Є міста, в яких здається, що жив у попередньому житті. Це Венеція, Париж. Якось ішов по Єрусалиму. Було відчуття, зараз мати відкриє вікно і закричить: "Шура, йди додому!"
Мої однолітки хотіли стати космонавтами. Я один мріяв бути клоуном. Тільки моя мрія збулася.
У дитинстві мати лупила мене за непослух. Віником, аж шматки розліталися. Від вибивачки для килимів на сідниці залишалися візерунки. Батько вдарив один раз. Я без дозволу пішов на ставок. Напередодні там втопився товариш нашої сім'ї.
Малим крав у батька. Він носив із собою профспілкові гроші. Двох карбованців вистачало, щоб накупити згущеного молока, халви та зефіру. В якусь мить здалося, що мама дізналася про крадіжки. Розповів їй про все – і з душі відлягло. Мені не дуже перепало, бо мама була вагітна молодшим братом.
Заздрю молодшому сину. Він програміст, працює з дому. Може спостерігати за тим, як росте його син.
Чоловік може прожити без жінки, і навпаки. Та щасливими на самоті вони не стануть. Тому спаровуються невипадково.
Жінки гарно пахнуть – майбутнім і перспективою. Вони нагадують павучих: розкидають сітки і чекають на чоловіка. Нюхають тих, хто втрапив у пастку. Якщо підходить, підпускають ближче. Тому і придумали танці. Там можна відчути запах партнера.
Недолюблюю жінок зі сходу чи півдня України. Здаються крикливими, напористими. Але й захоплююся ними – неймовірно креативні та самостійні.
Перша дружина не хотіла боротися за мене. А коли почала, вже було пізно.
Раніше після сварки з дружиною міг психанути і день не розмовляти. Тепер такого немає. Якщо відчуваю провину перед нею, цілую.
Сім'я – це кухня. Там ніколи не буває ідеально чисто. Завжди знайдеться бруд, можуть бути таргани.
Для жінки треба стати другом. Слідкувати не за тим, що говориш, а й яким тоном. Ми різні, тому найголовніше у взаєминах – бажання розуміти одне одного.
Мені важко уявити секс із чоловіком. Але якщо хтось отримує від цього задоволення, то хай буде.
Ми будуємо державу. А будівництво – це завжди хаос. Треба ходити обережно, аби ні за що не зачепитися.
Уряд підвищує пенсії військовим за 60 років, які просрали нашу армію. Коли потрібно було захищати Крим і Донбас, виявилося, немає кому. Туди пішли наші діти, не маючи жодних навичок.
Не важлива думка інших. Головне – що я думаю сам про себе.
Люди ліниві. Спілкуються за допомогою примовок. Це наслідки стандартного підходу до пізнавання. Замість того, щоб обдумати нову ситуацію і зробити висновки, намагаються знайти щось із шаблонів.
Війна – це рубіж. Вона забирає в людини свободу вибору. На матричному рівні записано, що людина має себе зберегти. Коли хтось убиває, стає іншим.
Я проти героїзації будь-якої війни – чи переможної, чи програної. Ми виховувалися на прикладі ветеранів Другої світової. Німці – погані, руські – хороші. Виросли з упевненістю, що за допомогою фізичного знищення противника можна вирішити проблеми.
Шкода самогубців. Такий вчинок важко зрозуміти, бо це неприродно – заподіювати собі зле. Стається психологічний злом. Людина завжди має себе рятувати. Відчувати оптимізм, перспективу і мати цілі.
У 55 років впав у депресію. В такому стані треба на чомусь сконцентруватися, щоб одразу бачити результат. Найкраще – рубка дров.
Зрада може стати ПЕРЕДОСТАННЬОЮ краплею для розриву. Та чоловіка не варто карати строго. Чоловік – сіяч, у ньому це закладено на генетичному рівні. Краще поскандалити, вихлюпнути емоції. Подумати, що цінуєш – стосунки чи щось інше.
Люблю алкоголь. П'ю стільки, щоб не втратити себе. Отримую гормон щастя, коли перед сном випиваю бокал якісного домашнього вина.
Мій брат – чистий харизматик. Що він не говорив би, його слухатимуть. Я довго вчився, щоб мене слухали. Не можу бути природнім.
Тупість – дно ліні. Люди не хочуть мислити.
Вихідний – коли сім'я в зборі. Від інших днів він відрізняється тим, що ми намагаємося все робити разом.
Секс це одна із можливостей зробити одне одному добре. Але не варто перетворювати його на самоціль у стосунках.
Ніякі гроші не варті свободи. Не хочу втратити можливість самому планувати свій час.
Завжди був сентиментальний, тонкосльозий. Можу заплакати на підлітковому фільмі.
Моє життя – суцільний відпочинок. Займаюся тільки тим, що мені подобається. Складно змусити робити те, що не люблю і не вмію.
Книжки останнім часом не читаю. Одразу засинаю. Отримую інформацію з відео й інтернету. Питання лише в тому, що ми втрачаємо, сидячи в комп'ютері.
Глобалізація робить нас самотніми. Іноді плутаємо віртуальне життя зі справжнім. Молодь обділена спілкуванням. Їм нікому виговорити свої переживання. З наслідками боротимемося довго. Це – демографічна яма. Покоління, вражене комп'ютерами.
Люди мого покоління перестали співати на святах. Теперішнє – перестало танцювати.
Люди не справляються з потоком інформації і ритмом життя. Коли їду до Києва, почуваюся недужим уже на вокзалі. То голова тріщить, то зуби болять. Минає, як тільки повертаюся у Вінницю.
На одному літньому фестивалі нарядився у монаха. Стою в чорній рясі. Підходить дівчинка, оглядає мене. А тоді питає маму: "А що, Снігуронька померла? Дивися, дід Мороз у траурі".
Найпрекрасніший момент у житті – народження дітей і онуків.
Є приказка: віддаєш руками, забираєш – ногами. Рідко позичаю комусь гроші. І сам намагаюся не влазити в борги.
Після армії заробляв до 300 радянських карбованців. Це було багато. Усе віддавав батькам. На ті гроші зіграли моє весілля. Потім усе віддавав дружині.
Я скупий. Завжди купую дешевше, а не дорожче.
Найдорожча матеріальна річ у моєму житті – власний будинок. У ньому почуваюся захищеним.
Безглуздо складати гроші на чорний день. Пол Маккартні був одним із найбагатших людей світу. Та коли його дружина Лінда захворіла на онкологію, його гроші не змогли врятувати найдорожче.
Хотів би бути поміркованішим. Зазвичай спочатку різко реагую, а потім обдумую.
Гумор завжди актуальний.
"Війна і мир" – книжка для дорослих, яким за 30. Тупо змушувати читати її дітей.
Боюся майбутнього. У ньому – смерть моїх близьких. Це найстрашніше, бо від мене не залежить.
Хочу, щоб після смерті мене спалили, попіл зарядили у гармату і вистрелили з неї над океаном.
Немає хорошої смерті. Найлегша – раптова. Найгірше померти від хвороби на руках рідних.
Не вірю, що між мною та Богом повинен бути піп.
Маю погану реакцію. Так і не навчився їздити авто, велосипедом і на ковзанах. Це велике щастя для мене і тих, хто навколо. У нас ніколи не буде сімейного гробу. У двоюрідного брата дочка і зять загинули в аварії. Він заснув за кермом. Двоє дітей залишилися сиротами.
З України нікуди не виїду. І зі свого дому також. Діти змушені мене терпіти, доки не вмру.
Хотів би жити вічно. Побачити, як повернуть Крим, як Україна стане процвітати. Побути діджеєм на весіллі правнуків.
4 
1
Коментарі