Середа, 18 березня 2020 08:29

"Не зможемо наздогнати Європу, тільки перестрибнути її"

Треба дозволити українцям бути громадянами. Підтвердити це судовою і земельною реформами, – каже економіст Андрій Длігач

4 березня країна отримала новий уряд на чолі з Денисом Шмигалем. Які реальні причини зміни Кабінету міністрів, чому президент Володимир Зеленський на це пішов?

– Причини очевидні – олігархічний реванш. У мене теж багато зауважень до уряду Гончарука. Найперше – відсутність стратегічного підходу і компроміси з олігархічною системою, на яку погодився Кабмін в обмін на можливість започаткувати певні реформи. А компроміси – це поразка для ліберальної економіки й нових облич. Утім це був найменш корумпований і найпрогресивніший уряд за всю історію незалежної України.

Новий Кабмін – це не команда, а друга похідна "любих друзів". Питання професійності, зорієнтованості на майбутнє – не до них. Справжні завдання уряду невідомі. Він "антикризовий" – у тому сенсі, що має сприяти підвищенню рейтингу президента і його команди. Так не будується співпраця з Міжнародним валютним фондом, не залучаються інвестори, не відновлюється промислове виробництво.

  Андрій ДЛІГАЧ, 47 років, економіст, підприємець, футуролог. Народився 1972-го в Києві. Батько Олександр Ілліч – винахідник, інженер, бізнесмен. Мати Тетяна Миколаївна – інженер-будівельник, економіст. Закінчив магістратури з економіки і прикладної математики та аспірантуру в Київському політехнічному інституті. Докторантуру – в Національному університеті імені Тараса Шевченка. Доктор економічних наук. Стажувався в університеті штату Алабама, США, у Нідерландському інституті маркетингу, у Вищій школі менеджменту у Варшаві, британському Ексетерському університеті. На початку кар’єри створив компанію з розробки програмного забезпечення. В середині 1990-х продав власні напрацювання Apple і працював директором із маркетингу представництва Apple Computer. Наукові інтереси: стратегічне управління, рефлексивний і стратегічний маркетинг, бренд-менеджмент, управління майбутнім. Автор понад 150 публікацій і восьми книжок із маркетингу, організації бізнесу та міжнародної економіки. Займається тренерською та викладацькою роботою, веде консалтингові проєкти, соціологічні й маркетингові дослідження. Чемпіон України із в’язання морських вузлів. Багаторазовий переможець всеукраїнських змагань програмістів. Автор і розробник першого в країні комерційного програмного забезпечення spell checker – перевірки українського правопису. Автор першого в Україні онлайн-курсу ”Бренд-менеджмент”. З 1995 року – генеральний директор групи компаній зі стратегічних консультацій Advanter Group. Професор Київської школи економіки. Співзасновник громадської платформи ”Нова країна”, руху FreeGen і бізнес-спільноти Board, член ради директорів SingularityU Kyiv. Захоплюється подорожами, сальсою, режисурою і поезією. Пише пісні
Андрій ДЛІГАЧ, 47 років, економіст, підприємець, футуролог. Народився 1972-го в Києві. Батько Олександр Ілліч – винахідник, інженер, бізнесмен. Мати Тетяна Миколаївна – інженер-будівельник, економіст. Закінчив магістратури з економіки і прикладної математики та аспірантуру в Київському політехнічному інституті. Докторантуру – в Національному університеті імені Тараса Шевченка. Доктор економічних наук. Стажувався в університеті штату Алабама, США, у Нідерландському інституті маркетингу, у Вищій школі менеджменту у Варшаві, британському Ексетерському університеті. На початку кар’єри створив компанію з розробки програмного забезпечення. В середині 1990-х продав власні напрацювання Apple і працював директором із маркетингу представництва Apple Computer. Наукові інтереси: стратегічне управління, рефлексивний і стратегічний маркетинг, бренд-менеджмент, управління майбутнім. Автор понад 150 публікацій і восьми книжок із маркетингу, організації бізнесу та міжнародної економіки. Займається тренерською та викладацькою роботою, веде консалтингові проєкти, соціологічні й маркетингові дослідження. Чемпіон України із в’язання морських вузлів. Багаторазовий переможець всеукраїнських змагань програмістів. Автор і розробник першого в країні комерційного програмного забезпечення spell checker – перевірки українського правопису. Автор першого в Україні онлайн-курсу ”Бренд-менеджмент”. З 1995 року – генеральний директор групи компаній зі стратегічних консультацій Advanter Group. Професор Київської школи економіки. Співзасновник громадської платформи ”Нова країна”, руху FreeGen і бізнес-спільноти Board, член ради директорів SingularityU Kyiv. Захоплюється подорожами, сальсою, режисурою і поезією. Пише пісні

Україна може зробити прорив в економіці?

– Збільшення пенсій і зарплат не може бути ключовим завданням держави. Вона має створювати умови для розвитку економіки, бізнесу, захищати приватну власність. Надходитимуть внутрішні інвестиції, отримаємо й зовнішні. Та, щоб зацікавити інвестора, потрібне зростання. Маємо продукувати інновації, а не сміятися з Hyperloop (проєкт вакуумного потяга, запропонований американськими інженерами Джеймсом Павеллом і Гордоном Денбі 2003-го. У липні позаторік тодішній міністр транспорту та інфраструктури Володимир Омелян говорив, що Hyperloop може з'явитися в Україні 2023-го. – Країна).

Варто створювати нове, а не відбудовувати старе. Копальні літію треба було віддати не Кононенку (Ігор Кононенко, колишній народний депутат "Блоку Петра Порошенка", наближений до попереднього президента. – Країна), а Ілону Маску. Так Київ міг би стати світовим хабом. Не зможемо наздоганяти Європу – вона рухалася цим шляхом сотні років. Можемо тільки перестрибнути її. У нас є потенціал. Електронні банкінги Привату, Монобанку – інновативні, порівняно з банками ЄС.

У середині лютого в селищі Нові Санжари на Полтавщині сталися сутички між поліцією, Нацгвардією та жителями, які протестували, щоб евакуйованих із китайського Уханя українців розміщували в медичному центрі. Які проблеми оголив цей конфлікт?

– З одного боку, маємо суспільство, яке живе в пострадянському середовищі. З другого – черговий провал комунікації. Це проблеми кожної української влади. Навіть хороші ідеї не можуть донести. Президент і уряд використовують соцмережі, але комунікують у форматі: "Ми знаємо краще".

Це неможливо змінити швидко. Суспільство трансформується трьома способами – війною, освітою та подорожами. Війна не стала переломним моментом у свідомості, бо торкнулася не всіх українців. Лише військових, їхніх родин, волонтерів.

Освіта вимагає нових учителів, але їх теж має хтось навчити.

Подорож – це зміна соціальних практик: і роботизація, і праця українців за кордоном.

Як війна вплинула на розвиток України?

– Будь-які кризи додають можливостей. Могла змусити провести швидкі реформи. Наприклад, судову – з повною чисткою корумпованих суддів. Під час війни це робиться легше і швидше.

Вона вимагала визначитися з баченням майбутнього. Суттєво зменшилися експорт та імпорт із Росії, переорієнтувалися на Євросоюз. Але наше майбутнє – це Африка й Азія, регіони, які зростають. В України є конкурентні переваги в галузях машинобудування, будівельних матеріалів, харчової продукції. А в ЄС переважно продаємо сировину.

Треба було зробити війну частиною нашого життя, навчитися оборонятися. І стрімко модернізувати економіку. Залучати інвесторів, перетворюючи їхні країни на ті, що захищатимуть Україну. Німецькі політики підтримують Москву, бо там їхній бізнес. Натомість маємо зменшення прямих іноземних інвестицій. І відхід за кордон дев'яти мільйонів працівників із 17 мільйонів власних трудових ресурсів.

Використали можливості на 10 відсотків.

Із позитивного – активізація волонтерського руху. Розвиток малих підприємців.

Минуло п'ять років з часу підписання Мінських угод. Яка їхня доля?

– Ні Мінськ, ні "нормандський формат" не зможуть завершити конфлікт. Маємо війну між Росією й Україною, що триває багато років через імперські амбіції сусідів. Це протистояння двох сутнісних систем, що передбачає вибір між світом кордонів і світом доріг.

У першому ключовою цінністю є ресурси. Перемога базується на розширенні, тобто експансії. Маєш працювати на країну, бо ти їй зобов'язаний.

У світі доріг переважають інновації, творчість. Успіх країни визначається сумою досягнень окремих громадян. Такі держави прямують до постмодерну.

Україна – на зламі. Разом із нею Іран, Сирія, країни Північної Африки. Ідея Євромайдану – спроба відмовитися від існування у світі кордонів, від імперії і прямувати до світу модерного. Поки що не впоралися. Євроінтеграція стала, скоріше, карго-культом, ніж реальними діями. Лише зараз почали формуватися сучасні інституції.

Яка стратегія в нас була протягом шести років війни?

– Удар від Росії було заплановано за багато років. Харківські угоди, газові контракти 2009-го тощо. Кремль і не збирався відпус­кати Україну. Але поняття "братній народ" замилило очі. В України не було військової оборонної стратегії. На рівні інфраструктури ніколи не планували, що робитимемо в разі агресії РФ.

Мали вирішити, з ким будувати стосунки. За часів Кучми начебто визначилися щодо НАТО та євроінтеграції. Але не було стратегії і плану дій, як у Ізраїлю, Швейцарії, що мають невеликі території, проте готові до опору. Так і зараз у нас є лише тактика припинення воєнних дій, а не стратегія перемоги.

Яка саме потрібна?

– Треба перестати говорити про мир. Не може бути миру з агресором, бо для нього це – твоя поразка. Стратегія замирення не передбачатиме ні повернення Криму, ні реальної реінтеграції окупованих територій.

Москва, щоб прибрати з порядку денного Крим, форсує агресію на Донбасі. Щоб змусити нас бути поступливими в газових питаннях, будує "Північний потік-2". Підвищує ставки. Маємо працювати на випередження. Війна – значить Javelin, посилення лікарень, призов, воєнний стан.

Інший шлях – активне залучення партнерів. Не відмовлятися від входження на український ринок світових газових і нафтових компаній. Треба говорити про земельну реформу. Створити в Україні зону продовольчої безпеки для Катару, Саудівської Аравії, Ізраїлю та їхніх аграрних бізнесів. Країна буде інтегрованою у світ, і її захищатимуть.

Варіантів стратегії може бути й більше.

Президент і всі ми навіть у найскрутніші часи маємо зупинятися і давати собі відповіді: хто ми, чого прагнемо, що треба зробити для реалізації нашого прагнення, писа­ли ви. Хто ми, чого прагнемо, на вашу думку?

– За сотні років Україна так і не збагнула власної сутності. Нам потрібно її написати наново. Це те, що відбулося зі США на початку минулого століття, з Японією – після Другої світової. Країна має бути цікавою для покоління Z, зручною для бебі-бумерів та інновацій – державою 2100 року, а не 1917-го.

Соціологія показує, що українці прагнуть добробуту, справедливості, безпеки. Але добробут для нас означає "не гірше, ніж учора". Справедливість – "зарплата в нього має бути не більша, ніж у мене". А безпека – щоб нічого не змінювалося. Та несподівано обираємо Зеленського президентом, волонтеримо, розвиваємо територіальні громади й об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.

Фізично ми в минулому, але мізки готові до нового. Проте немає економічного підґрунтя й інституцій зробити цей стрибок. Треба дозволити українцям бути громадянами. Підтвердити це судовою і земельною реформами.

Які найбільші виклики стоятимуть перед Україною в наступні п'ять років?

– Є два ключові. Перший – відсутність довіри в суспільстві. Спрацювала російська стратегія пересварити українців.

Другий – відсутність проривних ідей. Маємо невеликі прояви, які так і не стали загальнонаціональною стратегією. Наприклад, система публічних тендерних закупівель Prozorro, "Дія" (український e-сервіс державних послуг. – Країна). Цього замало, щоб інновативність стала ознакою країни і виникла критична маса таких проєктів, бізнесів.

Ви кажете, віртуальні банки в Україні – прорив навіть за європейськими мірками. Це може вплинути на розвиток держави?

– Офіс президента, глава держави, уряд говорять про це. Але не реалізують. Через постійне латання дірок робимо один крок уперед і два назад. Колишня міністерка охорони здоров'я два тижні жила в обсервації в Нових Санжарах. А 1 квітня має бути поворотна точка у запровадженні E-health (електронна система обліку медичних послуг та управління медичною інформацією. – Країна). Полтавська та Херсонська області реалізували експертні, місцеві й громадські проєкти електронного здоров'я. Там є навіть телемедицина. Це спричинить економічний ефект для країни і громадян. А МОЗ опирається.

Варто виконувати свою роботу, йти до мети і не відволікатися на дурощі. Ми ж множимо абсурд, витрачаємо енергію.

Ви займаєтеся стартапами. В Україні справді багато успішних? Чому це не вдається перенести в державну сферу?

– Українцям вдалося зберегти підприємництво, інновативність. Творимо постійно. Але що? Ідеї, які реалізовують інші країни. Ми на перших позиціях у технологіях блокчейн, смартконтрактах, криптовалютах. Україна – один із лідерів розробок емоційного інтелекту. Голлівуд купує харківські катери для зйомок, бо вони найякісніші. Всюдихід "Шерп" – українська розробка, затребувана по всьому світі. Ми постійно дивуємо світ. Проте не робимо це системою. Наші ідеї монетизують інші.

Більшість моїх стартапів у якийсь момент ставали американськими. В Україні їх не цінять. Залишаємося сировинною країною, замість самим займатися глибокою переробкою.

Мій батько – винахідник. Створив 3D-принтер для будівель ще у 1980-ті. Був одним з авторів програми Морського старту – космодрому, що запускав ракети. Ці розробки досі актуальні. Батько й нині генерує проривні ідеї, що випереджають час. Та Україна не змогла отримати практичного зиску.

Експерти прогнозували світову економічну кризу. Наскільки ймовірна вона цього року?

– Ми живемо у кризі з 2018 року. Це не обов'язково падіння, а невідповідність уявлень і реальності. Маємо зміни у світовій політиці й економіці, на фондових ринках, у монетарній системі. Світ був готовий, тому переживаємо досить легко. Світова економіка майже перетравила брекзит і Трампа, війну в Сирії, іранський конфлікт. Світ стабільніший, ніж 2008-го. Коронавірус та інші проблеми теж переживемо без відкату на від'ємні позиції.

Проте ще не всі "чорні лебеді" прилетіли. Цього року лускатимуть великі бульбашки технологічних компаній. Apple коштує 1,2–1,3 трильйона доларів. До неї наближаються Microsoft та інші. Їхні бульки вже перезрілі. Найбільша – у Китаї. Коли це вибухне, світ тільки виграє.

Не можемо повернутися до старих моделей. Треба прийняти нові. Будувати майбутнє з урахуванням екологічних проблем. Маємо усвідомити, що штучний інтелект, біотехнології – це реальність. Тотально зміняться поняття про робочу силу, базовий дохід громадянина.

Українська олігархічна система ще довго існуватиме?

– Немає жодних сигналів про її демонтаж. Він передбачав би судову, антимонопольну реформи. Деолігархізація – це рівні правила гри. Треба відкрити державу для іноземних компаній. Вони мають брати участь у приватизації. Це допомог­ло б зменшити монополію олігархів.

Важливо відлучити бізнес-структури від медіа. У нас політики, ЗМІ, великі підприємці поєднані в суцільні клани. Змінивши це, матимемо іншу політичну та економічну картину.

Куди рухається світ, які тенденції визначатимуть майбутнє?

– Питання сутності людини. Що робитимемо у світі достатку і продовженого життя? Чим займатимуться люди, коли не треба працювати, адже роботи виконуватимуть це за нас? Що робити у світі, де штучний інтелект отримуватиме права? Як діяти, коли на певному рівні відбудеться інтеграція між людиною та штучним інтелектом? Чи можемо говорити про шлюб між ними? Це питання найближчих років.

Які нові цінності з'являються? Які старі вони витісняють?

– Зникне цінність стабільності, а відкритості – розвиватиметься. Тисячі років до цього батько міг передати сину щось важливе для життя. Чим зараз він може поділитися, якщо молодші краще готові до нового порядку? Треба навчитися вчитися, не прив'язуватися до професії. Постійно отримувати нове. Повернутися до пізнання й творчості, як основи існування людини.

Не всі виявляться до цього готові. Су­спільство розшарується. Більшість буде насолоджуватися триденним робочим тижнем, можливостями превентивної медицини. Інші – займатимуться пошуком, мандруватимуть світами.

Як впливатимуть соцмережі?

– Вони йдуть у минуле. З'являються цікавіші технології – творення операційних та екосистем. Такі проєкти, як Payris (пропонує новий підхід до використання персональних даних, управління ними. – Країна), будуть спрямовані на те, щоб дати бізнесам новий простір для творення. Це буде поєднання кікстартерів (сайт фінансування творчих проєктів. – Країна), коворкінгів, соціальних мереж у єдині системи. Цим уже займаються Microsoft, Google.

Якою буде Україна за 20 років?

– Не буде України, як і інших держав. Поняття "національна країна" стане неактуальне. Брекзит – результат футурошоку, антитренд. Нинішні 10-річні, яким буде по 30, не житимуть в Україні як у фізичній державі. Почуватимуться українцями, скоріше, на рівні метафори.

Українська територія буде частиною центральноєвропейського єднання. За наступного президента це стане одним із ключових наших інтересів. У 2040-х станемо країною інноваційної інфраструктури, привабливою для студентів, творців, підприємців з усього світу. Держава-коворкінг. Держава співтворення.

Зараз ви читаєте новину «"Не зможемо наздогнати Європу, тільки перестрибнути її"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 953
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути