Через три-п'ять років умовно-реформаторську владу замінять відверті популісти. Протримаються теж три-п'ять років. Розвалять усе, що зробили попередники. Лише тоді прийдуть справжні реформатори, які й проведуть усі необхідні радикальні зміни, – вважає публіцист Віталій Портніков
Останнім часом у Казахстані та Білорусі заговорили про незалежність від Євразійського союзу. Чому?
– Ініціатором створення Євразійського союзу був не Путін і не Єльцин, а Нурсултан Назарбаєв. У Казахстані живе величезна кількість етнічних росіян. Назарбаєв намагався стабілізувати ситуацію, тому весь час виходив із пропозиціями створити Євразійський союз. Партнери по СНД, зокрема і Єльцин, відхиляли їх. Москва тоді не була готова економічно відповідати за колишні радянські республіки. Але для російськомовного населення Казахстану Назарбаєв виступав гарантом стабільності та майбутнього приєднання до якихось союзних структур. У результаті держава сформувалася скоріше як етнократичний проект, ніж як мультикультурний і політичний. Складно уявити, щоб тамтешній росіянин чи кореєць назвав себе казахом. Не казахстанцем, як громадянином Казахстану, а саме казахом.
У Білорусі інакше?
– Білоруська історія ще складніша. Тамтешня еліта не була готова до державної самостійності ще більше, ніж українська. Із самого початку існування незалежної Білорусі почався процес її інтеграції з Росією. Лукашенко його продовжив.
Тобто для Назарбаєва інтеграція в такий союз була гарантією територіальної та етнічної безпеки, а для Лукашенка – економічного виживання. Цю модель зруйнували події в Україні. Назарбаєв зрозумів: країна, яка вчора анексувала Крим, а наступного дня ввійшла на територію Донбасу, може такі ж самі республіки проголосити на території північного Казахстану. Російське населення на цих територіях не інтегроване в склад політичної нації.
Через економічну кризу Росія менше вкладатиме в Білорусь. Що робитиме Лукашенко?
– Кожен день Олександр Григорович запитує себе: що робити, коли Росія перестане платити? Без цього білоруська економіка не зможе проіснувати й кількох місяців. Тому і Лукашенко, і Назарбаєв вкрай зацікавлені у врегулюванні української кризи. Щоб не було війни і стабілізувалася російська економіка. Але навряд чи вони мають серйозні важелі впливу на Кремль.
Путін не хоче йти з Донбасу.
– Однак це не означає, що він продовжуватиме гарячу фазу військової операції. Він думає, що робити далі. І тут нема хорошого сценарію ні для нас, ні для нього.
Не зрозуміло, як бути з населенням Донбасу. Якщо нема врегулювання конфлікту, а лише припинення вогню, то виникає питання статусу цих територій. Придністров'я, Абхазія і Південна Осетія живуть за рахунок російського бюджету. Але на ДНР і ЛНР грошей у Путіна нема. Якщо він іде з Донбасу, значить залишає ці території Україні, і Києву доведеться ними опікуватись. Або ж він наступає, і продовження війни дозволяє забути про інтереси населення. Або заморожує конфлікт і визнає незалежність республік.
Для України краще заморозити конфлікт?
– Росія може заморозити конфлікт лише за умови, що не витрачатиме своїх грошей. Фактично провокуватиме гуманітарну катастрофу із серйозними наслідками. Для нас добре було б відновити контроль над територіями. Тоді б вийшли на свої кордони і припинили саму можливість диверсійної діяльності. Бо головне завдання Путіна – дестабілізація. Він пробує різні варіанти, і війна – лише один з елементів.
Хіба в нього виходить?
– Ні. Було вже кілька варіантів ескалації. Анексія Криму мала призвести до гострої дестабілізації. Путін сприймає українців як росіян. А їх виховують в ідеї, що будь-який клаптик території, який комусь віддається, навіть якщо не дуже потрібний, – це удар по престижу нації. Однак виявилося, що заради територіальної цілісності держави українці не повстають і не борються з владою.
Наступним етапом було розхитування Донбасу. Потім за допомогою диверсантів планували дестабілізувати центр країни і привести до влади інший режим. Не вдалося. Третім етапом стала війна, яка теж мала призвести до краху українського політичного керівництва. Коли і це не вдалося – четвертим елементом дестабілізації став мир. Москва прагнула підписати угоду, що здавалася би принизливою для українського суспільства і призвела б до краху чинної влади. П'ятий елемент – соціально-економічне невдоволення. Намагалися організувати фінансовий Майдан, який теж не спричинив гострого протистояння.
Шостий етап – убивства політичного характеру. І ми не знаємо, чи закінчився він смертями Бузини й Калашнікова, чи з них тільки почався. Що буде далі – передбачити важко.
Економічна ситуація справді жахлива. У якій точці перебуваємо зараз?
– Усе було б ще гірше, якби ми були в ситуації холодного миру з Російською Федерацією. Уявіть, що Віктор Янукович після провалу домовленостей з опозицією, після знищення людей на Майдані залишає Україну і з'являється в Москві. Росія не захоплює Крим, не вторгається на материк. Натомість Зурабов (посол Росії в Україні. – "Країна") або Лавров (міністр закордонних справ РФ. – "Країна") прибувають до Києва і починають переговорний процес із новим керівництвом Верховної Ради. Кажуть те, що ми вже чули: "Ви вчинили державний переворот, змусили президента України залишити її". В Януковича – величезна кількість прихильників на сході, півдні і в Криму. Там – люди виходять на вулиці з вимогою повернути легітимну владу. Росіяни наполягають на формуванні уряду національної єдності. Це тодішня опозиція і так звані реформаторські групи в Партії регіонів. Першим віце-прем'єром стає Сергій Тігіпко. Одночасно маємо половину країни, яка вважає, що Майдан був державним переворотом. У такій ситуації відбуваються дострокові президентські й парламентські вибори. Навіть якщо перемагає Порошенко, то у Верховній Раді те, що зараз називаємо опозиційним блоком, отримує 40 відсотків місць. У результаті майже половина народних депутатів налаштовані на особливі стосунки з Москвою. Олігархи зберігають свої позиції. Грошей нема. І почалося б: "От бачите, опозиція прийшла до влади, знову не можуть нічого вирішити, повне зубожіння населення".
Війна консолідувала націю і це дозволяє країні вижити?
– Абсолютно. Окупація Криму спричинила різку зміну настроїв на Дніпропетровщині, а трагічні події в Одесі та війна на Донбасі – до повороту в поглядах жителів півдня. Тільки зараз, 2015 року, Верховна Рада сказала те, що треба було сформулювати ще 1991-го. Що незалежна Українська держава не може бути правонаступницею УРСР. А лише Української Народної Республіки. Бо УРСР була окупаційним знаряддям і виникла для того, щоб не було незалежної України. Ми перерізали пуповину і тепер маємо самі навчитися ходити. Ніхто за руку тримати більше не буде.
Суспільство вчиться, однак про політиків цього не скажеш.
– Чому ж ні? Вони не можуть зателефонувати в Кремль і попросити грошей, як це робив Янукович. Брав 15 мільярдів із Москви й нічого не робив, бо ніхто й не вимагав. Нинішні політики змушені просити грошей у Міжнародного валютного фонду, у Заходу, але в обмін на реформи. Вони відбуваються, хоч і дуже повільно.
Суспільство налаштоване радикальніше.
– Але що радикальнішими будуть реформи, то складнішим буде становище населення. Політики це розуміють і ріжуть хвіст частинами.
Захід теж вимагає від української влади швидшого результату.
– У ситуації війни його не буде. Через три-п'ять років умовно-реформаторську владу замінять відверті популісти. Протримаються теж три-п'ять років. Розвалять усе, що зробили попередники. Лише тоді прийдуть справжні реформатори, які й проведуть усі необхідні зміни. Це ще п'ять років. Ще через стільки часу побачимо результат. Загалом – близько 20 років. Стільки знадобилося балтійським країнам, щоб потрапити до Євросоюзу й НАТО. Румунія та Болгарія вже вісім років є членами ЄС, але досі в непростому становищі.
Може, нам не варто йти в ЄС, а запроваджувати в себе європейські цінності?
– Ми зараз або приєднаємось до сучасної економіки, або ж залишимось у середньовіччі, яке існує на наших східних кордонах. Із цивілізованим світом ми підніматимемося вгору, із середньовічним – загинемо. Третього варіанту, сірої зони, не буде.
Західні цінності – це не лише норми взаємоповаги. Вони створюють умови для конкуренції й розвитку кожної людини. Чому загинув гітлерівський рейх? Він так і не отримав своєї ядерної зброї, бо вирішив, що фізики не можуть бути євреями. Тому Альберт Ейнштейн опинився у США. Сталінський режим обмежував пересування своїх громадян в інші країни. Тому у 1960–1970 роках радянська фундаментальна наука самознищилась. Бо не мала досвіду спілкування з колегами з усього світу. У Росії зараз теж діють заборони. І суспільство деградує, бо будь-яка свободомисляча людина тікає звідти. Залишається сірість, яка веде до зубожіння.
Через це Росія може втратити державність?
– Не тільки через це. Своїми діями в Україні Росія послаблює себе. Адже величезні гроші, потрібні на підтримку внутрішньої стабільності, витрачає на зовнішні дії. По-друге, створює модель "русского мира", яка є етнічною за своєю сутністю. Це не імперська модель. Путін говорить, що ми не претендуємо на територію України, але вважаємо, що українці та росіяни – один народ, і ми маємо допомогти співвітчизникам, які там живуть. Цим він виносить за дужки величезну кількість народів самої Росії, які не є частиною "русского мира". То що в ньому робити народам Кавказу, Поволжя, бурятам? Цей расизм часів Гітлера й Мілошевича для багатонаціональної й багаторелігійної Росії – смертельний. Представники не "русского мира" захочуть її знищити, щоб отримати рівноправ'я зі своїм сусідом.
Це кількарічний процес?
– На підтримку курсу рубля й економіки Москва витрачає по мільярду доларів на день. Грошей із запасів вистачить приблизно на рік. Що буде далі – ніхто не знає.
Люди в Росії звикли жити із затягнутими пасками в ім'я великої ідеї.
– Це – наша ілюзія. Ніхто не хоче жити з затягнутими пасками. Ідеологія держави Путіна базується на гаслі країни-переможця. У московському аеропорту "Шереметьєво" довго висіло гасло "Поздравляем Россию с победами!" Навіть не написано, з якими. Коли перемоги закінчуються, виникають запитання. На останній "прямій лінії" з президентом Путіним найбільше їх стосувалося соціальних проблем. Далі це наростатиме.
Україна може стати успішною без Донбасу й Криму?
– Україна може бути повноцінним політичним організмом і без території Донбасу чи Криму. Нам варто зосередитися на тій території, якою опікуємось. Якщо все політичне й економічне життя будемо присвячувати поверненню анексованих чи окупованих регіонів, ніколи не збудуємо повноцінної держави. Нам потрібно відбутися на тій території, яка в нас є, і захистити її. Решта – це питання міжнародного права. Треба жити не Кримом і Донбасом, а Україною. Водночас допомагати громадянам, які хочуть покинути окуповані території.
1 
1
Коментарі