Головний ворог Росії – українська мова
10 серпня канал "1+1" поновив показ серіалу "Свати". Влучно висловився шоумен і колишній дипломат Дмитро Чекалкін: "У російських джерелах про серіал написано: злодійкуватому, тупуватому, бидлуватому завгару-українцеві Будьку протистоїть інтелігент, високоосвічений академік Ковальов. То що ж ви, українці, не хочете погоджуватися на цивілізаційний вплив "русской весны"? Ви ж бачите, яке у вас бидло, а в Росії високодуховні люди? Це ж конфлікт двох світів. На кожен сезон "Сватів" канал РТР виділяв 5 мільйонів доларів".
У листопаді 2017-го, коли актору стрічки Федору Добронравову заборонили в'їзд в Україну, сценарист і продюсер цього серіалу Володимир Зеленський звернувся до СБУ. У Facebook опублікував відео із заявою: "Жодного зв'язку немає між Добронравовим і тисячею людей, які працювали над проєктом 15 років. Серіал люблять мільйони".
Тоді стрічку заборонили до показу в Україні. Підстави були вагомі. Член експертної комісії при Держкіно Сергій Стуканов констатував: у серіалі показують російську державну символіку, а серед героїв є працівники правоохоронних органів РФ, що заборонено законом. "Я вже не кажу, що в шостому сезоні з'являються портрети Путіна, Сталіна, георгіївська стрічка".
Та за два роки, в березні 2019-го, Окружний адміністративний суд Києва визнав заборону на в'їзд Добронравова протиправною. І дав "Сватам" зелене світло. Тодішній голова Держкіно Пилип Іллєнко звернувся до Зеленського: "Пане Володимире, ви вже не є продюсером "Сватів". Сьогодні ви президент України. І маєте ухвалити рішення щодо подальшої долі цього серіалу. Показати, що для вас є пріоритетом – повернення цього продукту в ефір чи очищення інформаційного простору від українофобів, які нехтують національним суверенітетом і територіальною цілісністю нашої держави".
Реакції від президента не було. Можливо, вважав, що не царська це справа. А проблемою "Сватів" хай займається міністр культури Олександр Ткаченко. Він, як відомо, тривалий час продюсував переважно російськомовні фільми й обурювався щодо "Сватів": "Тільки той факт, що актору заборонено в'їзд, не може слугувати підставою, щоб стрічку заборонити". Йому, очевидно, байдуже, що Путін нагородив орденом Дружби народів Федора Добронравова.
Менеджери і продюсери від олігархів передусім налаштовані заробляти, а не інвестувати в культуру. Такої логіки, вочевидь, дотримується й українська Феміда, дозволивши прокат ідеологічно шкідливого серіалу та в'їзд Добронравову в нашу країну. Має рацію кінопродюсер Ігор Кондратюк, що таке рішення – це "питання гігієни голови й громадянства".
Згадалися рядки Павла Тичини, написані 1919 року:
Один в любов, а другий в містику,
а третій в небо, де орли…
І от якомусь гімназистику
вкраїнську музу віддали…
А справжня муза неомузена
там десь на фронті в ніч суху
лежить запльована, залузана
на українському шляху…
"Культурі легко дихати треба", – наголошував наприкінці ХХ століття Василь Барка. Вважав, що пробудження нації може прийти від літератури, як це було в 1920 роки: "Тоді за 10 років змінили Хохландію на Україну. Була Україна зрусифікована згори донизу, і маса безграмотного люду. І ті комуністи – Скрипник та інші – перетворили Хохландію в європейську Україну. Від Академії наук до дитячого садка все було зукраїнізовано. І література знайшла в державі мецената".
Чи може сучасний український кінематограф знайти в державі мецената? Сумнівно. Міністр культури вважає, що виробництво російськомовних серіалів іде "на благо й індустрії, й економіки". Так прокоментував заяву продюсерки серіалів і фільмів телеканалу "1+1" Олени Єремєєвої, що мелодрами українською знімати невигідно, а комедії – навпаки. І додав: "До російської мови долучається економіка, пов'язана з можливостями продажу цих серіалів Росії. Тому й відбувається такий дискурс, що російської мови забагато в українському телеефірі".
Чотири десятиліття тому науковці з Великої Британії та Бельгії Ярослав Крейчі і Вітезслав Велімський у книжці "Етнічні та політичні нації в Європі" написали: "Існують п'ять об'єктивних причин, важливих в ідентифікації групи як нації: територія, держава, мова, культура та історія. Коли позитивні відповіді по кожному з цих показників збігаються, не залишається сумніву, що спільнота чи населення є нацією. Тоді, як правило, виникає шостий, суб'єктивний показник – національна свідомість".
В умовах гібридної війни, нав'язаної Україні Московією, бойовищем стали свідомість українців, мова, культура, історія, територія. Кремль завдає системних ударів, аби не допустити перетворення українського народу на політичну націю. Знищення бодай одного з названих чинників руйнує національну свідомість – визначальну рушійну силу творення держави.
Московія завжди розуміла роль мови в державному будівництві. Не лише комунікативну. А й як ефективної політичної зброї.
Лексикограф, етнограф Володимир Даль уклав "Толковый словарь велікорусского наречія русского языка". Перше його видання побачило світ 1840 року. Але, як зазначено на титульній сторінці, "по указу его величества государя императора Олександра II самодержца всероссійского" під грифом "Строго секретно" було "тайному советнику Зиновьеву" наказано: "создание копий воспрещается". І резолюція від руки: "Издание уничтожить. Экземпляр в архив".
Олександр II розумів, що "русский язык" – це насправді українська мова. А "вєлікій і магучій" – лише "наречіє". Факт образливий для імперії і небезпечний для самодержавства. Отож 1880 року, з'являється інше видання – "Толковый словарь живаго великорускаго языка".
У відділі рідкісної книги у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника зберігається примірник праці Олекси Синявського "Норми української літературної мови", виданої 1941 року у Львові. Перше видання побачило світ 1931-го в Харкові. Професор Синявський був редактором остаточного варіанта "Українського правопису", ухваленого на конференції в Харкові 1927 року. Розстріляний 1937-го. Реабілітований через 21 рік за відсутністю складу злочину. А дослідження ще довгий час залишалося проскрибованим. На обкладинці львівського видання "Норм української літературної мови" видніється темний відбиток штемпеля – "Секретно". Як у випадку зі словником Даля.
1994 року Ольга Керзюк на сторінках "Визвольного шляху" навела сумні паралелі про стан української й ірландської мов: "Стаття 8 Конституції Ірландської Республіки каже: "Ірландська мова як національна є першою офіційною. Англійська визнається як друга офіційна мова". Однак побувайте в столиці Дубліні – і ви почуєте скрізь лише англійську. А де ж мова корінної нації? Ірландську мову, пояснять вам ввічливо, вивчають у школах як обов'язковий предмет. На книжкових полицях є вірші й романи ірландською, час від часу почуєте її по телебаченню. Однак мова парламенту – англійська. Отож, як виявляється, запису в Конституції зовсім не досить, якщо владна верхівка не має волі до впровадження її постулатів у життя, а звичайні громадяни – після століть колоніального панування – не поспішають повертатися до джерел і воліють користуватися другою офіційною мовою".
Представники п'ятої колони щораз активніше й нахабніше вимагають повернути російську в навчальний процес в Україні. Московські агенти впливу подають законопроєкти. Програма-максимум – надання російській в Україні статусу другої державної.
Пояснення цьому дав історик Ярослав Дашкевич. "Значну частину України захопили російські шовіністи та їхні колаборанти, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію. Намагаються продовжити панування над українською нацією чужоземної російської меншини, що підібрала собі денаціоналізованих, зрусифікованих функціонерів".
У липні торік перший помічник президента України Сергій Шефір казав: "Почалася спекуляція на мові. Це питання роз'єднує країну. У садках, школах діти говорять українською. В майбутньому це генетично закріпиться. Не треба роз'єднувати народ. У нас історично так склалося, що половина населення говорила російською, половина – українською. Ми не зможемо повернути Донбас, змушуючи їх говорити українською".
Та ніхто й не примушує. Проблема в іншому. Під закликами про необхідність захисту російської мови в Україні триває експансіоністська культурна політика Росії. Йдеться про зросійщення і брутальну анексію нашої культури.
Проблему української ідентичності добре розуміє ведучий російської редакції "Радіо Свобода" Анатолій Стріляний: "У России есть только один враг, при мысли о котором она тоскует поистине смертельно. Это не США, не Запад в целом, не Китай. Это украинский язык".
3 
1
Коментарі