Ніде У світі немає такої двомовності, як на наших телеканалах. Хай будуть чисто російські й чисто українські, – каже письменник Юрій Винничук
29 травня Служба безпеки й Нацполіція провели операцію з інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченка. Реакція на це українців про що свідчить?
– Всі, хто волав про погану Україну й про те, що правоохоронні органи ні на що не здатні, встигли весь негатив випустити. А потім викручувалися хто як міг. Це показало, хто чим дихає.
Тривають дурні розмови, що багато вбивств не розкривають. По всьому світу так. По сьогодні невідомо, хто замовив Джона Кеннеді (35-й президент США загинув після замаху 22 листопада 1963 року. – Країна). В Англії понад 30 політичних і не тільки вбивств, пов'язаних із Росією, не розкриті. Інсценування роблять у всьому світі. І в Україні були вже десятки.
Тішуся, що вдалося це розкрутити. Днями був у СБУ. Там ми дізналися про 47 людей, які були в розстрільних списках Росії (завдяки імітації вбивства Бабченка слідство отримало список 47 українських і колишніх російських діячів, яких планували вбити. Юрій Винничук фігурує в цьому переліку. – Країна).
Це удар для російських спецслужб. Якої чекати відповіді?
– Напевно перелаштуються і придумають щось нове. Нам не можна розслаблятися, бо до виборів (2019-го відбудуться президентські й парламентські. – Країна) точно будуть провокації.
Інсценування вбивства Бабченка підриває авторитет Путіна, каже російський політолог Дмитро Орєшкін. Мовляв, за "справжнього царя" такого не могло статися.
– У них усі царі – з підірваним авторитетом. Заднім числом їх роблять святими. З Миколи ІІ, в якого руки в крові, зробили мученика. Хоча проти Леніна і Сталіна він – пацан. Навіть проти Путіна, царювання якого почалося з вибухів у будинках (у терактах у російських Буйнакську, Москві та Волгодонську у вересні 1999-го загинули 307 людей. – Країна). Навіщо чеченцям було підривати ті будинки? Це безглуздя. А рейтинги Путіна – підскочили.
Які настрої в суспільстві вважаєте нині найнебезпечнішими?
– Зрадофілію, яка ґрунтується на неправдивій інформації. Люди вірять брехні, яку закидають в інтернет і поширюють. Наприклад, що в Україні більше генералів, ніж у будь-якій армії НАТО. Будь-хто може в Google перевірити, що це – неправда.
Також з'являються божевільні ідеї: перевернути прапор, замінити гімн. Повна шизофренія. Люди не розуміють, що це – святі речі. Немає такого гімну, який був би високою поезією. Всі до одного – примітивні, прості й дохідливі. Ще й застарілі. У польському співають: "Марш, марш, Домбровський". Коли той Ян Домбровський був (1836–1871 роки; генерал, головнокомандувач війська. – Країна)? Про нього вже всі забули.
Ця зрадофілія – наша ментальна проблема чи загальнолюдська?
– Таке характерне для людей із низьким рівнем інтелекту. Як правило, вони ні в чому себе не проявили. Або розлучені, незадоволені життям. Екстраполюють це на все. Жінка покинула – держава винна. Кількох таких знаю особисто. Сидять без роботи й нічого не хочуть. Кажу такому: "У мене сусід-пенсіонер влаштувався в музей сторожем. Добу працює, три – вдома. Має 4 тисячі гривень. Чого не підеш?" "Дружина не бачить мене сторожем", – відповідає. Це і є портрет зрадофіла.
Такі люди не бачать змін. А я бачу. За ці чотири роки зроблено більше, ніж за попередні 20.
Що саме відзначаєте?
– Багато. Я живу біля Львова, у Винниках. Дороги почали робити. Бо місцеві громади отримують половину прибутку, який раніше йшов у центральний бюджет. Відбулася декомунізація, запровадили квоти на українську мову на радіо й телебаченні. Є безвізовий режим з Євросоюзом. Здебільшого наші громадяни вважають Росію ворогом. Раніше ж переважно думали, що ми – брати.
Як можна боротися зі зрадофілією?
– Коли людина вигадує і розповсюджує фейк, за це треба карати. Це підхоплюють тисячі, розганяють по сайтах. Потім розкручує, ясна річ, Росія.
Ми у Львові створили громадський рух інформаційного спротиву й вимагаємо прийняти закон проти неправдивої інформації. Колишній народний депутат Олесь Доній заявив, що Порошенко й Путін мають домовленість про поділ України. Має відповісти за це.
Це можуть назвати тиском на свободу слова.
– Це не має нічого спільного зі свободою слова. Ти можеш назвати негідником якогось політика, але не злодієм. А в нас кажуть: "Порошенко – злодій". Добре, але що він украв, де і як? Скрізь у світі є відповідальність за таке.
В Україні ще ніколи не було такої глибокої кризи політикуму, говорить соціолог Ірина Бекешкіна. Розрив між головними кандидатами у президенти – кілька відсотків. Лідери рейтингів балансують на межі 10 процентів голосів.
– Рано визначати відсотки, бо багато людей не вирішили, за кого голосуватимуть.
Крім того, в нас не впорядковані виборчі правила. Верховну Раду треба обирати за пропорційною, а не мажоритарною системою. Однак ті, хто там зараз сидить, не проголосують за це. І знову поналазить купа всього. Теперішній парламент недосконалий, але він – найкращий із тих, що були. І це завдяки агресії Путіна. Відсутні представники Донбасу й Криму. Якби вони були, половина прийнятих законів не пройшла б.
Наступний парламент, думаю, буде ще кращий.
А другий термін Порошенка буде ліпший?
– Думаю, так. Він зараз змушений стримувати себе в багатьох моментах. Під час другого терміну може, наприклад, заборонити Московський патріархат. Або ввести різкі закони на захист української мови. Запровадити такий інститут, як мовні інспектори. Усі публічні написи мають бути грамотною українською. Якщо ні – людина платить штраф. Написав на біґборді "краща ціна" – плати. Бо українською мовою – "найкраща ціна". У Німеччині турка оштрафували за неграмотний напис турецькою на його магазині. У Франції є мовні інспектори, у країнах Балтії. У себе вдома можеш писати що завгодно. Але меню в ресторанах й усе публічне має бути відредаговане.
Які наслідки матиме для України перемога Юлії Тимошенко?
– Повна катастрофа. Ця людина ніколи не висловлювалася жорстко про Путіна. Не підтримувала АТО й ніколи там не була. Ні копійки не дала на армію.
Якщо вона переможе, одразу станеться відкат. Дехто каже, що можна швидко закінчити війну. Якщо прийде Тимошенко, то – так. Вона подарує Крим, а Путін піде з Донбасу, бо він йому не потрібен. Іншого способу швидко припинити бойові дії нема.
70 відсотків українців хочуть нових облич у політиці. Хто міг би ними стати?
– На Вацлава Гавела сподіватися немає чого. Будь-яка людина, яку можна вважати совістю нації, набере 2 проценти.
Наше суспільство ще років 20 обиратиме мільйонерів. Бо вони мають вплив і свої команди. Володимир Зеленський чи Святослав Вакарчук кого приведуть? "Вечірній квартал"? Президент – це менеджер.
Але зараз повилазять деякі "піаніно в кущах". Валентин Наливайченко збирає свою команду (колишній голова СБУ. – Країна) – креатура Медведчука.
За рахунок чого можемо перемогти у війні?
– Завдяки тиску Європи й Америки. Думаю, санкції зроблять свою справу. У ЄС є діячі, які хотіли б згорнути їх. Але Сполучені Штати не поступаються. Європейці не захочуть сваритися з ними аж так.
Санкції нищать російську економіку. У багатьох регіонах там уже безробіття. Закриваються заводи й фабрики. Тиск – ефективний.
Іти в наступ не можемо – стикнемося з великою силою. Щодня втрачатимемо сотні й тисячі людей.
Чи стає української мови більше в побуті?
– У нас у Львові – як було, так і є. Я себе чую цілком комфортно. Так само й у Франківську. У Києві чув, як у крамниці батьки з дитиною шукали якусь книжку. Вони російською балакали, а вона – українською. Українських шкіл все більше. Цей процес повинен визріти.
Масовий перехід на українську має відбутися сам собою?
– Ні, держава повинна зайняти позицію у багатьох випадках. Уже маємо зрушення. Наприклад, дублювання фільмів українською. Спочатку волали: "Хто ж на них ходитиме?" А нічого страшного не сталося. Так само – з квотами.
Але мусять бути закони, як у країнах Балтії. Служби сервісу, державні чиновники мають розмовляти українською. В магазині, чи потрібен мені пакет, повинні спершу питати нашою мовою. Якщо відповідаю російською, то вже тоді й до мене можуть звертатися так само.
Ніде в світі немає такої двомовності, як на наших телеканалах. Хай будуть чисто російські й чисто українські.
На концерті до 9 травня на телеканалі "Інтер" ведучий казав, що українці не можуть "дозволити, аби вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців".
– Це неприпустимо. "Інтер" треба оштрафувати кілька разів. Як не допоможе, позбавити ліцензії. У Нацраді з телебачення й радіомовлення наче не помічають, що відбувається. "Мінстець" (Міністерство інформаційної політики очолює Юрій Стець – колишній нардеп від Блоку Петра Порошенка. – Країна) теж не діє. Інформаційна війна програна. На більшості каналів панує зрадофілія. Брехуни й провокатори – різні мураєви, рабіновичі – ходять туди – навіть на "5-й канал" (його контролюють бізнес-структури, які пов'язують із Петром Порошенком. – Країна).
Ви писали, що "ми ще довго будемо вихаркувати "русский мир". У чому він проявляється найбільше?
– Наприклад, торгові бренди відсотків на 80 російські – зокрема дитячі: "Тьома", "Антошка", "Агуша", "Растішка", "Карапуз", "Малиш", "Малютка", "Дракоша", "Простоквашино", горілки "Клинков", "Мягков", "Калганов", "Столетов", "Медофф", "Благов". Або з'явилася якась: "лавка", "книжная, мясная". Має бути "ятка" або "крамниця".
"Русский мир" лізе дрібницями, але на кожному кроці. Дивишся книжку – ніби автор англійський, а перекладено з російської мови. І часто це книжки, які давно вже переклали українською з оригіналу.
І в український фільм "Сторожова застава" пробився "русский мир". Простолюдини вдягнені по-кацапськи, носять бороди, лапті й тесемки на голові. Стрічку знято для росіян, очевидно. А потім перекладено для нас.
Зараз пам'ятник Іллі Муромцю (богатир народився під Черніговом, за переказами. Служив князю Володимиру, похований у Києво-Печерській лаврі. – Країна) в Києві роблять – і знову з бородою.
Наше уявлення про Київську Русь – від "анексованої" росіянами і переписаної під їхні потреби історії?
– Так. Вони багато нам у голови вбили такого, що досі є в українських підручниках. В історії за сьомий клас пишуть про якихось "русичів". Це слово фігурує лише у "Слові о полку Ігоревім" (героїчна поема ХІІ ст., знайдена 1791 року. Оригінальний рукопис згорів у Москві 1812-го. – Країна), більше ніде. Ми були русинами. Митрополит Іларіон у ХІ столітті підписувався: Іларіон русин. Але "па-рускі" це не звучить. А штучно вигадане "русич" навіть не має жіночої форми.
Як припинити зазіхання Москви на нашу історію?
– Не думаю, що це колись припиниться. Вони нас тому й не відпускають, бо їхні корені, як вони вважають, тут. Якщо від цього відмовитись – уся їхня історія коту під хвіст. Як навчати нові покоління? Тому й хапаються.
Але ця імперська манія мине. У них демографічна катастрофа: кількість росіян маліє, а кавказців – зростає. Вони самі себе погублять.
Торік в Україні зняли 27 фільмів. Які вам сподобалися, а які, можливо, дратували?
– "Кіборги", "Червоний" – сподобалися. "Сторожова застава" – ні, "Dzidzio Контрабас" – взагалі треш страшний. Більше не дивився.
"Dzidzio Контрабас" був комерційно найуспішнішим.
– Що тут дивуватися? За кордоном теж знімають безліч тупих фільмів, що мають успіх.
Якого кіно нам бракує?
– Історичних фільмів про козаків, героїчних історій. Про Січових стрільців, бої на Маківці (точилися за стратегічну висоту в Карпатах 29 квітня – 4 травня 1915 року між австро-угорською армією, до якої входили Українські січові стрільці, та російською. Остання не змогла продовжити наступ унаслідок великих втрат і мусила відступити. – Країна). Про битви Богдана Хмельницького. Про бій під Оршею (8 вересня 1514 року військо князя Костянтина Острозького, гетьмана Великого князівства Литовського, Руського, Королівства Польського, розбило московське біля міста Орша – нині територія Білорусі. – Країна). Про взяття українцями Москви (1618 року українсько-польське військо під проводом гетьмана Петра Сагайдачного взяло столицю Московського царства в облогу, захопивши по дорозі Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ. – Країна).
У нас багато історій, які варто висвітлити. В новому романі пишу про те, як козаки підняли на турецькій галері повстання, перемогли турків і відібрали її собі. Такі собі українські пірати.
Фіни зняли вже чотири фільми про одну битву 1941 року із совєцькими військами.
Чого не вистачає у шкільній програмі?
– Дитячі віршики там – переважно про тяжке життя селян, про косарів, комбайни. Але зараз більшість дітей живуть у містах. Вони ніколи того комбайна не бачили. Або поезійки про білочок, зайчиків. У такому віці діти вже про космос мають свою думку, в інтернеті сидять.
Що читали останнім часом?
– Більше іноземну літературу і те, що мені потрібно для написання романів. Наприклад, коли працював над "Аптекарем", треба було вивчити стан медицини ХVII століття, катівське ремесло – як правильно мечем відрубувати шию. Зараз працюю над продовженням.
Що здивувало на "Книжковому Арсеналі"?
– Він із кожним роком – усе популярніший. На початках черги тут були в неділю, потім – у суботу й неділю, а тепер уже – всі дні.
Постійно з'являються нові видавництва. Дуже багато перекладної літератури. Зрушилася нарешті ця проблема – раніше перекладали дуже мало.
Черги по книжки більшають. Українці стають заможніші чи змінюються їхні цінності, читання стає модним?
– Одне й друге. Не бачу зубожіння, про яке волає Юля.
Стиль життя українців змінився останнім часом?
– Звичайно. Є можливість поїхати за кордон. Багато людей і їдуть. Знаю родину, яка постійно відпочиває у Болгарії. Везуть велику торбу горіхів – ними розплачуються за помешкання. Беруть із собою сало, ковбасу. А є такі, що скажи йому: "Безвіз" – "О, так у нас грошей нема".
Але зростає і потік трудової міграції за кордон.
– Багато країн перейшли через це. Італійці після Другої світової війни масово їздили у Швейцарію, Німеччину, Скандинавію на заробітки. А тепер ми до них їздимо. З часом це зміниться.
Люди, які їдуть у ближню Європу, повертаються, відкривають власну справу. Вкладають зароблене тут. У Львові – купа магазинів італійських продуктів. Ресторани ростуть, як гриби.
У вас колись виникало бажання виїхати до Європи?
– Я їжджу. Весь час презентації якісь. Але щоб лишитися – то ні. Мені пишеться тільки вдома, в хаті. Якось мав стипендію, у Відні місяць жив – не йшла робота.
От Андрій Курков, мій товариш, у літаку, в потязі може писати. Я не можу.
Курков – це українська література чи російська?
– Він заявив, що вважає себе українським письменником. Який може бути сумнів?
У Фінляндії є письменники, які пишуть шведською. Але вони – фінські автори. Так само в нас. Думаю, скоро виробиться своя російська мова – дещо відмінна від тамтої. Як є англійська мова – американська, ямайська. Як є іспанська мова – чилійська, аргентинська.
3 
1
Коментарі