– На початку 1990-х багатьом здавалося, що, вийшовши із Совка, країна стане незалежною автоматично. Це була перша засаднича помилка. Друга – Акт проголошення незалежності не був актом відновлення незалежності Української Народної Республіки. Перервалася історична тяглість. Тому для багатьох совків, які раптом стали громадянами України, це був такий собі уламок Росії з новою назвою, – каже журналіст Роман ЧАЙКА, 51 рік.
Чого ми не доробили?
– Не відбулося відновлення громадянства як інституції. А це важливо для відчуття незалежності, нації і спільного майбуття. Бо дає розуміння – хто ти і що робиш у цій країні.
Процес становлення Української держави почався 2014 року, після захоплення Криму й перших пострілів на Донбасі. І то зачепив невеликий прошарок українців. Ми 26 років бродили манівцями. "А може, попробуємо зробити таку собі демократизовану УРСР чи лайтверсію Малоросії чи братньоросійську Білорусь-2". Усе це не мало нічого спільного з виходом рабів з єгипетської неволі, яких 40 років водив Мойсей. Це були хаотичні поневіряння.
Тому ми були приречені на Революцію на граніті, "Україну без Кучми", два Майдани. Це були найскладніші шляхи усвідомлення незалежності.
У нас ще, на жаль, усе попереду. І як завжди, все буде по-українському, тобто – звиняйте на слові – через сраку.
Яку державу ми хочемо побудувати?
– У нас немає стратегічної візії для держави і нації. Створюються лише короткі плани під кожну нову команду. А мають бути інституції, які розробляють бачення України на покоління вперед. І під них має працювати вся влада на центральному й регіональному рівнях. А поки що вибудовування візії – справа письменників і футурологів. Чисто під коньячок і для своїх, як то кажуть.
Єдине, що вдалося зафіксувати, – два пункти в Конституції, які передбачають членство в НАТО та Європейському Союзі. Це наші дороговкази. Але мають тягнути за собою деталізований план дій для всіх по вертикалі й по горизонталі на багато років уперед. Цього немає.
Як провести реформи?
– Актуальний пакет нам відомий із 1990-х. Реформа державної служби, незалежне правосуддя, реальна самостійність різних гілок влади – це нерозв'язане домашнє завдання. Про це всі знають і навіть декларують, коли приходять до влади. Все прописано. З цієї довідкової макулатури, напевно, можна було б другу Говерлу скласти. А грошей, які під ці реформи виділяли партнери, донори, позичали, вистачить реформувати п'ять Францій.
Куди йде Україна?
– Цього не знає, мабуть, ніхто. Росія зацікавлена, щоб це була неуспішна територія під її протекторатом або їхнім домініоном, чи "союзным государством" у стилі Білорусі.
Нині один із найгірших періодів, щоб говорити про самостійну міцну державу з потужними інституціями і традицією. Але я не беруся прогнозувати. Коли на Майдані почалися масові розстріли, ніхто не міг передбачити, що за два дні ці вбивці втечуть. Такі містичні речі в історії України ставалися часто. Коли здавалося, що вже повна дупа, а тут раптом включався Бог, фатум чи збіг обставин. І це рятувало людей, які самі себе не хочуть порятувати. Ми колективно, можливо, найсуїцидальніша громада. Яка максимально працює на самознищення країни, території, народу і простору довкола себе, а потім із задоволенням випиває чарчину, "хух, пронесло".
2 
1
Коментарі