наступних 5–10 років. Треба переходити зі звичного зрошування на крапельне, як в Ізраїлі. Думати, які культури вирощувати в новому кліматі. І головне – відмовлятися від традиційної оранки, що є смертельною в цих умовах. Засвоювати безвідвальні методи. Технології є, жити з цим можна. Але про це треба подумати вже зараз. І один із парадоксів нашого глобального світу, що це краще видно з перспективи з Антарктиди, ніж тут зблизька.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН

×