четвер, 16 березня 2017 08:42

"Спершу ми страждали від комплексу малоросійства. Потім – малоєвропейства"

Найболючіші для Росії – санкції Сполучених Штатів, вони не прив'язані до Мінських домовленостей, – каже політолог Михайло Басараб

Росія визнала документи так званих ДНР і ЛНР. Які це матиме наслідки?

– Це може бути прелюдією до надання російських паспортів жителям окупованої частини Донецької та Луганської областей. Можливо й інше. Кремль намагається легітимізувати там громадян Росії. Щоб згодом вони могли клопотати про отримання українських документів, коли почнеться реінтеграція регіону. Тобто ті, хто воював проти України, хто не пов'язаний з Україною, зможуть претендувати на наше громадянство. Однак це тактичне, а не стратегічне рішення Кремля.

Тобто Москва поверне Донбас Україні?

– ЛНР і ДНР хочуть повернути до складу України на вигідних Кремлю умовах, з якнайбільшою кількістю проросійського населення.

ЗМІ вже писали, що ополчєнци із Сибіру перевозять на Донбас сім'ї. Не виключаю, що є цілеспрямована кампанія переселення в ОРДЛО росіян. Ті мають стати громадянами України, обирати й бути обраними на виборах. Однією з вимог РФ для мирного врегулювання конфлікту може бути визнання всіх власників паспортів ЛНР та ДНР громадянами України.

Сьогодні найбільший виклик – не загроза масштабної збройної агресії з боку Росії, а політична капітуляція перед Кремлем.

  ”влада сподівається, що зможе співпрацювати з маріонетками Кремля”, – каже політолог Михайло БАСАРАБ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК  це бачить так
”влада сподівається, що зможе співпрацювати з маріонетками Кремля”, – каже політолог Михайло БАСАРАБ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК це бачить так

Документи ДНР і ЛНР визнають, а самі державні утворення – ні.

– В указі Путіна сказано, що це тимчасові заходи – до виконання політичної частини Мінських домовленостей. Його підписано під час Мюнхенської конференції з безпеки. Російський президент нервово відреагував на жорсткі заяви західних лідерів. Виховує їх.

Як цей крок вплине на реалізацію Мінських угод?

– Дипломати й керівництво України послідовно вказують на їхню безальтернативність. Хоча це згубна логіка.

Є сумніви, чи можна їх називати міжнародними. Вони не ратифіковані парламентом жодної держави. Домовленості схвалені резолюцією Ради Безпеки ООН. Але вона має рекомендаційний характер. Підписувалися дивно. Документ під назвою "Комплекс заходів" підписали колишній президент України Леонід Кучма, представниця ОБСЄ Хайді Тельявіні, посол Росії Михайло Зурабов і представники ДНР та ЛНР. Далі – керівники чотирьох держав, не підписавши "Комплекс заходів", поставили підписи під декларацією, яка їх схвалює. Тобто під самим Мінським алгоритмом підписів Путіна, Порошенка, Олланда й Меркель немає.

Найголовніше: домовленості виписані так, ніби стосуються внутрішнього конфлікту в Україні. Немає жодного слова про російську агресію.

Якщо буквально їх виконати, отримаємо у складі України ДНР і ЛНР з особливими правами та преференціями. Йдеться про "народну міліцію", про те, що вони самостійно призначають собі суддів та прокурорів, визначають мовну політику, мають право на особливі взаємини з урядом України і на особливу транскордонну співпрацю з Росією. Обов'язково треба буде дообрати депутатів-мажоритарників до Верховної Ради. Ватажки республік зможуть балотуватися.

Зрештою, в Мінських домовленостях ідеться лише про Донбас. Путін розділив питання Криму і окремих районів Донецької та Луганської областей. Тобто статус півострова він не збирається обговорювати. Кремль наполягає, що це – територія Росії, й не надто оскаржує санкції за анексію півострова.

Україні слід довести, що окупація Криму й Донбасу – ланки одного ланцюга. Це єдиний воєнний злочин Росії проти іншої країни. Він спрямований на дестабілізацію ситуації, на повне політичне упокорення України чи руйнацію державності.

Чи не призведе скасування Мінських угод до зняття санкцій?

– Це – маніпуляція Адміністрації президента України. У рішеннях Євросоюзу про продовження санкцій проти РФ кожні півроку є прив'язка до Мінських домовленостей. Згадка, що санкції продовжують через невиконання їх Росією. Це справді так. Але найболючіші – санкції Сполучених Штатів. У них немає жодної згадки про Мінськ. Вони стосуються не лише американських суб'єктів господарювання, а й закордонних, які мають бізнесові взаємини на території США. Якщо ЄС скасує санкції проти Росії, то європейські компанії потраплять під дію американських.

Тому варто боротися передусім за санкції Сполучених Штатів.

У Росії кажуть, що європейський бізнес страждає від санкцій найбільше.

– Збитки далеко не такі масштабні, як описують росіяни та їхні агенти. У багатьох випадках європейські компанії успішно переорієнтувалися на інші ринки. Подекуди це навіть вигідніше.

Чому західні політики та медіа купуються на підміну понять, яку пропонує російська пропаганда?

– Це негласний компроміс західних еліт у ставленні до українсько-російського протистояння. Якщо називати речі своїми іменами, мала би бути адекватна реакція і Євросоюзу, і НАТО. Вони не готові її дати. Навіть через санкції у тих секторах, які завдали б нищівного удару РФ. Передусім це стосується російських вуглеводнів і системи SWIFT. А німці, наприклад, радо звітують, що експортують із РФ рекордну кількість газу і нафти.

  Михайло БАСАРАБ, 40 років, політолог. Народився 22 лютого 1977-го в Дрогобичі на Львівщині. Батько – водій, мати – інженер. Зараз пенсіонери. Закінчив філософський факультет Національного університету імені Тараса Шевченка. Отримав диплом політолога. Ступінь кандидата політичних наук здобув в Інституті політичних і етнонаціо­нальних досліджень імені Івана Кураса НАН України. Був головою молодіжного крила Української республіканської партії Левка Лук’яненка. З початку 2000-х займається політичним консалтингом і комунікаційними стратегіями. Один з ініціаторів громадянської кампанії ”Ні – змінам до Конституції в умовах воєнного стану!” Влітку 2015 року напередодні ухвалення в першому читанні змін до Основного закону щодо особливого статусу Донбасу петицію до президента і Верховної Ради підписали кілька десятків відомих українців. Торік у грудні став одним із фундаторів громадянської кампанії ”Закрий пельку Кремлю”. Вимагають бойкотувати приховані кремлівські медіа на території України. Закликають вітчизняні ЗМІ не брати коментарів у проросійських експертів і політиків, які були співучасниками злочинів проти Майдану і не визнають збройної агресії РФ. Також закликають українців не дивитися й не слухати російські та проросійські медіа. Бере участь у громадському обговоренні законопроекту про тимчасово окуповані території. Улюблене місце відпочинку – Хорватія Остання прочитана книжка – ”Тиранія каяття” Паскаля Брюкнера. Зараз читає ”Виклики скептицизму” Олів’є Монжена. Дружина Леся – психолог, працює у благодійному фонді ”Карітас України”. Виховують сина 14-річного Остапа. 10 років професійно займався плаванням
Михайло БАСАРАБ, 40 років, політолог. Народився 22 лютого 1977-го в Дрогобичі на Львівщині. Батько – водій, мати – інженер. Зараз пенсіонери. Закінчив філософський факультет Національного університету імені Тараса Шевченка. Отримав диплом політолога. Ступінь кандидата політичних наук здобув в Інституті політичних і етнонаціо­нальних досліджень імені Івана Кураса НАН України. Був головою молодіжного крила Української республіканської партії Левка Лук’яненка. З початку 2000-х займається політичним консалтингом і комунікаційними стратегіями. Один з ініціаторів громадянської кампанії ”Ні – змінам до Конституції в умовах воєнного стану!” Влітку 2015 року напередодні ухвалення в першому читанні змін до Основного закону щодо особливого статусу Донбасу петицію до президента і Верховної Ради підписали кілька десятків відомих українців. Торік у грудні став одним із фундаторів громадянської кампанії ”Закрий пельку Кремлю”. Вимагають бойкотувати приховані кремлівські медіа на території України. Закликають вітчизняні ЗМІ не брати коментарів у проросійських експертів і політиків, які були співучасниками злочинів проти Майдану і не визнають збройної агресії РФ. Також закликають українців не дивитися й не слухати російські та проросійські медіа. Бере участь у громадському обговоренні законопроекту про тимчасово окуповані території. Улюблене місце відпочинку – Хорватія Остання прочитана книжка – ”Тиранія каяття” Паскаля Брюкнера. Зараз читає ”Виклики скептицизму” Олів’є Монжена. Дружина Леся – психолог, працює у благодійному фонді ”Карітас України”. Виховують сина 14-річного Остапа. 10 років професійно займався плаванням

Як маємо реагувати на неспроможність Мінського угод?

– Доводити, що Росія заздалегідь готувала вторгнення. У нас поки що чомусь немає консолідованої претензії до РФ. Тобто Україна позивається проти Росії до різних судів за різні епізоди, згідно з різними міжнародно-правовими актами.

Необхідно ухвалити закон про тимчасово окуповані території. Все, що відбулося в Криму і на Донбасі, повинно отримати адекватну назву – збройна агресія Російської Федерації проти України. Території Криму й ОРДЛО треба визнати тимчасово окупованими з відповідними правовими наслідками для них, Росії й України. Дер­жава-агресор має нести відповідальність за все, що відбувається на окупованих територіях.

Петро Порошенко торпедує будь-яку критику Мінських домовленостей та ідею такого законопроекту. Поширюють відверту брехню, що тоді фактично відмовляємося від окупованих територій або всі громадяни на них будуть змушені піти до лав збройних формувань ЛНР і ДНР. Насправді, якщо не визнаємо ОРДЛО окупованими, то остаточно погодимося на те, що в Україні внутрішній конфлікт. І відповідатимемо за наслідки руйнацій і гуманітарну катастрофу.

У цьому законопроекті маємо прописати, що ті території належать Україні. Ми від них не відмовляємося – тільки визнаємо факт тимчасової окупації. Зараз ми не можемо звільнити їх у силовий спосіб. А в результаті політичних компромісів – означатиме отримати їх на російських умовах.

Тим часом українське Міністерство з тимчасово окупованих територій ухвалило концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України. Вона ставить за мету досягти порозуміння через діалог у різних сферах. Це – тихе повернення окупованих територій до складу України й ігнорування факту збройної агресії. Це те саме, що пропонує Мінськ. Нема жодного слова про напад Росії на Україну.

Гра у піддавки?

– Те, що робить Петро Порошенко руками Кабміну, очевидно, є наслідком негласних домовленостей у нормандському або якомусь іншому форматі. Це може бути спроба реалізувати Мінські угоди в інший спосіб.

З кожним днем нашої невизначеності зростатиме тиск на Україну вирішувати цю проблему своїм коштом. Ціна відновлення інфраструктури, житла та інших умов для повноцінного життя – десятки мільярдів доларів. Захід не дасть таких грошей. Готові виділити кількасот мільйонів і подають це як колосальну допомогу.

Погоджуючись на формулювання "внутрішній конфлікт", перекреслюємо будь-яку можливість колись отримати відшкодування за збитки від агресора. А Росія вийде сухою з води.

Чому території ОРДЛО не визнаємо окупованими?

– Бо тоді Україна офіційно відмовляється реінтегрувати їх на умовах Путіна. На лінії розмежування з'являється кордон із певним режимом перетину, заходами безпеки. Відповідальність за людей, які там лишилися, несе окупант.

Міністерство з тимчасово окупованих територій називають міністерством капітуляції. Там пропонують називати окупацію "ефективним контролем" держави-агре­сора. Правники висміяли це, вказавши, що окупація не може бути неефективною. Окупація і ефективний контроль – парні поняття. А намагання підмінити одне іншим – маніпуляція. Очевидно влада сподівається, що зможе співпрацювати з маріонетками Кремля, якщо назве окупацію ефективним контролем. Це – злочин.

Ще нам нав'язують хибну думку: мовляв, якщо не візьмемо відповідальність за людей на окупованих територіях, то будемо відповідати у міжнародних судах. У реальності все навпаки – відповідатимемо в судах, якщо й надалі не визнаватимемо факт окупації і війни з Росією.

Повернення цих територій до повноцінного життя у складі нашої країни можливе тільки після відновлення там українського суверенітету.

Перш за все, треба буде пройти "санітарний" період для забезпечення конституційного ладу, запуску державних інституцій, відновлення соціальної інфраструктури, демілітаризації території. І лише потім – вибори. Це передбачає законопроект про тимчасово окуповані території, який зараз обговорюється у Верховній Раді. Натомість періодично виникають плани Мореля чи Штайн­маєра, які пропонують проводити вибори на окупованих територіях.

Торговельна блокада шкодить Україні?

– Блокада – це привід почати серйозну розмову про повне унезалежнення від Росії та її маріонеток із ОРДЛО. У короткостроковій перспективі блокада може зашкодити економіці й потягти додаткові видатки. Але це – плата за незалежність і майбутнє.

Кажуть, що інфраструктура Маріуполя залежить від окупованих територій. І якщо встановимо режим тимчасової окупації, то місто буде позбавлене електроенергії. Але давно треба було підвести лінії електропередач із контрольованої Україною території, провадити політику диверсифікації постачання вугілля групи "А". Такі спроби робив уряд Яценюка. Від газу з Росії встигли відмовитися, а з вугіллям не вийшло.

Спроба законсервувати таку ситуацію – згубна. На останньому засіданні уряд визначив групи товарів, які можна перевозити через лінію розмежування. Ключовим буде документ, яким встановлять перелік цих товарів. Але ці рішення не прибирають причину конфліктної ситуації. Більшість українців – проти політичних та економічних компромісів з окупантом. Це демонструють усі соціологічні дослідження.

Блокувальників можна "зачистити", але це не змінить думку українців. Ігнорування владою суспільних настроїв у політиці щодо ДНР і ЛНР здатне зумовити масштабне громадянське протистояння по всій Україні – з неминучими наслідками для Європи.

Хто наші друзі на міжнародній арені?

– Найкращим другом для себе маємо бути ми самі. Спершу страждали від комплексу малоросійства. Потім – малоєвропейства. Сподівалися на більшу допомогу західних партнерів, але переоцінювали їхню готовність дати відсіч Москві. Європейське суспільство виявилося занадто сите, зациклене на персональних потребах і комфорті. Парадокс: зацикленість на правах і свободах громадянина зруйнувала здатність їхніх держав захистити ці права і свободи. У Великій Британії та Німеччині десятиліттями скорочуються видатки на оборону. Нещодавно Британія порізала на брухт свій останній авіаносець Ark Royal. Як результат, дослідження Інституту Геллапа показує: лише 18 відсотків німців і 27 – британців готові воювати за свою державу.

Це позначається й на допомозі західних фон­дів для України. Впродовж десятиліть вони виплекали плеяду громадських активістів і організацій, політичних діячів, спрямованих на захист прав і свобод окремого ук­раїнця. За цим нікого не турбувала інституційна неспроможність держави. Зараз західні донори приділяють величезну увагу створенню системи антикорупційних органів. І тут передусім перейнялися участю громадянського суспільства. Натомість створили громіздку і незбалансовану мережу нових антикорупційних органів, які конфліктують за повноваження. Реформа захлинається.

Слабкість України і західних держав зумовила російську збройну, енергетичну та інформаційну експансію. Кремль методично підкуповував не лише українських, а й західних політиків. Саме тому нам краще спрямувати сили на пошук внутрішнього ресурсу і вимагати цього від влади. У нас колосальний потенціал і можливості в ці непевні часи.

Зараз ви читаєте новину «"Спершу ми страждали від комплексу малоросійства. Потім – малоєвропейства"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути