Днями чекав перед входом до Львівської ратуші на свого знайомого й спостерігав за акцією, зорганізованою "підгорецькими отцями": кілька десятків прихожан із "правовірної греко-католицької церкви" вимагали від президента негайно прийняти закон про заборону гомосексуальних шлюбів в Україні.
Спробував уявити собі масштаби цієї загрози: рої одружених геїв ходять, тримаючись за руки, моїм рідним Львовом. Перепиняють потік машин, включно зі "швидкими", а мирних перехожих змушують сходити з тротуарів на проїзну частину. Маленькі діти, побачивши це стовпотворіння, кричать батькам: "Я теж хочу бути ґеєм!" Навколо стоять пусті церкви, до яких уже ніхто не ходить і в яких ніхто не вінчається, а в міській раді засідають львівські геї-депутати. Геями є також львівські міліціонери, податківці - ба, навіть львівський мер і львівський губернатор! Усі вони між собою пов'язані одностатевими шлюбами, а разом творять велику "фамілію", котра править, контролює та гнобить нормальних людей…
Як не старався, уявити собі цього всього жаху таки не зміг. Можливо, маю бідну уяву. А може, сама проблема уявна. У списку наших гострих питань гомосексуальні шлюби не попадають ані у верхню десятку, ані навіть у сотку. До такого роду демонстрацій варто ставитися як до певного піару: треба ж людям на чомусь робити імідж і голосно заявляти про своє існування! Тому й вибирають відносно незначне, але чутливе питання, котре нагнітає "страхи на ляхи". Тим самим привертають до себе увагу та навіть симпатію перехожих.
Серед різних реакцій стосовно цієї демонстрації почув одну від свого знайомого, який стояв тут же: "Чому в справі геїв мовчить наша "офіційна" греко-католицька церква? Своїм лібералізмом риє собі могилу. Дивіться, що робиться в Чехії: там багато геїв, а тому найвищий рівень атеїзму в Європі. У справі гомосексуальних шлюбів церква має проявляти нуль толерації й братися за хреста й меча".
Я пробував пояснити: церква й християни свідомі того, що гомосексуальність є гріхом. Так само як перелюб і чужолозтво. Церква, однак, не збирає натовпи людей, щоб вимагати в президента заборонити чужолозтво законом. Бо вона виходить із того, що Бог безмежний у своїй любові. Й так само він хоче від нас, щоб ми любили його з власної волі, а не з примусу: бо чого варта любов з-під палки? А для того Він і дав нам волю обирати між добрим і поганим. І ще дав розум, щоб усвідомлювати відповідальність за свій вибір. Скажімо, ті, що вибирають гомосексуалізм, відлучають себе від Бога і його ласки. Але церква не може відігравати роль прокурора. І видавати грізні енцикліки щоразу, як хтось перейде вулицю на червоне світло або ж влаштовує гей-парад.
Дивує не стільки це нерозуміння простих богословських істин. Ми ж усі вийшли із суспільства атеїстів, а рівень нашої катехізації й далі залишається близьким до нуля. Дивує наше поквапне бажання звинувачувати тих, хто вимагає відповідального вибору, Церкви, яка "мовчить" у справах геїв, "противсіх", які "привели до влади Януковича", "ліберастів", які "толерують усе й усіх" тощо. Популярність подібних гасел свідчить про те, наскільки закритим є наше суспільство й наскільки не дає собі ради з власною свободою. І це в моєму рідному Львові, котрий, на думку багатьох, покликаний бути "фабрикою ідей" для всієї України!
За декілька місяців до смерті Тоні Джадт в есе Edge people писав про важливість міст, де живуть разом люди різних племен та ідей. Це життя разом породжує іншу якість думання. Такі міста і стають фабриками ідей. У короткому переліку Сараєво, Александрія, Танжер, Салоніки, Одеса, Бейрут, Стамбул, Чернівці, Ужгород і теперішній Нью-Йорк - три з десятьох (30 відсотків!) знаходяться в межах теперішньої України.
Львова там немає. І я розумію чому: для цього мала би змінитися сама Україна. Важко, майже неможливо побудувати ідеальне місто в неідеальній країні. На думку, однак, приходить інше гасло іншого великого історика, на цей раз українця Омеляна Пріцака: "Неможливо?! Тоді давайте це робити!"
7 
1
Коментарі