Україна заборгувала іноземним і вітчизняним кредиторам майже сім трильйонів гривень, що відповідає 88 відсоткам прогнозованого цьогорічного валового внутрішнього продукту
На кінець 2024-го державний і гарантований державою борг України сягнув 6,98 трлн грн – понад $166 млрд. Левова частка цієї суми – заборгованість перед іноземними позикодавцями: міжнародними фінансовими інституціями, окремими державами і приватними кредиторами – юридичними та фізичними особами. Ідеться про 5 трлн 50 млрд грн. Ще майже 1,93 трлн – внутрішній борг.
Лише за минулий рік заборгованість України зросла на 1,46 трлн грн.
Розраховувати на скорочення держборгу країни, яка воює, нереально. Наші невійськові видатки майже повністю забезпечують грантові та кредитні кошти від міжнародних партнерів, а також зовнішні та внутрішні комерційні позичання.
Але чи можна було хоча б трохи обмежити позикові апетити, адже рано чи пізно борги доведеться віддавати? Оцінки неоднозначні. Хтось із політиків та експертів каже: обмежити залучення кредитів можна, навіть не затягуючи занадто туго пасків, скоротити натомість непріоритетні видатки. Як приклад, наводять витрати на "необов'язкові" як на такі часи інфраструктурні проєкти й фінансування низки державних відомств, для чиїх працівників, судячи з рівня зарплат, війни у країні ніби й немає.
Інший аргумент – нераціональне використання наявних грошей. Про що свідчать, приміром, десятки мільярдів неосвоєних гривень, накопичених на кінець 2024-го на рахунках територіальних громад. Цей ресурс можна було б спрямувати нашим захисникам. Або хоча б вчасно використовувати для місцевих програм, прискорювати обіг коштів, що сприяло б економічному розвитку, зменшенню субсидування з державного бюджету та принаймні опосередковано впливало б на потреби країни в комерційних позичаннях.
Проте більшість аналітиків переконана: радикально ситуації це не змінить, адже накопичення боргів держави під час війни – річ об'єктивна.
До повномасштабного російського вторгнення державний і гарантований державою борг становив майже 50% нашого внутрішнього валового продукту, а 2022-го, за прогнозами, мав би скоротитися до 45% ВВП.
– 2020-й і 2021 роки та перспектива на 2022-й були досить непогані, з погляду управління держборгом. Та коли почалася велика війна, сталося тотальне скорочення економіки. У перший рік ми втратили майже третину національного ВВП. Тож значно зменшилися бюджетні доходи. Водночас почали стрімко зростати витрати, пов'язані з безпекою та обороною. Такі видатки, передбачені на 2025 рік, відповідають чверті нашого ВВП. Це у 13 разів більше, ніж середній показник у країнах – членах НАТО, – каже економіст, колишній радник президента Олег Устенко.
Тож грошей на інші видатки катастрофічно не вистачає. Звідси потреба в безповоротній допомозі від партнерів, пільгових позиках від них та, оскільки й цей ресурс обмежений, у комерційних позичаннях. Тому всі ці роки, з нинішнім включно, Україні доводиться активно нарощувати борги.
– На кінець 2025 року співвідношення держборгу до ВВП може сягнути 100 відсотків (за розрахунками, під час підготовки бюджету-2025 ідеться не менш як про 97%. – Країна). Тобто пропорція буде удвічі гірша, ніж на початку повномасштабної війни, – прогнозує Олег Устенко.
Водночас борги, співмірні з обсягами внутрішніх валових продуктів, має багато держав. Подекуди цей показник навіть вищий. Приміром, державний борг США – майже 120% ВВП, Італії – до 170%, Японії – приблизно 230%. Інша справа, що обслуговувати заборгованість розвиненим країнам, зокрема завдяки довірі кредиторів та інвесторів, набагато простіше й дешевше. Позики, які вони беруть, мають досить тривалі терміни погашення, та видають їх під смішні відсотки – часто менш як 1% річних. І навіть якщо з тих чи тих причин держава в якийсь момент не має вільних коштів, аби вчасно розрахуватися з позикодавцями, вона може миттєво перепозичити ресурс – також на вигідних умовах.
Для України умови кредитування на світових ринках позичань були куди жорсткіші навіть у кращі часи, що й казати про вплив на вартість позик воєнних ризиків. Тому важливим завданням є здешевлення боргу держави та максимальне розтермінування майбутніх виплат.
– Одна річ, коли ми говоримо про цифрові параметри боргу, інша – коли йдеться про так звану боргову політику. У будь-якій країні вона покликана робити борг якомога довшим і якомога дешевшим. Бо що більше повернення боргів розтягнуте в часі, то легше для фінансової системи. Адже зменшується розмір щорічних виплат. Треба ж повертати не тільки відсотки, а й тіло кредиту. І для країни важливо повертати його меншими порціями.
Тому й не дивно, що, коментуючи ситуацію з рекордним державним боргом, у Міністерстві фінансів наголошують на зусиллях, спрямованих якраз на збільшення терміну погашення вже взятих і нових позик і звісно ж, на їх здешевленні, – пояснює Олег Устенко.
Тенденція до подовження строків державного боргу та зниження його вартості простежується як протягом звітного періоду (2024 рік. – Країна), так і в останні декілька років. Зокрема, з 2022-го середньозважена вартість державного та гарантованого державою боргу країни скоротилася в 1,5 разу – із 7,79 відсотка до 5,09 відсотка, а середньозважена строковість збільшилася вдвічі – із 6,27 року до 12,26 року.
Поміж чинників, які сприяли поліпшенню ситуації з подальшим обслуговуванням державного боргу, – збільшення в його структурі частки дешевого пільгового кредитування від міжнародних партнерів.
Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло звертає увагу на врегулювання низки питань, пов'язаних із дорогою в обслуговуванні комерційною частиною боргу.
– Торік левову частку такої заборгованості реструктуризували. Досягли угоди з кредиторами, за якою частину боргу списали, частину перемістили в цінні папери з тривалими термінами погашення. Це дало змогу зменшити боргове навантаження. І тепер основний приріст зовнішньої заборгованості відбувається майже винятково за рахунок дешевих суверенних або міжнародних кредитів.
Важливим здобутком 2024 року стало розблокування питання фінансової підтримки України за рахунок прибутків від використання заморожених на Заході російських активів. Наприкінці грудня від Сполучених Штатів Америки надійшов $1 млрд забезпечений доходами від знерухомлених активів РФ. Повідомляється, що загалом у межах відповідної ініціативи G7 США мають передати Україні $20 млрд. Якщо втіленню планів ніщо не завадить, це значно здешевить обслуговування держборгу, адже завдяки такій безповоротній допомозі країні вдасться бодай частково замістити дорогі комерційні позичання.
Ярослав Жаліло коментує:
– Треба розуміти, що формат боргу нашої країни нині дещо специфічний. Певна його частина – кошти, які отримуємо в межах домовленостей про використання арештованих активів РФ. Нині це обліковується як борг. Але надалі передбачено механізм його списання за рахунок доходів, отриманих від обігу цих коштів. Тобто борг потенційно зменшуватиметься.
Однак лише на обслуговування та повернення заборгованості, яку не вдалося реструктуризувати, в цьогорічному бюджеті передбачено понад 480 млрд грн. Для цього, а також для забезпечення більшості невійськових видатків Україна змушена буде вдаватися до нових позичань. Як передбачено бюджетом, загалом доведеться позичити приблизно 1,66 трлн грн (в еквіваленті) від зовнішніх кредиторів та 579 млрд – від внутрішніх, через продаж облігацій внутрішніх державних позик. Тож навіть з урахуванням очікуваного пожвавлення надходження безповоротних позик, забезпечених доходами від знерухомлених росактивів, за підсумками цього року обсяг держборгу, вочевидь, оновить історичний рекорд.
То за рахунок чого країна зможе якщо не повністю розрахуватися з боргами, то принаймні знову скоротити їх до умовно комфортних показників 40–50% ВВП?
На думку Олега Устенка, вже тепер у Міністерстві фінансів мають готувати нову реструктуризацію наших боргів.
– Одразу після війни перед країною стоятиме багато викликів і завдань. Поміж них – скликання кредиторської конференції й обговорення можливих реструктуризації та змін нашої боргової політики. Але нині говорити про це публічно представникам влади не варто. Це ті перемовини, які завжди ведуть конфіденційно. Бо то чутлива тема і для кредиторів, і для України, і для світового ринку фінансів.
Ярослав Жаліло також вважає, що в повоєнний період треба провести "боргові" переговори з усіма стейкхолдерами. Проте, хоч би які були результати цих перемовин, і Україна, і її кредитори, безумовно, зацікавлені в посиленні її економічних можливостей.
– Для України важливо сформувати ефективну, стійку економіку та забезпечити якісне повоєнне відновлення, щоб економіка була спроможна, зокрема, й обслуговувати заборгованість.
Домовляючись про нову реструктуризацію, маємо також запропонувати кредиторам компенсацію можливої втрати прибутків, на які вони розраховували, коли позичали Україні гроші. І тут представники влади й деякі економісти кажуть про забезпечення першочергового доступу таких кредиторів та інвесторів до участі в українській відбудові. А після відомої заяви Дональда Трампа – й до розроблення українських надр. Водночас важливо, щоб ішлося не про фізичне вивезення сировини, а про прихід сюди передових технологій, налагодження перероблення, залучення трудового ресурсу – всього того, що робитиме таку співпрацю взаємовигідною.
Ярослав Жаліло припускає імовірність домовленостей про погашення частини українського боргу за рахунок допуску міжнародних корпорацій до ведення бізнесу на території нашої країни, зокрема для видобування природних ресурсів.
– Велика має бути роль української влади в забезпеченні того, щоб це відбувалося в межах міжнародних норм. Бо коли ми говоримо про членство України в ЄС, ідеться і про впровадження європейських норм у поводженні з ресурсами. В Європі вимоги до видобувної промисловості досить жорсткі, – каже Ярослав Жаліло.
Україні також важливо скористатися позитивним мультиплікаційним ефектом інвестування у видобувну галузь. Ідеться про переробляння принаймні частини ресурсу на території країни, створення робочих місць, долучення місцевих супутніх сервісів і виробництв.
– Тобто має йтися не про висотування ресурсу, а про формування цілісних кластерів, які забезпечуватимуть ефективне використання певних українських природних ресурсів, – говорить Ярослав Жаліло.
3 
1
Коментарі