Люди не вимагають президента-правдолюбця. Нам потрібен такий, що буде обманювати, але робитиме це красиво і правильно. Хочемо, щоб він обвів навколо пальця Путіна, Міжнародний валютний фонд і виторгував преференції В Європейському Союзі. Політика – це шлях обману, – каже психолог Валентин Кім
За жестами можна визначити, що людина бреше?
– Жести, міміка, голосові модуляції та поведінка є відображенням емоційної реакції людини на те, що вона говорить. Якщо впевнена у своїх словах, то виглядає переконливо, навіть якщо інформація може бути брехливою. І навпаки, якщо є сумніви, то демонструє це невербальними проявами. Наприклад, змикає руки, намагається зайти за трибуну. Якщо тримає папери, то піднімає їх, як щит. Про чесність свідчать відкриті руки й демонстрація закритих частин тіла: зап'ястка, шиї чи грудної клітки. Віктор Ющенко часто підкочував манжети сорочки. Так демонстрував, що відкритий і не має чого приховувати.
Як перевірити, що людина каже неправду?
– Спростити контекст розмови. Ставити прості запитання, які вимагають конкретної відповіді. Тоді сигнали невпевненості можуть проявитися. Головне – не переборщити. Бо інколи люди, які займаються таким аудитом, тиснуть на співрозмовника так, що він починає хвилюватися.
Якось у США чоловік, якого звинувачували у злочині, погодився пройти поліграф. Спеціаліст підтвердив, що підсудний обманює. Це стало додатковим доказом у суді. Чоловіка засудили довічно. А за деякий час спливли нові докази, які підтвердили його невинуватість.
На цю тему зараз проводять якісь дослідження?
– Американський психолог Пол Екман досліджує профайлинг та емоції. Він тривалий час прожив серед диких племен Нової Гвінеї, які ще не стикалися з цивілізацією. Їхні жести й міміка були природною формою вираження емоцій. Завдяки цьому та іншим спостереженням Екман виявив певні закономірності.
Усі люди – незалежно від статі, віку, віросповідання й національно-етнічної приналежності – однаково виражають та ідентифікують емоції. Пол Екман розробив систему кодифікації мімічних рухів обличчя. За їх допомогою можна чітко визначити емоцію людини й наскільки вона сильна.
Ще одним доказом того, що всі однаково виражають емоції, є спостереження за сліпими дітьми. Вони так само, як і інші, дивуються, виражають страх і гнів. Невербальна комунікація – жести, дистанція спілкування, пози, мімічні рухи, голосові модуляції, навіть будова речової конструкції обумовлені глибинними способами комунікації. Тому вони точніші за вербальні.
Є політики, які не обманюють?
– Немає. Політик може бути чесним, але тоді навряд чи буде ефективним. Не можна грати за правилами, коли інші цього не роблять. Якщо людина має приймати державні рішення, то мусить обманювати – від цього нікуди не дінешся.
Можна навчити політика здаватися чесним і відвертим?
– Тут спрацьовують три ключові фактори: вроджені здібності, набуті й тренування на певну дію. Треба пройти спеціальне навчання і готуватися до кожної ролі: вчити репліки, відпрацьовувати імпровізації. Політика, якому всі віритимуть, можна зробити під конкретну дію у короткій перспективі. Але для цього треба багато працювати. І чи варто?
Народ не вимагає президента- правдолюбця. Нам потрібен такий, що буде обманювати, але робитиме це красиво і правильно. Хочемо, щоб наш майбутній президент обвів навколо пальця Путіна, Міжнародний валютний фонд і виторгував преференції в Європейському Союзі. Політика – це шлях обману.
Політики звертаються до таких спеціалістів, як ви?
– Є звернення він виборчих штабів і команд кандидатів у президенти. Вони хочуть навчитися правильно комунікувати з аудиторією. Раніше політик міг не вміти говорити, достатньо було, щоб належав до якоїсь політсили. Сучасні політики повинні вміти спілкуватися і бути переконливими. Вони все більше уваги приділяють ораторському мистецтву.
На якому рівні в нас комунікація кандидатів у президенти з виборцями?
– Це виходить погано майже в усіх. Так склалося, бо від виборців не залежить час перебування кандидата на посаді. Після обрання його не зможуть відкликати. Це позначається на характері взаємовідносин політика з людьми. Комунікація включається лише тоді, коли народ потрібен, тобто під вибори.
Для влади комунікація – це інструмент, щоби втримати те, що мають. А для опозиції – питання виживання. Останні зацікавлені в цьому більше.
Кому це вдається найкраще?
– Достатньо ефективно комунікує Тимошенко. Має хороші драматичні дані, прекрасно володіє голосом, інтонацією, тембром, точно розставляє акценти.
У Гриценка чітке й структуроване мислення. Під час виступів активно жестикулює, та має поганий зоровий контакт з аудиторією. Звик думати, аналізувати, тому його очі постійно опущені. Це погано, бо політика – жива справа, основана більше на емоціях, ніж на раціональності.
Достатньо хороші навички комунікації має Олег Ляшко. Уміє привертати й утримувати увагу. Для цього часто використовує підсилювачі – корову, вила, мішечок із землею, яку їв у парламенті. Щоб утримувати увагу, йому недостатньо лише себе.
Найгірше виходить комунікувати в Юрія Бойка. Вокально-голосові навички в нього жахливі. Спілкується з людьми в командно-адміністративному стилі. Йому незручно демонструвати позитив. Ключові емоції, які він передає, – гнів, здивування, обурення. Раніше йому не треба було спілкуватися з народом, бо від цього не залежало просування кар'єрною драбиною. А тепер він дійшов до рівня, коли треба комунікувати з виборцями. Щоб він став ефективніший у цьому, з'явився Вадим Рабінович. Він компенсує недоліки Бойка: володіє харизмою, гнучкістю, вмінням імпровізувати, перехоплювати ініціативу і відходити від чіткої лінії бесіди.
Порошенко непогано спілкується з людьми. Емоційний, але контролює себе. У нього дуже активний мисленнєвий процес, яскраві лідерські якості. Коли говорить про трагічні події, на його очах проступають сльози. Вірю, що він справді так відчуває, бо актор він поганий. Просто так пустити сльозу не зміг би.
Для виборців має значення, що говорить кандидат?
– Вербальна інформація впливає на наше рішення голосувати за того чи іншого кандидата на 7 відсотків. Більше значення, 30 відсотків, має паравербаліка – інтонації, темп, ритм і гучність мови. Саме для цього Олег Ляшко підібрав не притаманний йому тембр голосу – бас. У людей складається враження, що перед ними – велетень, хоч Олег Валерійович зовсім не такий. Ще більше значення в комунікації має невербаліка – міміка, жести й пози. Вони багато розповідають про людину. Наприклад, коли Путіну ставлять незручне запитання, він починає тупцювати – ноги шукають опору. Мозок не може відповісти і подає сигнал невпевненості тілу. Воно рефлекторно починає шукати стабільну платформу. Коли мозок знаходить чіткий аргумент, тіло заспокоюється.
Дистанція під час зустрічей кандидатів із виборцями має значення?
– Колосальне, але багато політиків не вміють із нею працювати.
Петро Порошенко часто втручається у внутрішній простір інших людей: то за ніс ухопив, то шапку на очі насунув. Коли люди близько, він хвилюється і не знає, як поводитись.
Дотики грають роль під час спілкування політиків із виборцями?
– Вони демонструють певну довіру між людьми. Якось проводили експеримент серед офіціантів. Одні обслуговували відвідувачів, як зазвичай. Інші мали завдання доторкнутися до клієнта під час спілкування. Це мав бути легкий дотик тильним боком долоні на рівні не вище ліктя. Офіціанти з другої групи отримали чайових на 30 відсотків більше. Пояснення просте: якщо дотик як мінімум – нейтральний, як максимум – приємний, ми розцінюємо його як допустимий. А це значить, що його ініціатор – достойна людина. А такій не можна дати малі чайові.
Хто з політиків найкраще застосовує це на практиці?
– Своїх виборців часто торкається Юлія Тимошенко. Ефективна комунікація має бути різноманітною, багатою і чуттєвою. Вона завжди підкреслює лінію стегна, тонку талію, має гарну зачіску і макіяж. Людям приємні дотики привабливої людини.
Ляшко має презентабельну зовнішність. Стежить за собою, старається підкреслювати свої переваги.
Бойко, політик радянського типу, теж виглядає привабливо для жінок.
Володимир Зеленський не має політичного досвіду. Чим він братиме виборців?
– Він не бере участі в дебатах, не вступає в перепалки, рідко щось коментує. Описувати його важко, бо немає матеріалу для аналізу. Його інтерв'ю Дмитру Гордону компліментарне, там немає виклику, стресу. Побачити справжнього Зеленського не вдається. У комфортному середовищі людині легко брехати, вигадувати, натягувати маску. Успіх Зеленського оснований на тому, що є запит на нові обличчя. Для нього найкраща тактика отримати більше голосів – продовжувати й далі здаватися недосяжним ідеальним образом, таким собі Голобородьком. Бо, якщо його покажуть реального, миттєво програє.
Якими словами, емоціями кандидати можуть привернути до себе виборців?
– У психоаналізі є модель "трикутник Карпмана" – три ролі, які ми періодично приміряємо: переслідувач, жертва і рятівник. Юлія Тимошенко – класичний "рятівник". У цій моделі народ – жертва, а переслідувач – теперішня влада. Те ж саме роблять більшість політиків, бо представити народ у вигляді жертви – вигідно. Жертва – безвольна. Їй треба лише проголосувати за рятівника.
Єдина людина, яка випадає з цього ряду, – Порошенко, бо він зараз єдиний, хто має владу. Він робить акценти на інші речі – силу, гордість і новий шлях. Та позитивні емоції мають низький потенціал до мобілізації. Негативні справляються з цим краще.
За ким із кандидатів давно спостерігаєте? Хто з них навчається і росте?
– За кандидатами з першої п'ятірки, крім Зеленського, спостерігаю досить давно. Прогресують усі. Удосконалюють технології. Тимошенко застосовує застарілі меседжі, але зовнішньо старається змінюватися. Міняє зачіску, стиль одягу, створює картинку зі ще більшою ретельністю.
Ляшко став використовувати ще більше жорсткості. На знімках із ним неможливо розгледіти інших чоловіків, тільки жінки. А він серед них – єдиний альфа-самець. Загострює увагу на тому, що працюватиме йому в плюс.
Петро Порошенко за п'ять років теж пройшов певну еволюцію. Він навчився під час виступів залучати руки. У минулих новорічних вітаннях стояв мало не навитяжку, а останнього разу жестикулював.
Жести кого з політиків найцікавіші?
– У Гриценка, бо вони складно сконструйовані. Під час жестикуляції він завжди притискає лікті до тіла. Це символ самоконтролю. Гриценко тратить багато енергії, щоб показати себе спокійним і стриманим, бо насправді таким не є.
Під час попередньої президентської гонки був цікавий стверджувальний жест у Порошенка – він різко опускав руку, виставляючи вперед вказівний палець. Коли робив це, напружував половину тіла. Що більше м'язів задіяні в жестикуляції, то більше значення для людини має те, про що вона говорить.
Якого президента хоче бачити український народ?
– Ми створюємо демократичні інститути, але у президенти досі обираємо особистості. Кандидатура Зеленського багато кого обурює, бо про нього як про людину нічого не відомо. Його політична програма відкрита, та її ніхто не читає. В розвинутому суспільстві оцінюють програми кандидатів, а не їх самих. А в нас – навпаки. Якщо раптово не стане Порошенка, Тимошенко чи Ляшка, їхні політичні сили зникнуть, бо тримаються лише на цих особистостях.
Наш народ відчуває потребу в лідері через тривалу взаємодію з Росією. Там працює ординський тип створення держави, якою керує верховний хан. Ми досі перебуваємо в цій системі і ще довго в ній будемо.
Щоб обрати гідного президента, має змінитися народ?
– Народ має оновитися, але зараз це нереально. Найбільша група населення – пенсіонери. Вони не чекають на економічний прорив, а лише потребують соціального захисту. Більшість кандидатів у президенти орієнтується саме на них.
5 
35413
Коментарі