Позбавлена авторитету влада гірша від безвладдя

Популіст використовує всі засоби. Навіть ті, що руйнують державу

"Повсюдно панує сумнів у міцності суспільного устрою, в якому ми живемо, неясний страх перед майбутнім, відчуття занепаду і загрози загибелі людства. Бачимо, як хитається все, що здавалося непорушним і священним: істина і людяність, право і розум. Як перестають функціонувати державні інституції, хиріють виробничі системи. Як у відчаї продовжують працювати вхолосту суспільні сили". Це фрагмент з есе "У тіні завтрашнього дня" нідерландського культуролога й історика Йогана Гейзинги.

Діагноз епохи, поставлений автором 1935-го, актуальний і для XXI ст. Його оцінки й роздуми, погляд на цивілізацію слушні для сучасних проблем людства. Як і в 1920–1930 роки, Захід демонструє політичну короткозорість і безвольність, насамперед думаючи про власний добробут, а не про потенційну загрозу з боку Росії.

Правильних висновків з уроків історії людство не робить. В умовах гібридної війни московитів проти України політикам могли би стати у пригоді думки російського філософа Івана Ільїна (1883–1954), запеклого критика більшовизму та колективного Заходу.

 

У його праці "О сущности правосознания" можна знайти відповіді на питання про державу і форми влади, про історичну альтернативу, коли люди морально деградують. Осмислення Ільїна пояснюють сутність і сучасної української влади:

"Позбавлена авторитету влада гірша від явного безвладдя. Народ, який принципово відкидає правління кращих або не вміє його організувати й підтримувати, є черню. Вони не шукають кращих і не хочуть передавати їм владу. До черні може належати всякий: і багатий, і бідний, і темна людина, й інтелігент. Чернь не розуміє ні призначення держави, ні її шляхів і засобів. Вона цілком позбавлена усвідомлення державної єдності й волі до політичного єднання. Тому швидко розпадається на ворогуючі стани та зграї і починає безконечну громадянську війну.

Право для неї є питання сили, спритності й удачі. Тому, бача­чи силу на своєму боці, вона виявляє зухвалість і швидко стає нахабною, а розгубившись, тремтить і плазує.

Чернь ненавидить державну владу, доки ця влада не в її руках. І ненавидячи, підкоряється зі страху і вимагає подачок. Але, посадивши свою владу, вона не вміє дати їй ні поваги, ні підтримки. Проймається ненавистю і тим розхитує та губить своє породження. А якщо їй усе-таки вдається створити якусь подобу режиму, що здійснюється під виглядом демократії, цей режим ґрунтується на лестощах і підкупі й здійснює владу демагогів. Серед тих, хто прагне влади за будь-яку ціну, демагог посідає найнижче місце. Бо використовує всі засоби, не зупиняючись і перед такими, які руйнують саму державу.

Демагог затьмарює свідомість маси, кидаючи їй у вигляді гасел спокусливі протидержавні ідеї, підживлює ненависть і жадобу. Підкуповуючи натовп нездійсненними й безглуздими обіцянками, він реалізує найгірший різновид політичної корупції та водночас чинить політичний обман, бо безглузда обіцянка наперед безнадійна".

Демократія – це не лише метод здійснення влади за допомогою парламентських закладів, а й певний тип культури, який охоплює суспільні установки, систему, цінності, звичаї і закони. Так вважав польський філософ Стефан Вільканович.

А яким же арсеналом законів, цінностей і звичаїв володіла "зе-команда", коли намірилася розбудовувати Українську державу?

29 липня торік зе-керівни­цтво організувало в Трускавці навчальні курси для новообраних нардепів од "Слуги народу". Один із політтехнологів партії Микита Потураєв ошелешив молодих парламентаріїв: "Ви думаєте, що ви політики. Це помилка. Як ви тут опинилися? Виборець шукав людей політичної партії "Слуга народу". Ці вибори виграв Володимир Зеленський. Усі ви – політично ніхто. Я хочу, щоб це почув кожен. Ви суб'єкти в житті, але політичними суб'єктами не є".

В інтерв'ю Дмитрові Гордону колишній керівник Офісу президента Андрій Богдан визнав, що перевірити всіх людей, які пройшли від "Слуги народу", не було часу й можливості. Зібрався, каже, такий собі зріз суспільства. На уточнювальне запитання ведучого, чи багато дурнів у фракції, Богдан визнав: "Багато".

Поет і громадський діяч Ігор Калинець 20 років тому писав: "Не маємо влади, яка була би зацікавлена, щоб держава була українська. Ці люди чужі українській ідеї, їх влаштовує така держава – незалежна до певної міри, просякнута духом чужим, культурою чужою і вороже настроєна до всього українського. Якщо наша еліта – чи то в політичних колах, чи у творчих – категорично не стане на порятунок держави, можемо все програти".

До влади прийшли непрофесіонали, дилетанти, які навіть думки свої не спроможні логічно викладати.

Народ голосував не за компетентність, а за інакшість, за молодість. Але швидко з'ясувалося, що молодість – це тільки фізіо­логія. Тож отримали ідеальне віддзеркалення суспільства – аморального у своїй більшості.

Нардепам часто не вистачає послідовності, обґрунтованості. Вони бувають неспроможні чітко сформулювати думку. В їхніх міркуваннях відсутня логіка. Коли політик каже, не продумавши речення до кінця, він припускається скандальних обмовок.

23-річний Святослав Юраш, наймолодший нардеп Верховної Ради, зізнається, що в нього немає вищої освіти:

 

"Немає, немає. Цей факт відомий на весь світ". Після гімназії міжнародних відносин він упродовж року навчався у Варшаві, потім перебрався в Індію. "Варшава – це дуже Україна. А Індія – зовсім інший світ. Я захоплювався тим, як мільйон людей стає однією нацією. Я вирішив той кусок освіти, який мав отримувати у Варшаві, провести в Індії".

Пояснення доволі плутане. Але прикріше чути від члена парламентського комітету з зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, голови підкомітету з питань зв'язків і захисту прав та інтересів українців за кордоном ось такі міркування на дипломатичну тему:

"Я невеликий прихильник дипломатії. Тут вимальовується проблема шантажу: ви робите те, або ми робимо це. Я прихильник того, щоб ми дійшли до спільного знаменника з приводу того, з ким ми говоримо, і потім мали кращу дискусію за тими питаннями, де ми не збігаємося поглядами. Я не бачу потреби підв'язувати всі питання докупи й робити з них великий клубок, що перетворює кожну бочку меду в ложку дьогтю і додає ложку дьогтю в бочку меду".

Не складається з логікою та риторикою й у президента. З його виступу 8 вересня перед викладачами і студентами Житомирської політехніки:

"Ви знаєте, я сьогодні вперше був тут, у Житомирській політехніці. Ви знаєте, дуже чудовий. Чудовий університет, що я побачив. Ми звикли. Ми всі навчалися в університетах. По-перше, я побачив. Державний університет. І коли ми бачимо саме словосполучення "державний університет" і заходимо потім. Що ми бачимо? Бачимо. Сьогодні я побачив. Таке відчуття: сучасний, приватний. Щось не наше. І тому я вражений. Дуже задоволений просто як громадянин України, що є такий університет".

Сутність людини напрочуд точно видає її мова. Тому й дивує незбориме бажання Володимира Зеленського подивитися в очі президентові РФ і порозмовляти з ним на тему припинення війни. Можна лише уявити їхній словесний двобій. Риторика Путіна – це десятиліттями відшліфоване красномовство каґебіста-вербувальника. А в "95-му кварталі" навіть курсів логіки не було.

У свідомості Зеленського відбулося глибоке перекручення в розумінні того, що єдиним джерелом влади є народ. 31 серпня на з'їзді партії "Слуга народу" він заявив:

"Ми обіцяли народовладдя через референдум. І це ще один важливий пункт програми, який належить зробити. Вперше в історії країни запитуватимуть твою думку на загальнонаціональному рівні. Ти формуватимеш порядок денний, вирішуватимеш, що добре, а що погано, що потрібно країні, а що ні".

Зі сказаного випливає, що й народовладдя в Україні немає. Що всі вибори, які досі проводили, – народних депутатів, президентські, місцеві – не мали з ним нічого спільного. То може й нинішня влада є нелегітимною?

Сенс цього виступу банальний: президент хоче уникнути персональної відповідальності за невдачі свого правління і за провали непрофесійної команди. І суперечливі гасла "слуг" цьому підтвердження: "Україна – це ти", "Незалежність – це ми".

×