Нова хвиля модернізації розвиненого світу підштовхне нас до формування національної ідеї, – каже економіст Андрій Длігач
Які з упроваджених за останні три роки реформ найбільше змінять країну?
– На жаль, більшість реформ – точкові й часткові, тому системні зміни не відбулися. Вони або мають миттєвий соціальний ефект, або не зачіпають олігархічних інтересів.
Ключові і, сподіваюсь, безповоротні зміни, це – державні закупівлі за системою PrоZorro, реформи у газовій сфері, з управління держпідприємствами та в державній службі. Але правила гри і суспільний договір залишилися такі ж самі, як сформувалися всередині 2000-х.
Торік ми констатували, що Революція гідності закінчилася. Не провалом, але й не очікуваними результатами. Почався етап, що передбачатиме зовсім інший підхід до реформ. Це буде тяжка й тривала праця. Про швидкі рішення вже не йдеться.
Модернізація країни передбачатиме зміну інституцій, формування нової – сервісної й компактної держави. А з другого боку – це освіта, перевиховання людей, популяризація і просування цінностей свободи й довіри замість патерналізму, розвитку – замість консервування.
Які ключові реформи потрібно реалізувати?
– Для розвитку країни і стимулювання зростання бізнесу треба провести ліберальну податкову реформу. Податкове навантаження на заробітну платню не може перевищувати 25 відсотків. У нас зараз понад 40.
По-друге, у країні є тисячі державних підприємств. Клани, які їх контролюють, заробляють на держзакупівлях. Також підприємства дешево перепродають товар своїм структурам, а потім задорого збувають. Заробляють на збитках держави. І є два шляхи уникнути цього.
Перший – приватизація. Варто навіть за безцінь позбуватися збиткових для держави підприємств. Річний збиток від них сягав нещодавно 100 мільярдів гривень. Другий шлях – часткова корпоратизація та перехід на сучасну систему управління. Найкращий приклад – "Нафтогаз України", де команда Андрія Коболєва і Юрія Вітренка (голова правління держкомпанії й директор з розвитку бізнесу в ній. – Країна) перетворила структуру з корумпованого тягаря для держбюджету на прибуткову.
Але вже на перших конкурсах керівників державних підприємств стикнулися зі скасуванням результатів через судові рішення. Або конкурсна комісія формувалася так, що ефективні менеджери з бізнесу не мали шансу пройти. Це нова фаза інституту "смотрящих", які наглядають за державними підприємствами від кланів.
І по-третє – це реформа суду і системи справедливості загалом. Громадянин, власник бізнесу, іноземний інвестор – їхні права мають бути захищені.
Яка ключова відмінність в умовах для реформ три роки тому й нині?
– Зараз у нас, на жаль, майже немає союзників у світі. Насправді підтримує Україну тільки Литва. Сполучені Штати і Євросоюз розчаровані темпом реформ і тим, що не були зроблені ключові – з відновлення системи справедливості. Судова й реформа правоохоронних органів фактично провалені.
Україна не вписалася у світовий контекст боротьби з корупцією. Але в нас ще є шанс стати країною майбутнього.
Ми більше вірили в це 2014-го, коли близько 15 відсотків населення були налаштовані на швидкі й тотальні зміни. Це – достатня критична маса. Саме тоді можна було провести ключові реформи – судову, податкову, земельну, правоохоронних органів. Вони дали б відчути, що держава – не керівник нашого життя, а сервіс, за який сплачуємо податками. Інструмент розвитку, а не консервація старих інституцій, відносин, кадрів, як зараз.
Громадянське суспільство втратило запал і натхнення. Соціальна енергія не може триматися довше, ніж два роки, а Майдан почався наприкінці 2013-го. Тепер основне завдання – створити технократичну команду, яка в критичний момент зможе прийти до влади й провести необхідні реформи.
Вікно можливостей для цього з'явиться. Це знову буде так само несподівано, як 2013 року.
Чому не вдалося швидко провести реформи?
– Ми дали шанс старим політикам, які декларували нові сенси. Реформи були заговорені. Навіть якщо з'являється міністр-реформатор, як Айварас Абромавичус, Павло Шеремета, Олександр Данилюк, Володимир Омелян, то секретаріат Кабміну гальмує будь-яку спробу втілити цікаву ідею.
Звісно, є й позитивні приклади, як ProZorrо. Експертне середовище консолідувалося навколо однієї ідеї. Був великий суспільний резонанс. Тому держава здалася й пішла на цю реформу.
Водночас проект перевірки соціальних виплат, який дав би навіть більший ефект, провалився. Мінфін не отримав необхідної підтримки президента й уряду. Перемогла вінницька команда від Міністерства соціальної політики. Вона консервує систему верифікації (комплексна перевірка одержувачів соціальних виплат для виявлення зловживань, "мертвих душ" і невідповідностей критеріям отримання соцдопомоги. – Країна), яка не знаходить зловживань. У Грузії, Індії, Греції виявили від 20 до 50 відсотків неправомірних виплат. В Україні ж це поки близько 0,5 відсотка.
Скільки грошей державі зберегла б справжня верифікація?
– Десь 35 мільярдів гривень на рік – щонайменше 10 відсотків усіх соціальних виплат.
Що може підштовхнути владу до реформ?
– Сподіваюся, необхідність співпраці з Міжнародним валютним фондом. Верховна Рада має ухвалити земельну реформу до березня 2017-го, за меморандумом із МВФ. Ринок землі приноситиме Україні від 3 до 5 мільярдів доларів на рік. Є законопроект Олексія Мушака та інших депутатів. У ньому передбачені запобіжники, на зразок заборони володіти більшою площею за 200 гектарів на певний період часу. На першому етапі не дозволяється продаж землі іноземцям і юридичним особам. Останні зможуть долучатися лише через кілька років.
Ще одна позитивна вимога МВФ – монетизація соціальних виплат. Субсидії поки що не стимулюють людей перейматися енергоефективністю.
Чи всі вимоги Міжнародного валютного фонду корисні для країни?
– Не можна чіпати спрощену систему оподаткування. На жаль, нам не вдалося переконати експертів МВФ у цьому.
Як оцінюєте новий Податковий кодекс?
– Це – не реформа. Популістський крок прем'єра Гройсмана зі збільшення мінімальної зарплатні до 3200 гривень – негативний для малого та середнього бізнесу. Наслідки побачимо у другому кварталі. Під цим тягарем закриватимуться невеликі підприємства, зросте кількість безробітних.
У розвинених країнах малий і середній бізнес дає 50‑60 відсотків внутрішнього валового продукту. А в нас великий бізнес має понад 80 процентів ВВП.
Що буде з українською економікою цьогоріч?
– Із 2013 року вона втратила п'яту частину потенціалу, але торік мала б продемонструвати стрімке зростання ВВП – від 7 до 10 відсотків на рік за умови впровадження дерегуляції, ліберальної податкової і судової реформ. Але при владі сили, які вважають, що ключове завдання уряду – макрофінансова стабільність. Більшість українців думають: краще хай лишиться, як є, ніж робити реформи.
Прогнозоване на цей рік зростання 2,5 відсотка – ніщо проти втраченого. Україна не може постійно залежати від світової кон'юнктури на зерно, кукурудзу, метал і на газ. Хоча зараз вона позитивна для нас. Вітчизняні металурги та аграрії сьогодні в зоні прибутків. Але це ж не вся економіка. Покладатися лише на це не можна.
Україну врятує не якась конкретна галузь, а створення рівних можливостей для бізнесів різних сфер. Є ресурси для прориву практично в будь-якій.
Ви прогнозуєте інституційний колапс у країні на початок другого кварталу. Що може спровокувати його?
– Ми вже живемо в ситуації колапсу державних інституцій. Жодна з них не працює так, як повинна. Просто це стане очевидно для громадян. Вони почнуть більше покладатися на систему електронного урядування iGov і робити висновки з електронних декларацій. Е-Data (державний інтернет-портал з відкритою інформацією про використання публічних коштів. – Країна) Міністерства фінансів допоможе громадянам розуміти фінансові процеси в країні. А волонтери можуть вирішити проблеми, з якими не в змозі впоратися держава. Вони зіграють особливу роль. Насамперед, у комунальній сфері. Так, ОСББ – дуже позитивний приклад.
Поява нових інституцій почнеться з локального рівня і пошириться на всю країну.
Скільки часу потрібно на їх створення?
– Залежить від сфери. Для судових інституцій – це тривалий процес. А з податкової міліції можна зробити аналітичний орган менше, ніж за рік.
Що підштовхне нас до формування національної ідеї?
– Суспільство зміниться під впливом глобальних процесів. Нова хвиля модернізації накриє розвинений світ швидше, ніж відбудеться реформування України. Виявиться, що люди зі старими спеціальностями не можуть реалізувати себе, – і з'явиться високий рівень соціальної напруги. Українці почнуть шукати нової долі. Багато – за кордоном. У тих, хто залишаться, проявиться спроможність до підприємництва, як у 1990-х. Зросте попит на самоосвіту. Більше не чекатимуть чогось від держави. Об'єднуватимуться у громади й вирішуватимуть свої проблеми. Це приведе до зміни цінностей і свідомості.
Корупція та олігархія – наслідки патерналізму. Нашою національною ідеєю має стати щось на зразок: "Україна – країна стрімкого зростання". Маємо чітко сказати, що українець – це приватний власник, а держава – його сервіс. Усе залежить від мене. Держава ж дає мені відповідальну свободу, створює умови для розвитку. Якщо ж ні, то я вимагаю цього. Тоді отримаємо абсолютно іншу країну.
Україна здатна стати найкращим місцем для ведення бізнесу в Європі. У нас – великий ринок, багато ресурсів, кваліфіковані кадри й перспективне географічне положення.
Які риси української ментальності зараз визначальні?
– Не довіряємо нікому. Рейтинги президента, уряду, судів, правоохоронних органів – низькі. Трохи вищі – у волонтерів та армії. Система довіри зруйнована, її треба відбудувати. Потрібні точки справедливості – опора для реформ. Ними могли би бути суди чи церква, як свого часу в поляків. Однак у нас вони слабкі. Тому доведеться поновлювати довіру через "довіряй, але перевіряй". Наприклад, електронне декларування. І головне – спільну дію.
Дострокові парламентські вибори 2017 року можливі?
– У базовому сценарії їх немає. Але в Україні ніколи не реалізуються базові сценарії.
Партіям влади вибори принесуть погіршення позицій. Виграли б від них популісти. А нові політичні сили розпорошені й не мають ресурсу.
Однак вибори пішли б на користь країні. Що більше розчарувань у лідерах, то скоріше буде очищатися політикум. Наше завдання – отримати у владі принципово інших людей. А для цього треба вимити старих.
Що робити з Донбасом – відвойовувати, відгородитися?
– Думки українців щодо ситуації дуже різняться. Треба виходити на єдину позицію. Національний діалог почнеться з того, що експертне середовище, громадські активісти проводитимуть багато заходів з обговорення і пошуку єдиної стратегії. А потім треба буде просунути її на рівень виконавчої влади, президента й парламенту.
Яким бачите найбільш імовірне розв'язання конфлікту?
– Найперше, маємо сконцентруватися на модернізації країни, провести економічні реформи. Показати, що зарплатня й доходи в Україні – значно вищі. Також передчасно говорити про реінтеграцію без реформ судової системи і правоохоронних органів.
Чому?
– Як люди, які пройшли Революцію гідності й АТО, зможуть прийняти у своїй спільноті тих, хто був не лише супротивником на Майдані, а й ворогом на фронті? А за відсутності системи справедливості буде складно виявити, хто в чому винний.
Зараз реінтеграція окупованих частин Донеччини і Луганщини призведе до економічного колапсу. У нас немає інвестиційного ресурсу для відновлення зруйнованої території та працевлаштування кількох мільйонів безробітних Донбасу.
Нам можуть пообіцяти гроші на це, але суспільство не сприйме такого замирення.
Що чекає на Росію в найближчі роки?
– Європа залежить від російського газу, а весь світ – від їхнього літію. Але ресурсна економіка відходить у минуле. Москва пристосувалася до санкцій, бізнес у деяких секторах показує позитивну динаміку. 2017‑го колапсу російської економіки не буде. Але це, імовірно, буде останній рік відносно дорогої нафти. Вже у 2018–2019-х побачимо плавне падіння її ціни до критичних для Кремля 25 доларів за барель.
Вашингтон послабить тиск на Київ щодо реформ?
– Схоже, що так. Але від нас все одно вимагатимуть змін – і МВФ, і Європейський Союз. І США, я впевнений, залишаться союзником України у справі реформ.
Чим може здивувати нас Дональд Трамп?
– Раціоналізацією підходів. Зміною популістської риторики на прагматичну. Він уже дивує командою. Залученням Ілона Маска (виконавчий директор SpaceX і Tesla. – Країна) і Рекса Тіллерсона (колишній керівник нафтової компанії Exxon Mobil. – Країна). Представник великого бізнесу обійняв посаду держсекретаря. Голова глобальної корпорації має тісніші стосунки зі світовими лідерами, ніж дипломати.
Більше негативних несподіванок нам зробить Євросоюз. Від США ж варто очікувати позитивних сигналів для України.
Які тенденції найближчого десятиліття найбільше впливатимуть на нашу країну?
– Нові технології роблять іншою сутність бізнесу. Наприклад, фінансову систему змінять криптовалюти (цифрові монети, захищені від підробки, які можна зберігати в електронних гаманцях і переводити на інші е-гаманці. – Країна). Нова енергетика суттєво впливатиме на розвиток штучного інтелекту. І, як завжди, буде гостро відчуватися світова нерівність. Буремні часи тільки починаються.
7 
35413
Коментарі