Пʼятниця, 01 листопада 2013 19:39

"Постійна війна з Росією – це доля України"

За роки незалежності Москва розв'язала чотири війни проти України. Якщо раптом дійде до бойових дій, нам вистачить тисячі бійців для перемоги – вважає військовий експерт Олексій Арестович

  Олексій АРЕСТОВИЧ

Народився 3 серпня 1973 року в Грузії у високогірному військовому містечку біля села, де знімали кінострічку ”Міміно”. ”З дитинства бачив хмари під собою і був здивований, коли виявилося, що вони зазвичай – над головою”.
Батько Микола Сергійович – полковник запасу, мати Тамара Олексіївна – голова торговельного ­кооперативу.
1992 року закінчив школу №178 у Києві. Вступив до Університету імені Тараса Шевченка на біологічний факультет.
1993-го почав грати в театрі ”­Чорний квадрат”, покинув навчання в університеті. Автор книжки ”Азбука Хірона. Початковий курс імпровізаційної ­драми”.
Мріяв бути розвідником, тому закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Був кадровим офіцером розвідки Збройних сил. 2005 року звільнився. Нині капітан запасу.
2010-го завершив восьмирічний курс навчання у російській авторській школі глибинної психології ”Людина серед людей”. Студент і ведучий риторичного клубу у Вищому інституті релігійних наук імені святого Фоми Аквінського. Нині займається психологією, проводить індивідуальну та групову терапію.
Є відомим учасником ізраїльського військово-історичного форуму waronline.org під ніком М-Давид.
Дружина Ірина працює директором із розвитку у видавництві. Виховують доньок 9-річну Аеліту і Вероніку, 2 роки
Олексій АРЕСТОВИЧ Народився 3 серпня 1973 року в Грузії у високогірному військовому містечку біля села, де знімали кінострічку ”Міміно”. ”З дитинства бачив хмари під собою і був здивований, коли виявилося, що вони зазвичай – над головою”. Батько Микола Сергійович – полковник запасу, мати Тамара Олексіївна – голова торговельного ­кооперативу. 1992 року закінчив школу №178 у Києві. Вступив до Університету імені Тараса Шевченка на біологічний факультет. 1993-го почав грати в театрі ”­Чорний квадрат”, покинув навчання в університеті. Автор книжки ”Азбука Хірона. Початковий курс імпровізаційної ­драми”. Мріяв бути розвідником, тому закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Був кадровим офіцером розвідки Збройних сил. 2005 року звільнився. Нині капітан запасу. 2010-го завершив восьмирічний курс навчання у російській авторській школі глибинної психології ”Людина серед людей”. Студент і ведучий риторичного клубу у Вищому інституті релігійних наук імені святого Фоми Аквінського. Нині займається психологією, проводить індивідуальну та групову терапію. Є відомим учасником ізраїльського військово-історичного форуму waronline.org під ніком М-Давид. Дружина Ірина працює директором із розвитку у видавництві. Виховують доньок 9-річну Аеліту і Вероніку, 2 роки

У нас торговельна війна з північним сусідом. Вона не перша і, вочевидь, не остання. Чому?

– Постійна війна з Росією – це доля України. "Мєшковщина" в Криму, Тузла, газові конфлікти, тепер – проти вступу України до ЄС. Нинішня – четверта за 20 років.

Найгарячішою була Тузла 2003 року. Що тоді відбувалося поза тим, що писала преса?

– Я тоді служив у Головному управлінні розвідки. З початком тузлинської провокації за наказом президента Кучми створили військове угруповання. ­Головне управління розвідки було в центрі всіх інформаційних потоків із цієї теми. Як тільки росіяни взялися зводити дамбу, було видно: це – федеральний проект. КамАЗи пригнали навіть із Ямало-Ненецького автономного округу. Потім частково мобілізували військові структури. Батальйони морської піхоти доповнили до штату військового часу – залучили резервістів. Сьома повітряно-десантна дивізія була в стані бойової готовності. ­Пере­кинули підрозділи "Альфа". Москва готувалася до бойових дій чи демонстрації сили. І це тоді, коли триває війна в Чечні.

Почалися передвоєнні перегони. Ми діяли швидше. Мали перевагу в авіації й артилерії

Президент Кучма був у Бразилії. Домов­лявся про співпрацю в космічній галузі. Нашим конкурентом там була ­Росія. ­Президента немає в країні, а російське угруповання нарощують шаленими темпами. Що робити? Треба віддати належне Леонідові Даниловичу. Він наказав збільшувати українське угруповання. ­Почалися передвоєнні перегони. Ми діяли швидше. Мали перевагу в авіації й артилерії. Кучма сказав чітко: як тільки росіяни перетинають кордон, а точніше, уявний кордон, бо він там досі такий, – відкриваємо вогонь. Це певними каналами донесли до росіян. Однак вони продовжили будівництво та нарощування військ – перекидали загони спецпризначення, формували авіаційне угруповання. У ­Москві висунули рухомий командний пункт. Це колона спеціальних командно-штабних машин із сучасними засобами зв'язку, структурно – один із вищих органів військового управління під час бойових дій. Таке буває тільки на війні. Далі бачимо, що пріоритет по мережах радіоуправління передають із території Чечні до тузлинських військ. Це – війна. Нам кажуть, що Кучма дзвонить Путіну і пропонує три варіанти. Перший: ми стріляємо по машинах, які є на дамбі. Другий: лупимо по всіх ваших угрупованнях у радіусі 25 кілометрів. Третій варіант: все, що є в України, б'є по збройних силах Росії, до яких тільки дотягуємося. Вибирайте, Володимире Володимировичу. Через 1,5 години ­після розмови президентів будівництво зупинили. Наші офіцери були розчаровані, бо психологічно вже воювали.

То була адекватна реакція глави держави?

– Серйозні речі так і вирішують, без зай­вого галасу.

Як повівся б у такій ситуації Віктор Янукович?

– Теперішні ставляться до державних органів як до структур кримінальної бригади. Використають їх із такою метою: чавити й відбирати. Вони не дуже добре розуміють, що таке зовнішньополітичні інтереси України. Янукович більше реагує на загрози особисто для себе та "­сім'ї", аніж для України.

  "Якщо люди візьмуть до рук зброю – росіяни в Україні не втримаються", – стверджує військовий експерт Олексій АРЕСТОВИЧ. Художник Дмитро Скаженик погоджується з ним
"Якщо люди візьмуть до рук зброю – росіяни в Україні не втримаються", – стверджує військовий експерт Олексій АРЕСТОВИЧ. Художник Дмитро Скаженик погоджується з ним

Чи колись удасться зняти військово-­політичну загрозу зі Сходу?

– Ніколи. Росія успадкувала ординський архетип. Колись китайці навчили монголів, що головний ресурс – це не територія, а люди. Тоді Орда стала кочовою бюрократією, краще за будь-кого в ті часи концентрувала сили й мобілізувала маси. Це давало величезну перевагу у війні й управлінні захопленими територіями. Орда й Московія утворили васальний союз. ­Культурні й політичні форми Орди стали серцевинною сутністю Москви. Територію України і Білорусі, завдяки литовцям та Данилові ­Галицькому, швидко звільнили від монголів. А Московія залишилася вірною монгольській політичній традиції. Тому в нас із Росією – вікове протистояння.

Що таке російська армія зараз?

– Вона – частина радянської, нині не дуже боєздатна. Їхні реформи грамотно прописані, проте через тотальне розкрадання все пішло нанівець. Сергій Шойгу (міністр оборони РФ. – "Країна") намагається щось робити, але він не військовий. Психологічний стан армії – кепський. Усі генерали, які зробили кар'єру на війні в Чечні – Рохлін, Казанцев, Трошев, Лебідь, – мертві. Їх прибирають "чекісти".

Усі генерали, які зробили кар'єру на війні в Чечні – Рохлін, Казанцев, Трошев, Лебідь, – мертві. Їх прибирають "чекісти"

Друге – знищена система військового управління. Наприклад, у радянський час була конкуренція між Головним розвідувальним управлінням Генштабу та КДБ. Зараз "чекісти" перемогли, тому ГРУ розігнали як давнього ворога. Це означає, що армія осліпла та оглухла. Невдало схрестили авіацію сухопутних військ і ВПС, ухвалили багато інших невдалих рішень. Маючи 150-тисячне угруповання в Чечні, навести лад там не змогли. Зрештою найняли Кадирова, що, як кажуть, полюбляє грати у футбол головами своїх ворогів, і почали відкуповуватися від республік Північного Кавказу, аби спокійно провести Олімпіаду в Сочі.

Але ж має бути у російського війська і якась сильна сторона?

– Що таке європейський лицар? Це роки навчання. Що таке монгольський воїн? Селянин на коні з луком. Утратити п'ять тисяч лицарів – біда. Загинули п'ять тисяч монгольських вершників – завтра приженуть удвічі більше. У цьому сила Росії. Їй ніколи не шкода своїх вояків, і в неї величезний мобілізаційний ресурс. Чеченці виводили з ладу десь 30 тисяч російських солдатів на рік – разом із пораненими. Як це позначилося на росіянах, суспільстві, політиці? Ніяк. Ще стільки ж готові були віддати, щоб забрати владу в Масхадова і передати Кадирову.

А як перемелювали Україну? Їх розбили під Конотопом. І що? Та нічого. Це принцип хвилі. Росіяни атакують – їх постійно б'ють, але вони набирають нових бійців. Тиснуть рабськими людськими масами. Німецька армія часів Другої світової – чемпіон за відсотком психічно хворих кулеметників. У них стріха їхала через кількість убитих росіян.

Ми так воювати не вміємо чи не можемо?

– 1996 року тисяча чеченців змогли взяти Грозний, де були 15 тисяч росіян. Це змусило Москву підписати Хасав'юртівські угоди. А грузини, з непоганою армією, здулися за п'ять днів 2008-го. Тут головну роль відіграє населення, а не держава. Якщо люди візьмуть до рук зброю – росіяни в Україні не утримаються. Армія може і відступати, але люди мають сприйняти боротьбу за свободу як особисту. Їх може бути небагато. Кістяк загону Шаміля Басаєва становили 150 осіб, Руслана Гелаєва – 40. Хезболла мала 700 бійців проти 45-тисячного угруповання армії Ізраїлю під час війни 2006 року. В Україні вистачить півтори тисячі бійців, щоб 100-тисячні окупаційні війська почувалися непевно. Є закон спецназу: якщо в тилу угруповання діють 5 відсотків диверсантів – воно втрачає здатність рухатися вперед.

Яку кількість військ росіяни можуть стягнути в Україну?

– Десь 40 тисяч. Бо що більше заженуть сюди, то складнішою для них буде ситуація на Кавказі, а за Кавказом – на Волзі. Та й про китайців не слід забувати.

Скільки треба українців?

– Вистачить тисячі хлопців. Їм не треба лізти під танки. Хай навіть не вступають у великі бої, але руйнують комунікації, шляхи сполучення, нападають на невеликі групи окупантів. І ті 40 тисяч матимуть колосальні проблеми. А тисяча в Україні знайдеться.

Наша армія нагадує російську?

– Вона замучена і хронічно недофінансована. Але в неї є сильні ­сторони. ­Наприклад, об'єднане командування спеціальних операцій. Таке мають тільки шість країн НАТО. Є цікаві та перспективні розробки, зокрема ­оперативно-­тактичний комплекс високоточної зброї "Сапсан". Він посилає потужну боєголовку на кількасот кілометрів. ­Програма Анатолія Гриценка (екс-­міністр оборони. – "Країна") передбачала створення розвідувально-ударної структури, в якої розвідувальний компонент мали визначати підрозділи спец­призначення, а ударний – "Сапсан" та інші ­засоби. ­Групи спецназу повинні були наводити комплекси на особливо важливі цілі в тилу противника. 10 таких комплексів, інтегро­ваних зі спецназом, – і воєнна агресія проти України стає болісною ­акцією. Ця система принципово змінила б військову ситуацію навколо нашої країни у кращий бік. Але, як завжди, все розікрали.

Добре воює не гарно навчений, а краще вмотивований

Україна добре показала себе в Іраку. І не забуваймо, що над Грузією за п'ять днів знищили сім російських літаків. Наші не збивали, але допомогли грузинам налаштувати систему протиповітряної оборони.

Якщо раптом воєнний конфлікт – в Україні багато молоді не вміють тримати зброю.

– Добре воює не гарно навчений, а краще вмотивований. В Україні 650 тисяч колишніх офіцерів. Тобто знайдуться люди, які всього навчать.

Ви згадали Хезболлу. Чому таким потужним державам, як Ізраїль чи США, важко дається війна проти Хамасу, Хезболли, "Аль-Каїди" чи Талібану? Адже їхні потуги неспівмірні.

– Вони принципово інакше організовані, ніж держави. По-іншому діють та ­воюють. Уявіть футбольний матч, у якому дворова команда розбишак змагається із чиновниками міністерства. Для перших футбол – життя та гра, для бюрократів – служба. Перші розуміють один одного з півслова, другі – влаштовують тривалі наради щодо того, з якого флангу атакувати, інтригують, пишуть доповідні. Тому організації з військовим бюджетом у кілька тисяч доларів можуть протистояти державам з їхніми мільярдами. Американцям убивство одного таліба обходиться у середньому в 92 мільйони доларів. Якби вони заплатили за це 30 тисяч іншому талібові – було б значно ефективніше. Переплюнули їх тільки ізраїльтяни. Вони під час Другої ліванської війни (2006 рік. – "Країна") витрачали на одного бійця Хезболли 97 мільйонів доларів. Сучасні армії бюрократизовані, довго ухвалюють рішення, неефективно передають інформацію та часто викривлюють її. Хезболла цих проблем не має. Та ще й законспірована.

Фактор ісламу працює?

– Це роздута тема. З півтора мільярда мусульман воюють десь 30 тисяч. ­Решта – мирні люди. У США чи Європі радикалів не менше. Проте в тому ж Афганістані війна – то поставлений на економічні рейки спосіб життя. Причому американці у ній теж зацікавлені. Адже це – мільярди доларів на місяць. Американська армія без війни буде небезпечна для США. Куди спрямувати енергію двох із половиною мільйонів озброєних людей?

Штати можуть відмовитися від такого численного війська?

– Ні. В американців близько тисячі військових баз. Мають контролювати багато світових потоків – від торговельних до інформаційних.

Вони борються з тероризмом по всьому світі.

– Війна з тероризмом – елемент внутрішньої політики США, нав'язаний решті світу. Раніше світ мав два полюси, в американців був конкретний ворог. Той помер. Треба було вигадати нового. Плюс – у Штатах зростає впливовість середнього класу, що мільярдерам не подобається. Тому демократію прагнуть зробити фасадною, середній клас притиснути. Боротьба з тероризмом дозволяє закрутити гайки. Демократія не дуже підходить для управління світом. Значно ефективніша жорстка система. Але її треба "продати" громадянам. Як? Американці – непроста нація. Там 210 мільйонів одиниць зброї на руках у людей, складна структура суспільства, є ряд потужних громадянських інститутів. З ними можна порозумітися тільки за формулою: свобода в обмін на безпеку.

За наступні років 10 Україні бажано стрибнути не тільки в Євросоюз, а й у НАТО

Китай здатний змагатися із США?

– У світі точиться боротьба між типами свідомості. Перший – ліберали. ­Другий – традиціоналісти. Третій – радикали. Четвертий – мовчазна ­більшість. ­Китай не належить до жодного з них. Тому не може претендувати на глобальність. До того ж тут є серйозні внутрішні проб­леми: 380 мільйонів селян мають 20 доларів на місяць, водночас в країні чимало мільярдерів. Такі контрасти нічим добрим не закінчуються. А ще є 120 мільйонів мусульман, сепаратистський Тибет і конфлікт з Індією. Якщо буде велика ­війна в світі, вона обов'язково зачепить трикутник Китай – Індія – Пакистан.

Коли це може статися?

– Є різні версії. Найімовірніше – у 2020-х.

До чого готуватися Україні на той період?

– Загостряться відносини з Росією. Ми доти маємо піти в Європу і сховатися під її парасолькою.

Європа може кинути виклик Штатам?

– Ні. Вона – все ще окупована територія. США нав'язали психологічні комплекси європейцям, зігравши на їхній провині за Голокост. Водночас розставили на території Європи свої військові бази. При цьому ніхто не змушує американців каятися за геноцид індіанців чи расистську політику. Тому європейські уряди заграють із Москвою, аби хоч якось торгуватися з американцями. А ми чіпляємося за США і ЄС, щоб вони ставили на ­місце Кремль. Нам за наступні років 10 бажано стрибнути не тільки в Євросоюз, а й у НАТО.

Але ми досі дискутуємо – наше місце в ЄС чи Митному союзі.

– Це через те, що є багато людей із чужим типом свідомості. Це навіть не від мови залежить. За стільки років окупації в Україні виник прошарок тих, хто підключений до чужого архетипу. Вони сприймають сигнали від іншого центру, а від нашого – ні. Найкращий захист від чужого архетипу – культивувати свій, український. Попри голодомори, винищення найрозумніших та найактивніших, він існує.

Архетип – це стереотипи поведінки, сентиментів, способи взаємодії одне з одним та ведення справ. Я досить пізно приїхав в Україну, маю польське коріння. Але український архетип мені близький. Я їжджу світом, та завжди із задоволенням повертаюся додому. Це по відчуттях осягається.

Зараз ви читаєте новину «"Постійна війна з Росією – це доля України"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

124

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі