Уперше мене збиралися з'їсти 10-місячним. Батьки приїхали з Таджикистану в місто Первомайськ на Донбасі – показати мене бабусі й дідусеві. В Україні вже почався Голод 1933 року. Мати на хвилину залишила мене на лавочці, а коли повернулася – вона була порожня. Пощастило, що злодійка не встигла втекти. Була занадто слабка.
Не можу бути начальником, бо соромлюся когось примушувати. Не можу бути підлеглим – організм опирається примусу.
Думка людини про себе – лише одна з точок зору. Буває такою необ'єктивною, що її можна прирівняти до лжесвідчення.
"Схильний до випаровування" – сказав про мене один німець. Ніколи не був проти життєвого добробуту. Але, коли треба було платити за нього – підняти руку, поставити підпис, сказати комплімент, дружити з потрібною людиною, – завжди втікав.
Талант і громадянська активність уживаються непросто. Щойно письменник занурюється в боротьбу, це позначається на якості його творів.
Компроміс – умова життя людини в суспільстві. Крайня безкомпромісність межує з ідіотизмом.
У нашому будинку оселилася татарська сім'я. Стара жінка ходила, постукуючи костуром. З-під сивих пасом проблискувала рожева лиса маківка. Всі діти боялися її. Шепотіли: "Татарка!" – і сиділи тихо. Де страх, там і ненависть. Ми з другом Женькою взяли кілька каменів, залізли на дах сараю. Коли вона йшла, я кинув свій. Все життя пам'ятаю, як він летів. Влучив точно у лисину. Жінка випустила костур, присіла й моторошно кричала. У мене тремтіли руки і підгиналися ноги від страху, що я її вбив. На щастя, вона піднялася й пішла далі. Якось я сидів удома сам. У двері постукали. Татарка усміхалася й простягала мені ляльку: "Це тобі. Внучка померла, це залишилося." Я притискав ляльку до себе і плакав.
Чехов сказав, що Короленко – занадто хороша людина, щоб бути добрим письменником. Він творив би значно краще, якби хоч раз зрадив дружину. Важко уявити великого літератора, не збуреного пристрастями, не егоцентричного, не наділеного тверезим, аж до цинізму, поглядом на життя і важким характером.
Начальники діляться на поганих і хороших. Поганий забороняє все, що може заборонити, хороший – дозволяє все, що може дозволити.
У багатьох видатних людей в обличчі є щось таке, що виділяє їх серед усіх. Так із першого погляду я сприйняв Олександра Володіна (драматург, сценарист і поет. – Країна), Булата Окуджаву (письменник і бард. – Країна) і Андрія Сахарова (фізик-атомник, дисидент. – Країна).
Компроміси із совістю – явище рідкісне, яке трапляється із совісними людьми у складних умовах. Немає совісті – немає і компромісу.
Якщо справа у своїй суті серйозна, її висміяти неможливо. Істинно святе висміюванню не піддається.
Людину, яка побувала і в гестапо, і в НКВД, запитали, чим вони відрізнялися. І ті й інші були звірі. Але перші катували жертв, аби дізнатися правду, а в НКВД домагалися неправдивих свідчень.
Під час хвороби Ірини (друга дружина, померла від раку грудей. – Країна) наші стосунки стали близькі до ідеальних. Вона втратила груди, волосся, худла і жовтіла, а я її любив, як на самому початку або як під час її вагітності.
Спалював рукописи. Так знищив три тисячі віршів, бо вважав їх поганими. Іноді шкодую: серед них були й добрі.
Пишатися предками так само безглуздо, як і національністю.
Батько був ідеаліст, проповідник, скромник і аскет. Казав, що жорстокість до людини починається із заколювання свині. Не їв м'яса, не носив нічого хутряного і шкіряного. Відмовився від риби, яєць, молока, фруктів і овочів, крім картоплі та капусти. Спав на жорсткому, вмивався крижаною водою. Пережив і голод, і холод, і в'язницю, і війну. Працював на низьких посадах за малу зарплату, мав мізерну пенсію, але залишився ідеалістом. Я виріс скептиком.
Ніколи не був віруючим, але майже ніколи не був невіруючим. Я – той, хто не знає. Не вірю доказам існування Бога й аргументам, що його немає. Світ влаштований дуже раціонально. Важко уявити, що це відбулося саме по собі. І неможливо уявити протилежне.
У літературі подобається пряма мова. У ній – драма. Описи природи і зовнішності пропускаю.
Добре пам'ятаю Голод, але описати його не можу. Є пам'ять розуму і пам'ять відчуття – те, що пам'ятаєш шкірою, спиною і шлунком. Дядько Костя вбив каменем ворону. Ми її з'їли всією сім'єю. Вітя зловив у сильця горобця. Теж розділили на шістьох. Якось запитав у тітки Ганни, чи можна вилизати каструлю. Вона: "Ні, сьогодні її вилизує дядько Костя".
Щастя – це гостре відчуття радості життя. Воно не може бути тривалим.
Відмінність нинішнього режиму в Росії від радянського – у тому, що він застарів уже при його створенні.
Армія нівелює: примітивних розвиває, а розумних – отуплює.
Брешуть усі і всім: начальники – підлеглим і підлеглі – начальникам. Тому наша система нагадує літак, в якому показники приладів нічого не значать. Він може якось літати, але – не добре.
Найлегковажніший мій вчинок – перший шлюб. Познайомилися на четвертому поверсі гуртожитку. Домагаючись прихильності, пообіцяв одружитися. Вранці вона сказала, що звільняє від обіцянки. Але я зрозумів, що сам себе звільнити не можу: обіцяв – отже, зобов'язаний.
Створення віршів – як подорож річкою. Рима, ритм, розмір ведуть автора по руслу, підказують думку, образ, гру слів і поворот сюжету. Проза – відкритий океан. Вимагає зусиль, посидючості, пам'яті. Писати прозу важко навіть фізично.
Для мене отримати коротке задоволення на стороні не рівнозначно зраді. Зрада – коли людину кидають у біді.
Знаю чоловіка, який ніколи не зраджував дружину, тобто спав лише з нею. Але, коли вона захворіла на рак, не входив до неї в кімнату, кип'ятив після неї посуд, перестав митися у ванні, якою користувалася вона. Ще один вірний чоловік прийшов у лікарню до дружини, що потрапила туди з тим же діагнозом, і оголосив, що з нею більше не житиме. Є і такий вид вірності.
Редактор у літературі грає ту ж роль, що тренер – у спорті. Може сам не вміти писати. Але, якщо має хороший смак, його допомога – безцінна.
Мене багато цькували. Щиро вибачився лише Михайло Гус – і я його простив.
Я не ревнивий. Ніколи не стежив за дружинами, не влаштовував сцен. Може, тому мене ніхто з них, наскільки знаю, не зраджував.
Якось одноокий східний володар оголосив конкурс серед художників на кращий портрет. Один намалював його як є, і йому відрубали голову. Іншого стратили, бо написав портрет із двома очима. Третій зобразив володаря у профіль – не показав каліцтва і нічого не прикрасив, за що отримав нагороду. Живописець може так учинити, не схибивши проти правди. У творця словесного портрета такої можливості немає.
Кажуть, у Росії немає свободи слова і дій. Насправді в ній немає держави.
2000 року в РФ оголосили конкурс на новий текст державного гімну. Запропонував сатиричний варіант. Його надрукував у газеті "Известия" з єдиною поправкою. Головний редактор попросив замінити "а злых террористов замочим в сортире" на "и всех террористов пристрелим, как в тире". Сказав: "Бо Він може образитися". Текст не ухвалили, але 23 депутати проголосували "за". Тоді в Держдумі ще залишалося місце для інакомислення.
Іноді смерть однієї людини вражає більше, ніж загибель сотень на полі бою.
Лише проживши багато років, починаєш розуміти, що життя – коротке.
Підготовлено за матеріалами автобіографії Володимира Войновича
та його інтерв'ю виданням "Эхо Москвы", The Bell, "Сноб",
"Голос Америки", "Факты", Радіо Свобода
3 
35413
Коментарі