Середа, 04 грудня 2019 13:19

"Самотня людина нікому нічого не винна. Робить, що хоче"

У дитинстві грала у футбол, лазила по деревах, билася з хлопцями. Cтрахів у мене немає.

Маю житло, повний холодильник, можливість відпочивати. Цього року тричі подорожувала – раз за кордон і двічі Україною. Але через роботу втратила не одного хлопця. Знайомитися під час руху заборонено.

Заздрісників багато. Біла ворона завжди привертає увагу. Але такі птахи не реагують на особин довкола.

У вихідний день сплю до обіду. Сил немає встати.

  Лідія Филипчук, 63 роки, водійка трамвая, відеоблогерка. Народилася 19 жовтня 1956 року у селі Стецева Снятинського району на Івано-Франківщині. Батько – вчитель історії та фізкультури, мати – вчителька молодших класів. Вступила на заочне відділення факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. 1979-го закінчила курси водіїв трамвая і почала працювати в комунальному транс­портному підприємстві. Навчає майбутніх водіїв. 2013-го створила відео­блог на YouTube. Веде прямі трансляції з кабіни водія, розповідає про події в місті, архітектуру та історію. Має понад 2,5 тисячі підписників. Незаміжня. Дітей не має. Майстер спорту з шахів. Захоплюється настільним тенісом, стрільбою в тирі, плаванням. Мріє про мільйонний блог і можливість багато подорожувати. На Новий рік хоче поїхати в грецьке місто Ліда
Лідія Филипчук, 63 роки, водійка трамвая, відеоблогерка. Народилася 19 жовтня 1956 року у селі Стецева Снятинського району на Івано-Франківщині. Батько – вчитель історії та фізкультури, мати – вчителька молодших класів. Вступила на заочне відділення факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. 1979-го закінчила курси водіїв трамвая і почала працювати в комунальному транс­портному підприємстві. Навчає майбутніх водіїв. 2013-го створила відео­блог на YouTube. Веде прямі трансляції з кабіни водія, розповідає про події в місті, архітектуру та історію. Має понад 2,5 тисячі підписників. Незаміжня. Дітей не має. Майстер спорту з шахів. Захоплюється настільним тенісом, стрільбою в тирі, плаванням. Мріє про мільйонний блог і можливість багато подорожувати. На Новий рік хоче поїхати в грецьке місто Ліда

За кермом неможливо зосередитися на своїх думках. Але встигаю роздивлятися довкола, помічати цікаву ліпнину, дахи старих будинків.

Бачу долі. Ось ця людина завжди одна й сумна. Ось ця захворіла. А в тої щось покращилося в житті – веселіше заскакує у трамвай.

Щасливих квитків у трамваї не буває. А в житті є – це зустрічі, які змінюють тебе.

Справжнє кохання було перше – в 19 років. Розійшлися. Де він тепер – не знаю. Можливо, наважуся знайти у соцмережах. Почуттів уже немає, тільки інтерес. А ще – страх. Що я його вигадала таким, яким він не є.

З десяток разів кликали заміж. Треба було закрити свою пам'ять і жити з іншим. Не могла себе змусити. Зустрічалася місяць-другий, а потім ішла геть.

Раджу жінкам після 30 робити те, що я не змогла, – убити в собі почуття і претензії до світу. Виходити за того, хто тебе любить, і народжувати дітей.

Чоловік повинен бути сильний фізично, мало говорити, добре заробляти. Подобається образ сільського чоловіка – працює для сім'ї, будує дім.

Бог часто беріг мене. Траплялося, машини проїжджали так, що капелюшок зносили з голови. А недавно задумалася і пішла через вулицю на червоний. Зупинилася позіхнути і зрозуміла, де я.

Працюю важко, зате відпочиваю красиво. На себе грошей не шкодую. Під час відпустки я найщедріша. І себе тішу, й іншим можу свято влаштувати.

Щоб пізнати хлопця, треба поїхати з ним у відпустку. Хочеш пізнати друга – впусти його до хати. Колись моя не закривалася від друзів. Потім із квартири почали пропадати гроші. Сьогодні друзів немає.

Людина тебе зрадила. На душі гидко. Та її з балкона не викинеш, не витреш гумкою. Лишається й далі просто вітатися на вулиці.

Я вихована в атеїстичний час. Але хоч би який маршрут трамвая вела, завжди десь поблизу кінцевої зупинки є церква. Майже щоразу перед зміною заходжу.

Читала якусь книжку. Засумнівалася, чи Ісус Христос був насправді. А ввечері впала на підлогу, не могла підвестися. Кликати на допомогу соромилася. Почала молитися, тоді заснула. Вранці ніби нічого й не було.

На молитви завжди отримую відповідь.

Самотня людина нікому нічого не винна. Робить, що хоче. Відомі європейські політики – самотні або без дітей.

Бачу, як 30–40-річних дітей годують і вдягають батьки. Деякі водії працюють у 70 років, щоб допомогти правнукам. Сумно, що дорослі люди приймають таку допомогу. Це національна традиція.

Дитину слід питати не "що ти їв?", а "про що думав дорогою зі школи?" Так простежите, хто виросте.

У Швейцарії є таке поняття – плогінг. Зранку на пробіжці люди збирають непотріб. Тепер теж ходжу в парк зі сміттєвим пакетом.

Зараз ви читаєте новину «"Самотня людина нікому нічого не винна. Робить, що хоче"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода