Країна дозріла до необхідності провести дострокові парламентські і президентські вибори, – каже голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок

Що насамперед треба було зробити після перемоги Майдану?

– Першим потрібно було ухвалити закон про очищення влади – "Про люстрацію". І тут чую від партнерів: "Нащо? Давай потім". Кажу: "Без цього нічого не буде". В результаті – це одне з першоджерел теперішніх наших проблем.

Я вперше реєструю в парламенті законопроект про люстрацію ще у квітні 2005 року. І аж 2014-го нарешті ухвалюють жалюгідну копію. Чому жалюгідну? Бо за нинішнім законом, якщо когось і люструють, то навіть не з другого ешелону, а з четвертого-п'ятого. В чому суть реальної люстрації? Всіх посадовців режиму Януковича повинні були на п'ять років обмежити в можливості претендувати на будь-які посади виборні й у виконавчій владі. У нас же відсторонили хіба клерків – тих, що папери підносили. А реальні посібники режиму й далі при посадах.

А як зробили, наприклад, чехи й поляки? Наші більш щасливі сусіди спромоглися довершити одну революцію і, відтак, не мали потреби в наступних. Вони одразу здійснили всі необхідні докорінні зміни в суспільстві – декомунізацію, деколонізацію, люстрацію, політичні і соціально-економічні реформи. Тому вони нині там, де є, а ми – самі знаєте де.

 

А ще?

– Через детектор брехні необхідно було провести все керівництво силових структур, Міністерства оборони, Служби безпеки, Генпрокуратури – на предмет можливої співпраці з російськими спецслужбами, участі у фінансових операціях, тендерах, розкраданні державного бюджету.

У системі влади дуже багато московських шпигунів і агентів. Ніхто з них не був покараний. Треба відкрити списки агентів КГБ СССР і ФСБ РФ, які були чи є на державних посадах в Україні.

У Польщі такі списки оприлюднюють до цього часу. Це стосується не лише державних чиновників, а й церковників. Приблизно рік тому був скандал з єпископом. Виявилось, він був сексотом російських спецслужб. Завершилося тим, що втратив сан.

Чому ми не зробили цього?

– Немає політичної волі. Давайте про­аналізуємо нинішню владу. Або тих, кого називають новими обличчями. Насправді це, як кажуть, стара китайська підробка. Це люди ще навіть із комуністично-комсомольської системи або представники так званого мажорського корпусу. Діти тих, які тут домінували, керували і принижували українську націю як представники радянської влади.

По-друге, вони сильно переплетені з Росією. Мають зв'язки з економічними, фінансовими структурами РФ, а також родинні і дружні. Тому коли чиновнику треба робити рішучий крок, а його сват – генерал у Росії, то невже він спроможеться на радикальні дії? Він зароблятиме гроші.

По-третє, усі політичні сили в парламенті – олігархічні. Олігархія – це зрощення державної влади, криміналу й бізнесу. Ця найгримучіша суміш шкодить Україні. З одного боку, впливають на кримінальні структури. З другого – контролюють чи не 90 процентів матеріально-фінансових ресурсів держави. Утримують певні політичні проекти й окремих політиків. А ті виступають їхніми лобі, дбають про збереження коштів, прикривають від можливого кримінального переслідування.

Назву лише ключові антиолігархічні законопроекти "Свободи", які ми давно підготували і зареєстрували у Верховній Раді: "Про денонсацію конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи й протоколу до неї", "Про повернення капіталів, що перебувають і зареєстровані в Республіці Кіпр, офшорних зонах та інших юрисдикціях, звільнених від подвійного оподаткування, або тих, що мають пільговий режим оподаткування".

Лише ці законопроекти, у разі їхнього ухвалення, дозволили б повернути в Україну щонайменше 116 мільярдів доларів США! І припинили б вивезення грошей з України. Але вони так і припадають пилом у шухлядах парламенту – їх уперто не ставлять навіть на розгляд сесії.

Наступні наші антиолігархічні ініціативи: "Про ліквідацію приватних монополій", "Про внесення змін до закону "Про приватизацію державного майна" (щодо мораторію на приватизацію державного майна до стабілізації ситуації у державі), "Про заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо порядку використання природного газу, видобутого на території України". Ці ініціативи "Свободи", знову ж таки, у разі ухвалення, підривають самі основи кримінально-олігархічного ладу в Україні.

Яких основних помилок припустилися від проголошення незалежності?

– Україна не передбачила, що Росія – наш основний ворог. Ми попереджали багато років тому, що Москва атакуватиме. Треба готуватися до війни. Зміцнювати Збройні сили, адекватно реагувати на прокремлівські настрої та агітацію на сході України та в Криму.

Країна тривалий час перебувала під інформаційним впливом Кремля. Війна не завершилася нашою поразкою лише завдяки добровольцям, які стали на захист України тоді, коли військо не дуже хотіло воювати. Пам'ятаю наради в Турчинова (на той час голова Верховної Ради, в. о. президента України. – Країна) в перші дні. Чув перемовини з командирами крейсерів. Тенюх (в.о. міністра оборони. – Країна) давав наказ стріляти, атакувати. А командир крейсера каже: "Куда? Это же мой город. По своему городу стрелять не буду". Або доповідає: "На наш човен лізуть диверсанти". Наказ: "Знищити". – "Извините, это мой сосед по лестничной клетке. В него стрелять не буду". Хіба з таким настроєм можна виграти війну? Добровольці показали приклад і тим військовим, яким було на першому етапі байдуже. Путінські ЗМІ визнали "провал русской весны". Те, що є зараз на частині територій Донеччини й Луганщини, мало статися у восьми областях України.

У лютому 2008 року "Свобода" ініціює референдум про зміну автономного статусу Криму на обласний. Цитую власні слова: "Якщо Україна негайно не змінить автономний статус Криму на обласний, то врешті це зробить Росія". Хіба не так сталося? Мали почати процес інтеграції півострова в українське суспільство. А насправді, Крим просто відпустили: робіть що хочете.

Маємо якісь перемоги за 25 років?

– Найбільшою вважаю зміну суспільної свідомості щодо сприйняття того, в якій державі живемо. Не повністю, але серйозно відмежувалися від комуністичного минулого. Люди стали іншими. Але цей стан суспільства – дуже хиткий. Це як недолікований грип. Температури нема, кістки не ломить – можна займатися фізичною працею. І тут раптом – гостре ускладнення, яке може закінчитися трагічно.

Чому так відбувається?

– Бо є величезне розчарування суспільства в постмайданній владі. Люди думали: революція – це зміна системи. А для тих, хто зараз керують країною, – це лише інші таблички на кабінетах. Люди прагнули змінити стосунки між владою й суспільством і всередині влади. Але цього не сталося.

Є фактор шаленої зневіри. Як приклад, грудневі вибори у так званих об'єднаних територіальних громадах. Наші керівники штабів доповідають: знов суцільна скупка голосів, споювання людей у селах у день виборів, докторська ковбаса, гречка, цукор, каруселі. Як за Януковича.

Люди ошелешені тарифами. Очі на лоба лізуть, коли бачать, скільки доведеться платити. Розуміють, що протести проти влади результатів не дають. Тому вертаються до стану: змиритися з тим, що обікрали на мільйон, а потім дають цукерку за гривню.

Післямайданна влада не скористалася шансом?

– Важливо, хто який шанс мав на увазі. Переважна більшість нинішніх керівників країни вже були при владі до Януковича, хтось – під час його правління. І в них, як виявилось, була одна мета: повернутися до керма й лобіювати бізнес – своєї родини або партнерів. Тому вони своїм шансом скористались. А український народ, очевидно, що ні.

Ви оголосили похід проти олігархів, щоб здолати корупцію. Як зробити це без фракції у Верховній Раді?

– Немає фракції сьогодні – завтра буде. У нас є п'ять депутатів у Верховній Раді. Пропонуємо законопроекти. Викриваємо корупційні дії влади. Треба розуміти, де є корінь зла. Корупція в таких масштабах існує тому, що Україна – олігархічна держава.

На прикладі Приватбанку. Держава націоналізує одну з найпотужніших фінансових установ. Там має рахунки чи не третина населення країни. Усі розуміють: ліквідація чи банкрутство цього банку – крах фінансової системи держави. Уряд визнає, що вимушений націоналізувати Приват і забрати його з боргами. Ціна – 148 мільярдів із наших із вами кишень. Але хто відповідатиме за все це? Чи будуть покарані власники банку, які довели його до такого стану? А керівники НБУ, які це допустили? Чи покарають чиновників Міністерства фінансів, урядовців, представників контрольних органів? Схема проста. Банк націоналізують. Із наших кишень і за підтримки міжнародних фінансових інституцій він стабілізує роботу. Потім його продадуть вітчизняним олігархам або американцям чи європейцям. Якщо в такій ситуації ніхто не покараний – це корупція.

Як подолати олігархат, коли до нього належить глава держави?

– Треба не вибирати такого президента. Потрібні дострокові вибори – повне перезавантаження влади. Не треба боятись цього. Нинішня влада говорить: "Вибори не потрібні, бо до влади прийдуть "регіонали" і "комуністи". А я кажу: "Що довше ви при владі, тим шансів у "регіоналів" і "комуністів" повернутися з кожним днем стає все більше". Тому вибори в парламент і президента – зараз на часі. Що швидше – то краще.

Вони витягнуть Україну з політичної кризи?

– Відмова від виборів введе країну в ще більшу агонію і невилазну політичну кризу.

Коли їх варто проводити?

– Уже треба. Причому вибори варто проводити часто. Але потрібні закони-запобіжники. Крім нового закону "Про вибори", має бути закон про процедуру відкликання депутатів, чиновників, суддів, імпічмент президенту.

На виборах до Верховної Ради 2012 року ваша партія набрала понад 10 відсотків голосів. А позаторік не подолала 5-відсотковий бар'єр. На що розраховуєте на дострокових виборах, якщо вони відбудуться? Будете з кимось об'єднуватись?

– Усі розуміють, що 5-відсотковий бар'єр ми подолали. Частину голосів у нас тупо вкрали. За змовою олігархічних кланів. Але це окреме питання про функціонування народовладдя в Україні.

Щодо різноманітних об'єднань. Об'єднуватися можна лише з ідеологічно близькими політичними силами. Ми маємо досвід роботи парламентської фракції. Розуміємо, що таке одностайне голосування і 100-відсоткова присутність на сесії. Ми себе поводили відповідально до нашого виборця. Тому, якщо об'єднуватися, то лише з тими, хто поводиться так само. Чому на Майдані постійно казали, що ми ідеологічно різні? Бо є багато питань, які по-різному бачимо, по-різному будемо голосувати. Наприклад, ми проти приватизації стратегічних підприємств, вони – за. Ми проти, щоб земля сільськогосподарського призначення стала товаром, вони – за.

"Свобода" – самодостатня сила. Ми не проводимо мітингів за гроші, не змушуємо за 40 гривень прапори тримати. Якщо люди це роблять, то вірять у це. Ми досить успішно пройшли виборчу кампанію на місцевих виборах. У нас є багато міських голів, близько 2000 депутатів місцевих рад. Є представники у Верховній Раді. Маємо досвід роботи в місцевих і виконавчих органах влади, в парламенті, в уряді. Більше ламаємо голову над тим, як краще і ефективніше переконати людей, що саме наша націоналістична ідеологія зараз потрібна для України. Саме запропоновані "Свободою" люди не зрадять, а просуватимуть інтереси українців. А роз'єднання, подрібнення націоналістів вигідне хіба що антинаціональній олігархії та їхній політичній прислузі. Це ясно, як білий день.

Які виклики, крім дострокових виборів, стоять перед країною зараз?

– У першу чергу – війна. Щоб перемогти зовнішнього ворога, його треба послабити, вигнати з нашої території і повернути її собі. Налаштувати тамтешнє населення на український лад. А всередині країни треба знищити олігархічно-корупційні клани, які захопили владу. Це два основні вороги України. Уже навіть іноземці, які співчувають нам, вказують на це. Наприклад, президент Литви Даля Грібаускайте вважає, що корупція у вищих ешелонах влади шкодить Україні більше, аніж навіть війна. Ще два роки тому посол США Джеффрі Пайєтт також заявляв: корупція є більшою загрозою для України, аніж російські танки. А корінь корупції в Україні – це і є олігархічна система.

Економічна криза?

– Для виходу з неї потрібно сформувати середній клас. На ньому тримається вся Європа і будь-які цивілізовані, успішні країни взагалі. Там він становить до 80 відсотків працездатного населення. У нас – 4 відсот­ки, у кращому випадку. Верховна Рада – це парламент не середнього класу, а олігархів. Бо ухвалює закони в інтересах великого капіталу. Умовно кажучи: є супермаркет, а навколо – дрібні магазинчики. У Верховній Раді сидять люди, яких годують власники супермаркету. Звісно, вони ухвалюватимуть такі правила гри на ринку, які вигідні власникам супермаркету і спрямовані проти магазинчиків. Нам потрібен парламент, який відстоюватиме інтереси дрібного й середнього бізнесу.

Повернемо окуповані території Донбасу і Криму?

– Треба жорстко поводитись щодо сепаратистів і тих, хто веде антиукраїнську пропаганду. Нелояльних до України позбавляти громадянства. Ніяких договорів про вугілля. Ніякої локшини нам на вуха, що це потрібно для української економіки. Воду перекрити. Електрику, газ – так само. Не їздити туди, не торгувати. Створити їм купу проблем. Це стане одним із факторів нашої перемоги. Наша фракція послідовно домагалася таких кроків ще у попередньому парламенті 2014 року. Сьогодні на те саме звертають увагу влади в Україні вже міжнародні експерти.

Повернемо окуповані території тоді, коли зі світовим співтовариством зробимо все для розвалу Московської імперії. Московія – тюрма народів – повинна розпастися на 25–30 маленьких держав. Це має бути наша мета.

Коли це може статись?

– Думаю, процес розпочнеться 2017-го. Для москалів – це знаковий рік. І, в цьому випадку, для нас. Таке враження, що не доведеться розраховувати на міфічну "демократичну російську інтелігенцію" чи політичну еліту. Режим Путіна треба міняти. Україна має робити для цього все. Але мусимо розуміти: була Росія царська, потім – радянська, далі – демократична Росія Єльцина, після цього – двоголового орла Путіна-Медведєва, можливо, буде Росія нібито "демократа" Навального, наприклад. Однак ставлення до України завжди було і залишиться імперським. Тому тільки остаточний розпад "імперії зла", перший етап якого почався 25 років тому, врятує світ.

Як боротися з Москвою на міжнародному рівні?

– Вітаємо рішення Генеральної асамблеї ООН, коли понад 70 країн визнали Москву агресором, а Крим – окупованим. Хотілося б ще й конкретної допомоги. Бо світ не може або не хоче зрозуміти: якщо впаде Україна перед московським натиском, то вони не зупиняться тут. Полізуть далі. І дуже великі проблеми будуть у європейців. Потрібні максимальні санкції до Кремля з боку міжнародного співтовариства.

Чому ми досі не визнали Росію агресором?

– Бізнесові, дружні, родинні, інші зв'язки між керівництвом нашої держави і Москвою – надто тісні. Тому немає політичної волі на це. Вже анекдот такий ходить у народі: "Що таке "гібридна війна"? Це коли нація воює, а влада торгує".

Коли вперше зрозуміли, що буде війна з Росією?

– Коли моїй матері було 4 роки, приїхали вояки, які говорили російською. В них на лобі була "червона зірка". Хапнули її за коси, кинули у вантажівку. А її бабцю, яка взяла з хати трилітровий слоїк молока для дітей, побили. Банку розбили. І мама на вісім років поїхала у Сибір на лісоповал. Я з малого розумів, хто наш основний ворог.

А взагалі, у першій програмі нашої політичної сили – 1991 року, чорним по білому написано: Москва – ворог. Цьому присвячено шість пунктів. Перший звучить так: "СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні". А завершується таким: "Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ".

Повторюю: це чверть століття тому! 1991 рік. І тоді, і нині ми чітко заявляємо: Москва – не "стратегічний партнер", Москва – стратегічний ворог.

Яким буде для нас 2017 рік?

– Він має стати поворотним для України. Маємо остаточно зрозуміти, що шляху назад немає. Йдемо тільки вперед і саме в цьому є наша перспектива як держави і як нації.

×