Справжнім суддею є один із п'яти, вважає колишній суддя Юрій Василенко

 

Українські суди стануть якісно іншими не раніше, ніж за 15 років

Чого бракує українській судовій системі для нормальної роботи?

– Найбільше – суду присяжних. Підкупити 12 людей майже неможливо, як би замовник не старався. А суддя – лише один, із ним "правильно" вирішити питання набагато простіше.

Цей суд давно діє в США, у Росії він є. В Укра­їні відповідний законопроект лежить на столі в президента. Його не розглянуто. Втім, у гальмуванні судових реформ винні і Ющенко, й Кучма. За Конституцією, судову систему треба було реформувати протягом п'яти років після її прийняття, тобто до 2001­го.

Що гальмувало процес?

– Щодо цього принципу є скептики. ­Мовляв, присяжні – не юристи, вони не зможуть правильно кваліфікувати злочин, допускатимуть більше помилок. ­Серед прикладів часто наводять роман "Воскресіння" Льва Толстого. Героїня там не вбивала, а суд заслав її на каторгу. Так, присяжні можуть помилятися – але не навмисно. Вони радитимуться доти, доки ­дійдуть висновку – винна людина чи ні.

У цьому не зацікавлені міліція, СБУ, прокуратура. Поки до процесу залучений лише один чи кілька суддів, прийняти потрібне їм рішення дуже просто.

2002­го я, експериментуючи, влаштував суд присяжних. Тоді був заарештований банкір Борис Фельдман. Організували конкурс, підібрали 12 людей. Проводити такі процеси в Україні – реально.

Із яких ще причин авторитет суду так сильно впав?

– Як відбирають суддів? Я був членом вищої кваліфікаційної комісії. За день до нас приходили по 80 кандидатів – неможливо розглянути стільки заявок за цей час.

Зазвичай при отриманні дозволу на роботу суддею справу вирішують особисті симпатії членів комісії або дзвінок згори. Найбільше зараз обирають колишніх помічників суддів, які допомагали організувати процес. Вони вже сформовані, бачать, кому підкоряється суддя. Очікувати від них принциповості навряд чи варто. Це – не судді, це – суддівські чиновники.

А як мало би бути?

– Приміром, у США кандидат на суддю рік складає іспити. Правильність відповідей визначає комп'ютер. Показавши задовільний рівень знань, претендент проходить психологічні тести. Щоб зрозуміти, чи зможе він за складом характеру бути суддею.

За радянських часів я проходив такий тест. У ньому не було жодного питання про право – переважно треба було пояснити певні ситуації. Наприклад: у батька пропало золото. Він зібрав трьох синів і запитав: "Ви йдете дорогою, а назустріч – вродлива жінка. Чи запропонували б ви їй піти до себе?" Перший син відповів, що – ні, другий – теж, а третій – що запросив би. Батько сказав, що саме третій украв золото. Треба було аргументувати, чому він так ­вирішив.

Із 450 суддів, які проходили цей тест разом зі мною, склали його тільки 48. Тобто решта бути суддями нездатні. Зокрема тому, що заздрісні – це дуже серйозна підстава для відмови.

Який відсоток нинішніх українських суддів можуть виконувати цю роботу?

– Професійно грамотні з них – приблизно половина. Якщо враховувати психологічну стійкість, доведеться відкинути ще відсотків 30. Тобто справжній суддя – десь один із п'яти. Може, ще менше. Але така людина витримає вплив і народних депутатів, і голови суду, і прокуратури, і СБУ, і міліції. Не піддасться впливу навіть президента. Нер­вуватиме, але рішення всупереч своєму ­переконанню не прийме.

Ви багато знаєте таких?

– Особисто я можу поручитися за двох суддів, що вони категорично не беруть ­хабарів. Один із них працює в Господарському суді Києва.

У вищі ланки суддівської системи подібні потрапляють?

– Зараз суддям, які мають свою ­думку, сві­тить, скоріше, звільнення, ніж підвищення.

Існують корпоративні стосунки між ­головою суду та прокуратурою. Депутати й міліція звертаються насамперед до ­голо­ви. А той дає поради суддям, від яких уже мало що залежить. Зараз, працюючи ­адвокатом, я часто це відчуваю. Дуже рідко хто йде проти волі голови суду. Таких зазвичай звільняють.

Які знаходять причини для цього?

– Поширена підстава – порушення термінів ознайомлення з матеріалами справи. Кожного суддю можна в цьому звинуватити. Їх так навантажують, що вони беруть роботу додому, ночами сидять. Але є межа: зазвичай тижня вистачає для вивчення трьох­чотирьох нескладних справ. Коли ж тобі дають їх 10 – ти неодмінно порушиш терміни.

Суддів бракує, тому ця проблема стала загальною. За Радянського Союзу складну справу можна було розглядати не довше ніж півроку. Зараз вони можуть тягнутися роками, й на це ніхто не звертає уваги. Звернуть, коли звільняти надумають.

Аби запобігти цьому, судді ввели ­поняття "проміжне призначення ­справи". ­Наприклад, справа надійшла 1 липня, а розглянути її треба в 10­денний термін. Він і призначає засідання на 10 липня, але попереджає: насправді в цей день розгляду справи не буде, а відбудеться він ще за 15 днів. По суті, це порушення закону. Але формально все виглядає добре.

Чи багато суддів не вистачає?

– Що стосується судів першої інстанції – районних – то там суддів мало би бути вдвічі більше. Тоді вони матимуть час проаналізувати всі матеріали, подивитися практику і винести виважене рішення. Відповідно менше оскаржень – і роботи для судів вищих інстанцій. А зараз і їх завалено справами так, що в них по суті не розбираються. В апеляційних судах часто можна бачити картину: на засіданні колегії суддя, який мав би слухати колегу­доповідача, гортає свою справу, щоб устигнути хоч якось по ній підготуватися. Наприкінці голова запитує: "Прийняв рішення?" Той каже: "Згоден із доповідачем". Бо не знає суті справи.

Не так давно в суддів з'явилася приказка­жарт: "За неясністю без змін". Це якщо вони не розібрались до пуття в справі й нічого не розуміють, то залишають вирок, прийнятий судом нижчої інстанції.

Зарплати у суддів достойні?

– У судах вищих рівнів – непогані. А в районному суддя без вислуги років отримує на місяць 2 тисячі гривень. Тому бере хабарі. Щоб отримати квартиру, йде на контакт із мером.

Чи були в системі радянського правосуддя якісь переваги порівняно з нинішньою?

– Корупція теж була, але не в таких мас­штабах. Існували справи, в яких суддя нічого не вирішував – усе, що стосувалося Компартії та влади. Ти просто змушений був винести потрібний вирок. В інших справах ситуація була кращою, ніж тепер.

А найкраще працювали військові суди. Якщо у цивільному справедливості досягали в 30–40 відсотках випадків, то у військовому цей показник сягав 100 відсотків. Суддівська дисципліна там була набагато вища. Держава усвідомлювала, що чистота рядів військових є необхідною умовою для життєздатності всього організму.

Як досягали високої якості судочинства?

– Дуже ретельно відбирали суддів. Їх затверджували не в комісіях на місцях, а у вищих органах державного управління. Коли мене брали у військові судді, запитували не як добре я знаю закони, а що читав із творів Льва Толстого. Цікавилися, чи знайомий із відомими на той час полемічними текстами та що про них думаю. Тобто усвідомлювали, що потрібні люди з певним моральним багажем.

Що, крім суду присяжних, варто ­було б ­узяти від американської системи ­судочинства?

– Було б добре запровадити їхню систему збору доказів – коли суддя сам вирішує, чи є матеріал доказом у конкретній справі. Наприклад, визначає, чи при обшуку були дотримані всі правила. Бо коли цим займається слідство – можливий упереджений підхід. Колись я вів справу, в якій у підсудного під час обшуку вилучили гранату. Пізніше дивлюся матеріали іншої справи, а там – та сама граната. Працівники слідства підкинули її обом підозрюваним. ­Інший випадок – судили працівника міліції, знайшли в нього патрони. Але вони – до малокаліберної гвинтівки, якої він ніколи не мав. Якби докази відбирав суддя, таких фальсифікацій знач­но ­поменшало б.

Відбір суддів у США контролює президент. Треба, щоб і наш глава держави відповідав за це особисто – тоді добиратимуть значно ретельніше.

Яким бачите розвиток судової системи в Україні?

– Якщо проведуть реформи – зміни настануть років за 15. На той час виросте покоління суддів, які не вчитимуться у старших колег брати хабарі. Якщо ж реформи не буде – чекати можемо щонайменше пікетів перед судами чи підриву їхніх приміщень, як це було наприкінці 1990­х. Бо ж видно, що система нежиттєздатна, судова гілка влади не функціонує. Утім, так само не працює і законодавча гілка. Тож зміни потрібні глобальні, адже в окремій сфері "комунізму не побудуєш".

×