Ми себе бачимо величезною країною в центрі Європи, з колосальним потенціалом. А нас бачать серед країн, що розвиваються. У нашій групі також Бразилія, Туреччина, Індія. Ми – в непоганій компанії, але з амбіціями перейти на рівень вище, – говорить Юлія Ковалів, голова Офісу Національної інвестиційної ради при президентові України
За три місяці цього року приріст прямих інвестицій становив $45,5 млн. А за цей же період торік – понад 1,1 млрд, кажуть у Держстаті. Інвестори згортають роботу в Україні?
– Таке відбувається, коли міжнародна компанія продає бізнес в Україні, закриває чи переносить виробництво. Масово це було у 2014–2015 роках.
Багато інвесторів обережно ставилися до 2019-го в Україні – року двох виборів. Україна належить до економік, що розвиваються, де зміна влади впливає і на реформи, і на регулювання секторів. Тому багато компаній відклали реалізацію проектів на кінець року, або на 2020‑й. Насамперед це стосується секторів, пов'язаних із державним регулюванням або приватизацією.
Що найбільше впливає на відтік інвесторів?
– 2014 року це було пов'язано з анексією Криму, збройним конфліктом на Донбасі, низьким рівнем внутрішнього валового продукту, девальвацією гривні. Була низка безпекових ризиків. Більшість компаній думали, як вийти з українського ринку. Не було мови про нові проекти.
У наступні роки бачимо ріст прямих іноземних інвестицій – 3 мільярди доларів 2015-го і 3,2 мільярда доларів 2016-го. Левова частка цих коштів прийшла у фінансовий і банківський сектори. І лише 30 відсотків – інвестиції у реальний сектор.
У 2017–2018 роках цифри дещо зменшилися. Але вже 70 відсотків потрапили в реальний сектор, а це – нові виробництва й робочі місця. Нам вдалося припинити відтік.
Ці цифри в кілька разів нижчі за інвестиції, скажімо, в Польщу. Але вже маємо заділ на наступні роки. Зростання ВВП, стабільність валюти, банківської системи, відсутність загострень у безпековій частині, плюс – секторальні реформи дозволили інвесторам розглядати Україну як одну із топ-5 країн для інвестицій у регіоні.
Зростання прямих іноземних інвестицій зараз на рівні 1 відсотка ВВП. Яка має бути цифра, щоб результат був відчутний для українця?
– Мінімальний рівень, що створює стабільний драйвер для економічного зростання – 5–10 відсотків.
Як це може відчути українець? Багато компаній повернулися на український ринок або розширюють тут свою присутність. А кожен завод – це від 300 до тисячі робочих місць, "біла" зарплата, кошти в екологію, співінвестиції з органами місцевої влади в соціальну інфраструктуру.
Росіяни інвестують в Україну?
– Є кілька секторів, де тримається російський капітал. Зокрема, банківський. Працюють Промінвестбанк і Сбербанк. До 2014 року було п'ять таких фінустанов. Залишається великий російський капітал у секторі телекому. Також енергетика.
Обсяг інвестицій із Росії знижується. Міжнародні компанії почали переносити виробництва з РФ, бо багато хто не сприймає "зроблене в Росії". Відкриваються у нас виробництва продуктів. Наприклад, PepsiCo будує заводську лінію з виготовлення чіпсів. 2016-го компанія Unilever відкрила в Україні лінію чаю "Ліптон".
Частина інвестицій в Україну – це гроші наших компаній, повернені з офшорів. Це добре чи погано?
– Це добрий знак. Означає, що компанії вірять у розвиток в Україні. Вкладають в економіку, роблять реінвестування. Так відбувається останні два роки.
Доки в Україні є проблеми із захистом права власності, залишаються питання до судової системи, адміністрування податків, офшори – це реальність, з якою житимемо.
Ви розповідали, що за минулий рік кількість угод за участю іноземних інвесторів зросла на 47%. Загальна вартість досягла $1,8 млрд. Що підштовхнуло інвесторів?
– Це дані компанії KPMG, яка проаналізувала угоди поглинання, пов'язані з вітчизняними компаніями. На український ринок у металургійному й аграрному секторах вийшли кілька стратегічних інвесторів. Одна з найбільших угод – придбання саудівською компанією українського агрохолдингу "Мрія". Це, мабуть, перший за 20 років прихід на аграрний ринок України інвестора такого масштабу. Компанія інвестує в розширення земельного банку, придбання сучасної техніки й оборотний капітал. За наступні два-три роки мають вкласти понад 100 мільйонів доларів у розвиток. Це позитивний сигнал для світу – на аграрний ринок України можна виходити.
Раніше 80 відсотків інвестицій в агросфері йшло в логістику – портові елеватори, вагони. А безпосередньо в бізнес із вирощування зернових чи у тваринництво – вкладали одиниці.
Компанія Cargill вирішила будувати портовий елеватор 2015 року, коли економіка падала. Це був хороший знак для американських компаній – бо Cargill є одним із найбільших американських інвесторів. Такі приклади працюють краще, ніж уся реклама.
Які є ризики від таких угод, як із "Мрією"?
– Це стереотип – що коли приходить інвестор, то економіка України втрачає. Купуючи компанію в Україні, інвестор не має на меті розібрати завод і перевезти його в іншу країну. Тим паче що собівартість виробництва у нас нижча, ніж у Польщі, Чехії чи Румунії.
Прихід іноземних компаній може суттєво збільшити продуктивність. Її низький рівень – одна з проблем нашої економіки. А без нових технологій та інвестицій у засоби виробництва й далі ходитимемо по колу.
Сьогодні середня зарплата зростає швидше, ніж інфляція. Роботодавці, конкуруючи за робочу силу, піднімають рівень компенсації праці.
Торік майже половина інвесторів вперше вклали гроші в Україну. Чому наважилися?
– Україна – це велика економіка, низька собівартість виробництва, наявність ринку та ресурсів. У нас є робоча сила. Бо у країнах Східної Європи – її критичний дефіцит. Тут Україна виграє конкурентну боротьбу. Угоди про вільну торгівлю з ЄС, Канадою, Ізраїлем та іншими країнами ЄС дають додаткові можливості для розміщення в Україні експортно-орієнтованих виробництв. Плюс індустріальна база і якість робочої сили. Для компаній, що заходять у країну, розвинена українська промисловість значно полегшує можливості для залучення локальних підрядників.
Не менш важливими були й позитивні сигнали з України. Маю на увазі структурні реформи: фінансового, енергетичного секторів, дерегуляцію, впровадження автоматичного відшкодування ПДВ, запуск малої приватизації. Чи не вперше Україна так довго і послідовно працює з МВФ – це якірний показник того, що реформи відбуваються. З'явилося розуміння, що є перспектива швидшого економічного зростання.
Які застереження є в зарубіжних партнерів щодо роботи тут?
– Вони черпають інформацію з аналітики, рейтингів, ЗМІ, прикладів інших компаній. На жаль, усе ще можна почути – історії про рейдерство, обшуки чи кримінальні переслідування іноземних інвесторів.
Необхідність судової реформи – найпоширеніший меседж від них. Ринок і собівартість – це важливо. Та якщо у країні складно захистити своє законне право і є ризик втратити бізнес – це один із найбільших бар'єрів.
Маємо позбуватися ярлика корумпованої країни. Це питання пов'язане з політиками з однієї сторони, і з великим і забюрократизованим державним апаратом з іншої. Що більше дозвільних документів і ролі чиновників, то вище ризики корупції.
Грузинський реформатор Каха Бендукідзе казав, що Україна може стати європейським Китаєм. Ми почали рух у цьому напрямку?
– Ми на цьому шляху давно. Але замість прямої йдемо манівцями, постійно звертаємо. Щоб стати виробничим хабом, потрібно розуміти: наш товар можна і треба продавати глобально. Тут повертаємося до угод про зону вільної торгівлі. Вони є з 56 країнами, в тому числі європейськими. Щоб активно продавати вироблене в Україні за кордон, потрібна впевненість, що можна однаково легко й імпортувати до нас сировину чи деталі, й експортувати звідси. Упираємося в необхідність швидко реформувати митні процедури. Митниця зараз – один із найбільших бар'єрів для торгівлі. Без її реформи й однакових правил для всіх не зможемо бути конкурентні.
Ще один блок – можливість швидко побудувати виробництво. Це доступ до землі та підключення до електромереж. У рамках децентралізації місцева влада почала це розуміти й конкурувати між собою за залучення виробництв, промислових об'єктів і компаній, що створять робочі місця в регіонах. Львів, Івано-Франківськ, Вінниця, Житомир активно між собою змагаються за розміщення виробничих майданчиків.
Наступне питання – стабільність. Від розгляду проекту до безпосереднього будівництва заводу минає два-три роки. Важливо, щоб за цей період уряд не змінював політику регулювання секторів, дозвільну документацію, податкове законодавство.
Які ще чинники впливають на залучення інвестицій?
– У світі є багато грошей, які можна інвестувати. Ми конкуруємо за них насамперед із сусідами, які вже є членами ЄС – Польщею, Чехією, Словаччиною, Болгарією. Часто компанії кажуть: "Що Україна може запропонувати, аби ми зайшли?" Торік один із великих виробників автозапчастин розглядав Україну й Сербію як можливі місця для розміщення заводу. На першому етапі йшлося про 50 мільйонів доларів інвестицій, 500 робочих місць. Далі – розширення. Ми кажемо: є логістика, дешевша робоча сила. А сербський уряд запропонував їм відшкодувати половину інвестицій, дати безкоштовно земельну ділянку й податкові канікули з податку на прибуток. Сербія виграла. Ми не можемо зараз цього запропонувати.
Чому?
– З таким інструментом, як податкові заохочення, мусимо працювати обережно. Щоб процес не перетворився у сумнівний механізм роздачі пільг під бажання олігархів або лобістів. Його треба вибудовувати зважено.
Ми аналізували інструменти, що країни-конкуренти застосовують для залучення інвестицій. У більшості з них є спеціальна агенція, яка оцінює такі інвестиційні проекти: мінімальний розмір інвестицій, кількість робочих місць, інноваційність, окремі сектори, які є у фокусі розвитку країн. Серед інструментів підтримки є фіскальні – податкові канікули, розстрочка виплати податків, розстрочка ПДВ або митних зборів при імпорті обладнання. І нефіскальні – надання земельної ділянки, допомога з підключення до інфраструктури, надання нерухомості за зниженою ціною тощо. Роль спеціальної агенції – аналіз і оцінка інвестиційних проектів. Вона пропонує уряду, які інструменти підтримки використати.
В Україні треба починати про це говорити. Конкуренція за інвестиції стає дедалі жорсткішою.
Що може дати нам приплив інвестицій?
– Є три речі. Перша – судова реформа. Вона ліквідує ключову перепону, яка стримує інвесторів, а саме незахищеність їх права власності.
Друге – відкриття ринку землі. Це може швидко принести значний обсяг прямих іноземних інвестицій і додатково дати 1–1,5 відсотка зростання ВВП.
Третє – приватизація. Торік уряд розпочав малу приватизацію. Сьогодні доходи від неї в бюджеті – понад мільярд гривень. Початок великої приватизації стане сильним позитивним сигналом зовнішнім ринкам щодо України.
А український бізнес готовий вкладати в країну?
– Він уже вкладає. Динаміка зростання капітальних інвестицій – 27 відсотків 2018 року. Тоді їх обсяг сягнув 526 мільярдів гривень і становив майже 15 відсотків ВВП.
Яке місце України на економічній мапі світу?
– Ми себе бачимо величезною країною в центрі Європи, з колосальними ресурсами, з великим потенціалом. А як нас бачать? У групі країн, що розвиваються. Зі всіма плюсами й мінусами таких ринків.
Середня дохідність проектів для інвесторів в Україні вища за показник у розвинутих країнах. Вона пов'язана з вищими ризиками України. Компанії, які готові приймати такі ризики, інвестують і більше заробляють. Із нами в групі Бразилія, Туреччина, Індія, Китай. Не можна сказати, що це група лузерів. Ми – в непоганій компанії, але з амбіціями перейти на рівень вище.
6 
35413
Коментарі