Більшість районів на Закарпатті очолюють колишні "регіонали"
Про прикордонне Мукачеве заговорили після стрілянини 11 липня біля автозаправки "Народна". Конфлікт виник між чоловіками, що назвалися представниками місцевого "Правого сектора", та нардепом Михайлом Ланьом. Двоє загинули, 11 поранені.
Представники "Правого сектора" після стрілянини втекли до лісу. Михайло Ланьо – за кордон. Влада оголосила в регіоні антитерористичну операцію. Ввели війська Нацгвардії. Півтора тижня над Мукачевим і районом кружляли вертольоти, на в'їзді до нього й Ужгорода стояли блок-пости з бетеерами. В людей перевіряли документи й багажники машин. Після безуспішних пошуків учасників стрілянини БТРи і блок-пости прибрали.
Населення Мукачевого – 83 тис. осіб. Дістатися сюди з Києва можна потягом за 14 год. Через місто пролягає міжнародна траса Київ–Чоп.
Мукачеве має невисоку забудову. Більшість доріг у центрі вимощені бруківкою. У місті працює фабрика австрійської фірми Fischer, що випускає 60% лижного й спортивного спорядження у світі. Є підприємства з виробництва меблів, "чорних ящиків" для літаків, швейні фабрики. Люди вирощують у теплицях городину.
Середня зарплата – 2–3 тис. грн. Через близькість до кордону із Словаччиною й Угорщиною люди їздять на заробітки до Європейського Союзу.
– А что вы хотели? – каже повновида продавщиця років 35 у дитячому магазині. – Что за 3 тысячи гривен в месяц можно купить? Если раньше люди ездили на черновые работы, то сейчас молодежь легализируется. Учит с детства венгерский или словацкий язык, уезжает туда на учебу. Потом остается на нормальных работах, а не на стройке.
Мой племянник закончил в Словакии институт, работает там психологом. Живет в Мукачеве, но каждый день ездит на работу 40 километров. Его зарплата – полторы тысячи евро. А другой племянник закончил в Ивано-Франковске Институт нефти и газа. На английском языке писал диплом. Работал в Крыму. Когда остров отобрали, работу потерял. У парня началась депрессия. Сидит в Мукачеве. Работает за 3,5 тысячи на перекачке топлива. Между делом на заработки ездит. Даже в Москве был. Понимаем, что это – агрессор, а что делать?
До магазину вбігає високий чоловік, просить памперси за 380 грн. Дає 10 євро і 130 грн.
– У вас євро ходять? – запитую.
– Половина Мукачева с венгерскими паспортами ходит. Там зарабатывают евро, а тут тратят их, – відповідає чоловік.
– Главное – не перепутать, какой паспорт давать на границе, – сміється продавщиця. – У людей по три паспорта: венгерский, словацкий и украинский. Словацкий стало тяжелее получить, условия ужесточили. Чтобы дали венгерский, нужно разговаривать на языке и иметь корни в Венгрии.
План п'ятої хвилі мобілізації Закарпаття виконало на 44%. Це – третє місце по Україні з кінця. Гірший результат мають Одеська й Харківська області.
– Як-то тут служити не хочуть, – говорить 57-річний В'ячеслав.
Зустрічаю його в Ужгороді на вулиці, коли шукаю військкомат. Моросить. В'ячеслав у шортах і розстебнутій сорочці.
– Мому сину повістку не присилали. Він не зо мнов жиє, але ту приписаний. Каже: "Босьте, не дай Боже, повістку десь не сховали". Він служив снайпером, страшне хоче йти на війну. Має 30 років. А я не хочу, щоб йшов. То коли повістка прийде – сховаю.
Хлопці местні служити не хочуть. Сидят на зароботках за границьов. Нема ту шо їм робити. Влітку сидять в Польщі на клубніці-черешні. Мають вдень стільки, як ту за місяць. Отак оліхархи довели нашу країну. Той Балога – скотина з скотин. А Шуфрич! Видяв го колись. Я робив охранніком в клубі нічному. Він туди приходив з одною кобилою, не помню, як її звати. Співачка якась. Відкривав му двері в машині, він мені по 20 доларів у кишеню пхав. То де їх брав? Крав.
По калюжах добираюся до військкомату. На годиннику 12.50. На дошці з графіком роботи написано, що прийом закінчується за 10 хв. Усередині – пусто. Праворуч за ґратами й склом – черговий. Пояснюю, що хочу поговорити з воєнкомом про мобілізацію.
34-річний Микола Журавльов перед розмовою виключає обидва мобільні телефони. Дякує за кожне запитання.
– Є проблема з призовом, – каже. – Тому почали вручати повістки на кордонах, у поїздах. Усе законно. Люди не розуміють, для чого їм, закарпатцям, воювати на Донбасі. Є ще одна сторона медалі – люди сидять на заробітках за кордоном. Як ми їх звідти дістанемо? В першу хвилю мобілізації народ ішов сам, були натовпи. А зараз війна затягнулася, ми вступили в оборонну операцію. А вона дуже виснажує державу й людей. Я сам ніс службу на Донецькому напрямку з 18 квітня по 12 липня. Коли повернувся назад – дізнався, що мені виписали догану за погані цифри по мобілізації. Мені байдуже – звільнять, не звільнять. Я молодий хлопець, маю три вищі освіти, закінчив академію Генштабу. Роботу знайду.
В обласному центрі Ужгород мешкають 115 тис. людей. Майже в місті, за річкою Уж, розташований прикордонний пункт пропуску до Словаччини. Їздить чимало машин із словацькими й угорськими номерами. Купують їх у Європі, в Україні не розмитнюють. Тому кожні п'ять днів їздять на кордон відмічатися.
– На вулицях ріже вухо російська, – кажу блогеру Сергію Микиті.
Розмовляємо в одній із кав'ярень у центрі Ужгорода.
– Все через величезну кількість нацменшин, – пояснює Сергій. – Нема чіткого поділу – ти українець, румун, поляк. Ніхто не кричить: я за велику Угорщину чи Словаччину! Нема жодних політичних рухів, які пропагували б автономію Закарпаття. Людей більше турбує, куди і як поїхати на заробітки.
От зі сторони батька в мене всі угорці, один дідо – словак. Угорської не знаю, бо коли народився, у сім'ї вже говорили українською. Угорський паспорт не проти зробити. Але без знання мови – не дадуть. Був певний період, коли поголовно купували угорські паспорти від 3 тисяч євро. Зараз це прикрили.
– Румуни мешкають у Тячеві, Солотвино, – розповідає 25-річний Орест Дідух. Він родом із Тячева, худорлявий, носить бороду, волосся уклав гелем. – Мають бізнес і їздять на заробітки. Більша частина – чи то суботники-адвентисти, чи то просто адвентисти. У нас на них кажуть покаїльці.
Тут має найбільший вплив Московський патріархат. На проспекті в Ужгороді є великий православний собор. Його настоятель отець Сидор уже отримав умовний термін за сепаратизм, то трохи притих. Прямо на службах у проповідях говорив: "Помолимося за Прикарпатську Русь". Їздив у Росію, виступав там на телеканалах як поводир русинів на Закарпатті. Призивав Путіна вводити війська сюди.
Але проблема регіону не в нацменшинах, а в кланах. А ще: мер Ужгорода – колишній "регіонал". Місто занедбане, дороги не ремонтуються. По районах теж більшість посадовців лишилися із "регіонів". Нікого не відсторонили хоча б за те, що тітушок на Київ возили.
По тих подіях у Мукачевому теж ніхто не покараний. Усе тупо звалили на пацанів із "Правого сектора". А решта де? Той же Шаранич, начальник міліції колишній? У Києві на підвищенні.
Усі кинулись про Закарпаття говорити, що контрабанда тут. А чим займатися молодому хлопцю із Рахова? Ну, є там пару готелів, магазинів – і все. Але їхня контрабанда – то мізер. Величезні гроші заробляють ті, хто возить фури з дозволу Києва.
Офіс "Правого сектора" розташований у провулку Криничному. Це майже околиця міста. Район забудований двоповерхівками, з верандами у квітах. Майже біля кожного будинку стоїть іномарка. Вулички – розбита ґрунтівка.
"Правий сектор" орендує двоповерховий дім, завішаний червоно-чорними прапорами. За столом у дворі докурюють по цигарці очільник місцевого осередку Олександр Сочко з колегою у чорній вишиванці. Сочко – у берцях, чорній футболці й камуфляжних брюках, неголений. Запрошує всередину.
На першому поверсі за круглим столом сидить капелан "Правого сектора" отець Микола Мединський.
– Капелан і священик завжди має бути поряд зі своєю паствою, – каже. – Їздимо на передову, а там опікуємося й іншими підрозділами. Великдень святкував на Маріупольському напрямку. Святили паску не лише своїм, а й "Азову", прикордонникам.
– А я до війни був учителем історії, – каже Сочко і всідається за стіл. – Можете задавати всі каверзні питання.
"Правий сектор" перевіз зброю за півтори тисячі кілометрів від фронту і почав стріляти на мирній території. Чому так сталося?
– Давайте про мирне місто, – відповідає Олександр. – Мукачеве вже поховало понад 50 чоловік. Вони воювали на Донбасі. Ми – одна країна. Не може бути, що є мирні міста, а є міста, які воюють. Ми всі воюємо зараз. Я недавно був у Києві і виникло бажання, аби в центрі там два-три "градика" впали. Щоб люди відчули, що в нас війна. Від'їжджаєш від передової на 50–70 кілометрів і попадаєш в інший світ. Привозиш поранених у лікарню Мечникова (обласна лікарня Дніпропетровська. – "Країна"), а люди гуляють із дітьми, їдять морозиво. Дівчата у коротких спідницях. Це – не нормально. Доки суспільство не мобілізується повністю, ми війну із Росією не виграємо.
Усе ж – чому почалася стрілянина в Мукачевому?
– Кожна людина має право захищати своє життя при прямій загрозі. Думаю, в тої сторони просто не витримали нерви. Зробили постріл й отримали відповідь. Але в нашого підрозділу був наказ: стріляти тільки в повітря. Не на ураження. Так і було.
"Правий сектор" хотів перекрити контрабандні потоки, стояв на прикордонних пунктах пропуску, дивилися, скільки фур Ланя із цигарками пересікає кордон. Йому це набридло, й він покликав поговорити. Якщо не прийдуть, погрожував хлопцям і їх сім'ям.
Тут є багато питань. Чому міліція не зупинила наших бійців, коли ті абсолютно відкрито їхали з прикріпленим на машині кулеметом з Ужгорода до Мукачевого? Ми хотіли, щоб нас зупинили, щоб ми не потрапили на ту зустріч до Ланя. А він стягував свої сили. Навіть із-за кордону були, з Чехії. Це люди, які займаються рекетом. Ми нарахували 400 осіб. В "Антаресі" (відпочинковий комплекс у Мукачевому, де почався конфлікт. – "Країна") перебували близько сотні людей. При тому навколо Мукачевого було два кільця. Перше доволі слабеньке із "даїшників" і працівників ППС. А друге серйозне – з бійців спецпідрозділів. Вони розстріляли наші авто з крупнокаліберних кулеметів. Там 5-сантиметрові дірки. Де хлопці зараз – не знаю. Щиро сподіваюся, що всі живі. Один із них – кум мого сина.
Із будинку "Правого сектора" виходимо о 22.00. Сочко викликає таксі.
– Шофер знає, куди їхати, оплачений, – тисне на прощання руку.
Про зустріч із колишнім губернатором Закарпаття, а нині народним депутатом Віктором Балогою було домовлено за тиждень до відрядження. Але по нашому приїзді до Мукачевого він відписав: "Вибачаюсь, але зустрітися з вами не можу".
2 
1
Коментарі