Українські олігархи можуть існувати тільки в умовах монополій. Якщо приберемо це – їхні капітали розчиняться. Не захочуть погодитися на такі правила, іти на мирову – будуть конфіскації та вироки, – каже економіст В'ячеслав Черкашин
Кабмін вирішив розділити Державну фіскальну службу на податкову й митну. Мають повноцінно запрацювати з 1 червня.
Які проблеми це вирішить?
– Із 2014 року було з десяток спроб провести реформу фіскальних органів. Кожен новий керівник (у 2014–2015 рр. ДФС очолював Ігор Білоус. Після нього – Роман Насіров, відсторонений у березні 2017-го за підозру в корупції. Зараз службою керує виконувач обов'язків голови ДФС Олександр Власов. – Країна) намагався прибрати те, що робив попередник, і почати заново. Через постійні ротації керівництва навіть невеликий результат обнулявся. Останні два роки в цьому середовищі домінують виконувачі обов'язків. Вони не несуть відповідальності за відомство, їх не сприймає колектив.
Зараз відбувається чергова рефлексія. У керівника Фіскальної служби було нелюбе дитя – митниці. Руки не доходили щось там змінювати. Це – великий монстр. Керівники ДФС намагалися займатись або митницею, або податковою.
Були переваги в їх об'єднанні?
– Не змогли їх використати. Коли товар заходить у країну, сплачується податок на додану вартість – на імпорт, який платник ставить собі до податкового кредиту. Якщо імпортний товар продається на сірому або чорному ринках, цей кредит можна або продати, або відшкодувати з бюджету. Податкова і митна служби не тягли ланцюжки цього податку до кінцевої точки – споживача. Через це бюджет втрачав великі гроші. 2013-го зникали кілька мільярдів гривень ПДВ щомісяця. Зараз, може, уп'ятеро менше, але в умовах війни ці недоотримані гроші є великою проблемою. Однак скористатися перевагами координації дій так і не змогли. Тож вирішили повернутися до початкової моделі, коли ці відомства були розділені. Важливо, хто їх очолюватиме.
Невдалий момент обрали для конкурсу на посади голів. Вони не затримаються надовго. Після парламентських виборів буде новий уряд, і їх змінять. Варто було в конкурсну комісію покликати й опонентів чинної влади. Це дало б шанс обрати керівників на триваліший термін.
Які найбільші зловживання є в податковій чи митній сферах?
– Офшори. Вивід грошей із держави за допомогою трансферних цін – це викривлення ринкової ціни для уникнення оподаткування. Чи втечі капіталу. Через це щороку бюджет недоотримує близько 100 мільярдів гривень. Є зловживання й на кордоні. Скрутки й конвертаційні центри (фірми з відмивання грошей. – Країна). І лише останнє – спрощена система оподаткування.
У нас може бути, як на Заході, – неважливо, хто керує службою, адже вона законодавчо зарегульована і її важко зламати?
– Питання не в законодавстві, а як його дотримуємося. Не треба писати новий податковий кодекс. Маємо непогані закони, які треба періодично удосконалювати.
Після помаранчевої революції олігархи почали платити податки. Півроку не було корупції – злякались. А потім побачили, що ніхто не карає, і все повернулося. Тож якщо платити за законом, все буде добре. На жаль, так мало хто робить. У нас низька податкова культура. Люди не соромляться не платити.
Скільки треба часу, щоб це змінити?
– Роки. Один мій знайомий сказав: "По Львівській площі (Львівська площа, 6 – адреса центрального офісу податкової. – Країна) досі гуляє привид Азарова". У податківців досі немає відчуття, що вони втручаються в чужий бізнес. Коли перевіряють, поводяться, наче слон у посудній крамниці. Не звертають увагу на наслідки своїх дій.
2009-го я стояв біля витоків створення Офісу великих платників. Там була інша філософія спілкування. Податкова допомагала бізнесу. Якщо є проблеми, ми не штрафували одразу, а намагалися порадити, допомогти. Планували, щоб цей офіс керував 80 відсотками всіх податків, а середній та малий бізнес просто лишили б у спокої.
Які зміни можна зробити швидко?
– Повинна зайти незіпсована людина. Основне завдання керівника зараз – не реформи, а контроль потоків. Сподівався на Ігоря Білоуса, Романа Насірова як людей не із системи. Але вони ламалися за кілька місяців. Надто великі гроші, влада.
Зарплата глав податкової і митної служб із преміями й надбавками становитиме 60–70 тисяч гривень.
– Людина з бізнесу рік-два потерпить. Має власні ресурси, на які може жити. Але буде змушена повернутися в бізнес. Треба платити на рівні топ-менеджерів із приватного сектора.
У митній і податковій службах працюють сумарно 42 тисячі осіб. Ця фабрика формує 80 відсотків доходів країни. Така зарплата для керівника – це несерйозно. Думаю, 5–10 тисяч доларів на місяць плюс річний бонус було б оптимально. Якщо за успішно виконані реформи можна отримати як винагороду річний оклад, людина буде зацікавлена у змінах.
Що вважаєте найбільшою проблемою української економіки?
– Зростання державних витрат на Міністерство економічного розвитку учетверо більше, ніж на армію. А ця структура керує тим, чого в країні немає. Зростання економіки майже нульове. Треба скоротити кількість міністерств і відомств, можемо лишити 25 (маємо 72. – Країна). Країна і платники податків не в змозі їх утримувати.
Можемо відмовитися від, наприклад, санепідемслужби. Хтось каже, мовляв, люди будуть м'ясом труїтися. Так і зараз труяться. Служба неефективна, але держава виділяє гроші на утримання кількох тисяч її працівників.
Ми досі лишаємось УРСР із великим бюрократичним апаратом. Треба почати жити за своїми фінансовими можливостями. Або наші борги доведеться віддавати онукам.
Наприкінці 2015 року інфляційний потік створив 150 мільярдів гривень понаднормового доходу в бюджет. Влада вирішила роздати ці гроші пенсіонерам. Перед виборами вдалося накопичити 78 мільярдів – їх роздали знову. За 2015–2017-й могли віддати десь 15 мільярдів доларів зовнішнього боргу. І теперішній рік не був би піковим за виплатами. Перед виборами зробили "подачки" пенсіонерам, а через кілька тижнів Мінфін заявив, що поточні платежі за держборгом збільшилися на 30 мільярдів гривень.
Україна – чемпіон зі світової економічної деградації. Ми стоїмо на нулі. До Польщі нам 100 років.
Економіка країни зростає на 3 відсотки за рік. Як це збільшити?
– Можемо отримувати зростання внутрішнього валового продукту на 12–15 відсотків. Але має бути консенсус верхівки або поява нової еліти. Наш Левіафан великий, жадібний і тупий. Він неповороткий. Треба почати з адміністративних речей. Ліквідувати зайві відомства й міністерства. Провести велику приватизацію, сформувати ринок землі.
Обсяг економіки в тіні коливається між 40 і 50 відсотками, за оцінками експертів. Як бути з цим?
– Тіньова економіка може бути навіть корисною. Питання в її розмірі. У нас її забагато – 43 відсотки, каже Міжнародний валютний фонд.
Для багатьох "тінь" – оазис виживання. Підприємці закидають місточок із неї в офіційну економіку. Умовно, продають один чайник офіційно, два – ні. З першого людина готова заплатити 60 відсотків податку, а з двох хоче отримати гроші на життя.
Треба зменшити вплив держави на бізнес, знизити податки, прибрати пільги. Маємо 260 податкових пільг. Наприклад, 27 років дотуємо українські автомобілі. Хто ними їздить? Це величезні суми. Втрачається близько 350 мільярдів гривень на рік – це загальний податковий провал.
Для нас оптимальний показник тіньової економіки – 10–12 відсотків.
Як його досягнути?
– Це станеться, якщо економіка зростатиме. Люди зрозуміють, що за укриття від податків рано чи пізно доведеться платити. Згадають, що є поняття професійної репутації.
Міністр соціальної політики Андрій Рева – приклад, як не треба боротися з тіньовою економікою. Силкується вказувати приватному бізнесу, скільки платити робітникам, додатково оподатковувати високі зарплати. Такі директивні речі втратили актуальність ще в минулому столітті. Зараз це намагаються витягти із саркофагу і видати за новітні методи. Українці хитріші за владу. Завжди знайдуть шпарину, як обійти правила.
З одного боку, люди, які дають зарплати в конвертах чи погоджуються на такі умови, – злочинці. З другого – це економіка виживання. У Грузії податок із заробітної плати нульовий, а у нас – 41,5 відсотка. Роботодавець не готовий платити такі гроші. Залишатися легальним так само важко, як і стати легальним.
У Польщі оподаткування зарплат не нижче, ніж у нас. Але нам треба порівнювати себе не з ЄС – за економічним розвитком ми поки що навіть не Болгарія, – а з країнами Латинської Америки. Там оподаткування близько 25 відсотків. Держава має зменшувати свої витрати й апарат, відповідно вимагати менше грошей для його утримування. Це дозволить знизити податки, зокрема на зарплату.
Були реальні спроби подолати зарплати в конвертах як явище?
– Знизили 2016-го податкове навантаження на фонд оплати праці з майже 60 відсотків – мова про зниження ставки єдиного соціального внеску – до 22. Але треба було звернутися до кожного великого роботодавця й пояснити: відтепер бізнес додатково отримає понад 100 мільярдів гривень, держава відмовилась від цих грошей. Попросити, щоб хоча б половина пішла на офіційні зарплати. Але цього не зробили, почали репресії – підняття мінімальної зарплати, масові перевірки. Змарнували ефект.
Світові компанії використовують офшори для незначної оптимізації, що займає до 15 відсотків їхнього обігу, каже економіст Андрій Новак. В Україні навпаки: 10–15 відсотків – це робота "по білому".
– Офшори – це велика діра. Ситуація катастрофічна. Українська податкова не має потрібної компетенції, щоб її виправити. Інтереси великих компаній, які виводять гроші через офшори, крім корумпованих політиків та чиновників, захищають суперкомпетентні юристи. І з ними треба конкурувати в українському чи закордонному суді. Професійне навчання, трансферна освіта коштує до 50 тисяч доларів на людину. Треба відправляти за державний рахунок хоча б десяток осіб. На держслужбі майже немає спеціалістів із відповідним міжнародним сертифікатом. Для налагодження ефективної роботи інституту трансферного ціноутворення треба чотири роки.
Малий і середній бізнес можуть стати основою економіки, держави?
– Просунуті демократії світу тримаються на середньому класі. Його представники найактивніше усвідомлюють себе громадянами і мають сили вимагати від держави адекватної політики.
Мрію створити партію середнього класу. Рано чи пізно це станеться, адже людям набридла брехня та відсутність принципів, ідеології. Ми обираємо за закритими партійними списками, а вони приходять і починають красти. Голосуємо за лідера, а він нічого не робить.
Середній клас формує свої осередки. Наймають експертів, пишуть публікації, просувають свої інтереси. Українська рада бізнесу налічує вже 80 тисяч членів. Їх часто звуть на ефіри і як радників.
Недавно зустрічався з групою бізнесменів. Вони сказали, що готові скинутися грішми й допомогти кільком економістам зайти в парламент. Один мандат обійдеться у 3–5 мільйонів доларів. Я відмовився. Жахливо, коли чесні люди для благих намірів купують посаду народного депутата. Не бачать іншого виходу.
2014 року якісної зміни Верховної Ради не відбулося. Наполовину зайшли нові люди і скурвилися за півроку. Можливо, цього разу так не станеться.
Багато говорять про амністію капіталів. Що вона дасть?
– Без неї якісного реформування не буде. За кордоном від нас ховають 150 мільярдів доларів. Вірю, що ці гроші можуть повернутися в Україну. Людям треба запропонувати прозорий та простий механізм повернення коштів, легалізацію. Дати гарантії, що їх не заберуть.
Треба подати нульову декларацію, показати все, що маєш. Є відповідний законопроект №9405, там мінімальна діюча податкова ставка – 5 відсотків. Це важливо для міжнародних кредиторів. Маємо їм пояснити, що це не амністія, а новий суспільний договір у податковій сфері. Альтернатива – нульова ставка, якщо людина купує державні боргові папери мінімум на п'ять років. Так за рік зможемо розрахуватися з боргом МВФ і не дозволити перетворити країну на боргову колонію.
Головне питання – як гарантувати, що далі не буде перерозподілу власності? Встановити ці правила назавжди і для всіх. Треба переконати тих, хто володіє капіталом. В Америці президент Франклін Рузвельт під час Великої депресії по радіо й телебаченню закликав людей нести гроші в банки й гарантував, що жоден долар не зникне. Наступного ранку американці так і зробили, що допомогло їхній банківській системі встояти. Це питання довіри. Головне – створити правила.
Українці не казатимуть, що олігархи накрали і їх треба саджати?
– Треба пояснити: якщо олігарх, який має активів на 40 мільярдів доларів, сяде за грати – його підприємства не працюватимуть. Зависне право власності й, умовно, 300 тисяч людей залишаться без роботи. Тож треба навчитися домовлятися і жити далі без корупції, крадіжок і монополій. Західні країни заможні, зокрема, й тому, що вміють це робити.
Багато українських олігархів можуть існувати тільки в умовах монополій. Якщо приберемо це, вони не витримають конкуренції. За три-чотири роки їхні капітали розчиняться. Та якщо вони не захочуть погодитися на нові чесні правила, їм буде гірше. Жоден олігарх не встоїть проти державної машини. Якщо не хочеш підписувати мирний договір і нормально жити за загальними правилами, тоді будуть конфіскації та вироки.
Ви оптимістично дивитеся в майбутнє України на найближчі 10 років?
– Ніколи ще сонце не світило більш гідній справі. Ми поступово розвиваємось. Але поки робимо крок, весь світ – два. Ми – аграрна країна, багато експортуємо. Можливо, на новий рівень нас витягнуть айтішники, чудова логістика країни й оборонка. Але поки що рухаємося повільно.
Škoda (дочірня компанія Volkswagen Group. – Країна) хотіла будувати автозавод на Західній Україні. Днями грюкнули дверима і сказали, що більше нас не розглядають як територію для інвестування. Після цього Гройсмана треба було знімати з посади. Завод міг дати п'ять тисяч робочих місць, нові технології, знання. Три-чотири такі проекти могли забезпечити значний приріст ВВП. Президенту і прем'єру треба було все кидати й займатися цим. Важливо затягти в Україну "китів".
Ми – велика держава в центрі Європи, а наш вплив не світову економіку – 0,03 відсотка. Це потрібно змінити. Але для початку – встановити правила гри.
8 
35413
Коментарі