Ексклюзиви
Середа, 04 вересня 2013 16:09

"Рецепт життєвого успiху - займайся тим, чим хочеш, до чого маєш внутрiшнiй потяг", - Олена ЧЕРВОНИК, 36 років, мистецтвознавець

  Олена ЧЕРВОНИК

Народилася в Дніпропетровську, за рік батьки переїхали до Респуб­ліки Тува в Російській Федерації. Першим враженням від зустрічі з мистецтвом називає подію, що сталася з нею років у 5 – на концерті ансамблю народного танцю вразив шаманський танок оленя.
В юності вчилася гри на фортепіано й оперному співу. Вступила на лінгвістику до Київського національного лінгвістичного університету. 1999-го здобула конкурсну стипендію на навчання в університеті штату Міссісіпі в США.
За рік повернулася до України. Працювала помічником редактора відділу культури в англомовному виданні the Kyiv Post, разом із чоловіком опікала англомовний аматорській театр the Open Door Theater.
2005-го вступила до університету Канзасу в США, вчилася за докторською програмою з фаху “слов’янські студії та історія мистецтва”. У 2009–2010-х – практика в Spencer Museum в місті Лоуренс, США. Працювала асистентом на фестивалі сучасного ­відеомистецтва Videonalе в німецькому Бонні.
У серпні позаторік приїхала на батьківщину відвідати друзів і родичів, захопилася сучасним українським мистецтвом і залишилася. Познайомилася із засновником Донецького арт-­центру Любов’ю Михайловою. Відправила резюме й отримала відповідь: “Нам потрібна людина, яка знає локальний контекст і має зарубіжну освіту, людина з дуже свіжим поглядом”.
Знає чотири іноземні мови – англійську, польську, французьку та німецьку. У Нью-Йорку працює над дисертацією. Любить співати неаполітанських пісень, малювати аквареллю й тушшю. Працює куратором програм фонду “Ізоляція. Платформа культурних ініціатив” у Донецьку. Має американське громадянство, живе в Донецьку і Нью-Йорку.
Розлучена, дітей не має
Олена ЧЕРВОНИК Народилася в Дніпропетровську, за рік батьки переїхали до Респуб­ліки Тува в Російській Федерації. Першим враженням від зустрічі з мистецтвом називає подію, що сталася з нею років у 5 – на концерті ансамблю народного танцю вразив шаманський танок оленя. В юності вчилася гри на фортепіано й оперному співу. Вступила на лінгвістику до Київського національного лінгвістичного університету. 1999-го здобула конкурсну стипендію на навчання в університеті штату Міссісіпі в США. За рік повернулася до України. Працювала помічником редактора відділу культури в англомовному виданні the Kyiv Post, разом із чоловіком опікала англомовний аматорській театр the Open Door Theater. 2005-го вступила до університету Канзасу в США, вчилася за докторською програмою з фаху “слов’янські студії та історія мистецтва”. У 2009–2010-х – практика в Spencer Museum в місті Лоуренс, США. Працювала асистентом на фестивалі сучасного ­відеомистецтва Videonalе в німецькому Бонні. У серпні позаторік приїхала на батьківщину відвідати друзів і родичів, захопилася сучасним українським мистецтвом і залишилася. Познайомилася із засновником Донецького арт-­центру Любов’ю Михайловою. Відправила резюме й отримала відповідь: “Нам потрібна людина, яка знає локальний контекст і має зарубіжну освіту, людина з дуже свіжим поглядом”. Знає чотири іноземні мови – англійську, польську, французьку та німецьку. У Нью-Йорку працює над дисертацією. Любить співати неаполітанських пісень, малювати аквареллю й тушшю. Працює куратором програм фонду “Ізоляція. Платформа культурних ініціатив” у Донецьку. Має американське громадянство, живе в Донецьку і Нью-Йорку. Розлучена, дітей не має

Я не здатна розмовляти у форматі Twitter. Є щось тоталітарне в коротких сентенціях: коли всю свою життєву ­філософію запаковуєш у шість слів, це перетворюється на партійне гасло, а не є позицією живої, мислячої людини.

Рецепт життєвого успіху – займайся тим, чим хочеш, до чого маєш внутрішній потяг. І зрозумієш, як цим заробляти.

Українська освіта обмежена. Сьогодні навчатися краще за кордоном – це сумний факт.

Від лінгвістики до мистецтва – маленький крок. Мова – це система комунікацій, і мистецтво – теж система знаків.

Мистецтво, як і будь-яку іншу мову, необхідно вивчати. Коли люди потрапляють у чужу країну, нормально сприймають, що всі говорять незрозумілою мовою. А щодо сучасного мистецтва часто обурюються: мовляв, нічого не зрозуміло. Щоб його збагнути, треба докласти зусиль і навчитися читати візуальні повідомлення.

Художники – це вершина айсберга. Ще має бути ін­фраструктура, яка обслуговує мистецтво. Аби воно функціонувало, як жива система, ця інфраструктура повинна бути багаторівнева: з хорошими, поганими і середніми митцями; з критиками, що пишуть як у популярну пресу, так і для фахівців; із різними виставковими майданчиками. А в нас на багатомільйонну країну – п'ятеро критиків і чотири художні ­інституції, що опікуються сучасним мистецтвом. Проблема України у вузькості горизонтів й у відсутності плюралістичної картини світу. І це стосується не лише мистецтва.

Невиразні й банальні художники теж потрібні – вони, як добриво, на якому достигає цікаве мистецтво.

Мистецтво – це наполовину ремесло, наполовину – ­інтелектуальний пошук.

Невиразнi й банальнi художники теж потрiбнi - вони, як добриво, на якому достигає цiкаве мистецтво

Не існує геніальності, є працьовитість. Коли людина роками робить одну справу, з цього виникає така глибина, що необізнаному вона видається геніальністю.

Працьовитість – це не лише механічне повторення дії, а ще й обмірковування того, що робиш. Без цього результату не буде. Та якщо думаєш над чимось, але не практикуєш, – теж нічого не досягнеш.

Про Донецьк не мала жодного уявлення на час приїзду в "Ізоляцію". Багато українських знайомих жахалися, але ніхто не міг чітко висловити, що в Донецьку такого страшного.

Коли приїжджаєш в Україну з Нью-Йорка або Кельна, бачиш більше подібностей між Донецьком, Києвом чи Львовом. Слід перестати шукати відмінності й виробляти стереотипи. Україна ще глибоко феодальна країна. Відокремленість і зацикленість на регіональних особливостях – феодальний спосіб управління. Коли ти – васал на своїй маленькій території.

Суть роботи "Ізоляції" не так у розвитку мистецтва, як у вихованні громадянської відповідальності. Багато людей сидять і чекають, доки якась міфічна держава або багатий спонсор прийде й усе для них організує. Самі посприяйте налагодженню життя свого дому, міста, країни. Якщо не грошима, то інтелектуальними ресурсами або часом.

Так зване соціально-критичне мистецтво – це оксюморон. Мистецтво, за своєю природою, критичне, бо в його основі лежить механізм рефлексії, тобто здатність дивитися на себе збоку. Просто деякі з художників рефлексують на тему поточних соціальних проблем, а інші – на одвічне: молодість і старість, любов, співпричетність до світу або відчуженість від нього. Проте всі теми важливі.

Від естетики в мистецтві нікуди не дінешся. Дехто вважає, що форма повинна відійти на 27-й план, – мовляв, заважає. Але голої думки не існує в природі, вона обов'язково в якійсь формальній оболонці. Тому завжди замислюватимемося над красивим і некрасивим. Хіба що в різні епохи красу розуміють по-різному.

Мистецтво - це наполовину ремесло, наполовину - iнтелектуальний пошук

Коли людина прийшла на виставку, походила з розумним виразом обличчя, жодних запитань не поставила – це провал. Ідеальний відвідувач – той, що сперечається.

Кураторська діяльність – це структуризація знань. ­Знайшов тему, і починаєш структурувати. В якому вигляді її можна подати? Який із компонентів показати, а який не варто? Будь-яка тема – величезний масив знань. Але ж не візьмеш півбібліотеки, не принесеш і не скажеш: "Глядачі, прочитайте!" ­Куратор – це фільтр, що просіює знання.

Якісне реалістичне мистецтво – це коли глядач дивиться на ілюзію реальності й вірить, що таке могло би бути.

Люблю поспати. Уві сні відбувається структуризація. Щось вкинула у себе, прочитала, зустрілася з людьми. А потім ­сняться цілі кіносценарії. Деякі можна втілювати наяву.

Смерті не боюся. Одна справа – якби хтось помер, а хтось ні. Оце трагедія: втратити щось, чого інші не втрачають. Але ми всі помремо. І це не трагічно, а цікаво – подивитися, що ж там станеться після?

Живу періодами. Перший – коли час накручується, як пружина, бо надзвичайно сконцентрований, графік розписаний по хвилинах. Але пружину треба колись відпускати. Тоді настає пауза, яка, мабуть, у звичайному житті називається відпочинком. Але я не знаю, що таке відпочивати. Постійно щось обмірковую або читаю. Під час другого періоду немає графіка, і тому час розтягується. Стає, як патока. А потім знову все – у пружину. Момент обмірковування, рефлексії змінюється на момент дії. Обидва значущі, й один без другого неможливі.

Прямолінійність в Україні сприймають агресивно. Людям здається, що ти на них насідаєш. А в Штатах її схвалюють, особ­ливо у професійній сфері. Краще не уникати проблеми, а сказати, де вона і як її розв'язати.

Я живу в порожньому, аскетичному приміщенні, без картин та іншого декору. Коли є колір, форма, починаю надто замислюватися. Моя ідеальна квартира – порожня, біла, велика.

Жінка відбулася тоді, коли сама вирішила, що ­відбулася. Коли вважає, що відбулася без дітей, – чудово. Якщо з діть­ми – прекрасно. Ми всі дуже різні за своїм психофізичним станом, темпераментом і ще мільйоном якихось параметрів. ­Комусь смакує солоне, комусь – гірке. Із щастям – те саме.

Давно потрібно емансипувати чоловіків, а не жінок. ­Жінки здобули якусь дещицю свободи від соціальних стереотипів, а чоловіки – ні. Професійно успішну жінку суспільство ­приймає, а от чоловіка, який хотів би присвятити життя сім'ї, в Україні вважатимуть невдахою.

Людина щаслива - це людина цiлiсна, не слабка, вiд якої шматки не вiдпадають

Люблю Нью-Йорк за плюралізм. За величезну кількість усіх і всього. За те, що ніхто нікого не судить. У цьому місті неможливо бути чужим, бо там дуже багато субкультур – у якусь ­обов'язково впишешся. Воно нервове, енергійне, зате підштовхує до діяльної позиції.

Бачу в Україні багато нещасних людей. Вони не розуміють: щастя – це позиція стосовно життя, і ніхто інший, окрім них, не зробить їх щасливими.

Людина щаслива – це людина цілісна, не слабка, від якої шматки не відпадають, яку важко зачепити.

Зараз ви читаєте новину «"Рецепт життєвого успiху - займайся тим, чим хочеш, до чого маєш внутрiшнiй потяг", - Олена ЧЕРВОНИК, 36 років, мистецтвознавець». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 9
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути