Не впевнена, що хочу бути героєм. До війни ми читали героїчні книжки і мріяли опинитися на місці персонажів, але життя виявилося значно складнішим.
Мрію повернутися у свої 23 роки. І замість подорожувати світом і насолоджуватися життям здобути освіту медика та юриста.
Любов – єдина справжня емоція. Коли людина зароджується в утробі, в неї є тільки безмежна любов до світу. Страх і решта – це емоції соціалізовані. Ми їх навішуємо на людину, як іграшки на ялинку.
Щастя – це не те, про що я зараз здатна думати. Інакше буду неефективною у своїй роботі.
Те, що я жінка, – моя слабка сторона. Інколи хочеться поплакати і щоб хтось запитав, як почуваюся. Але бути жінкою мені подобається.
Жіноче тіло дає більше можливостей за чоловіче. Можу вибирати: бути сильною чи слабкою. До чоловіків суспільство висуває занадто багато вимог і не залишає їм вибору.
У Києві не живу, а виживаю. Мені потрібні дерева і трава, а замість них тут – асфальт. У Луганську жила в самому центрі міста. Поряд із будинком були три річки. Відводила дитину в садок і велосипедом їхала на берег попити кави. У столиці так зробити не наважуся.
Найщасливішою почувалася в Східному Криму до окупації. З півостровом у нас взаємна любов. Мала кілька закутків, де могла залишитися на самоті. Сподіваюся, їх не зруйнували солдати і я зможу повернутися туди.
Сприймати Україну як рідний дім почала після 30 листопада 2013-го (того дня "Беркут" побив студентів на майдані Незалежності в Києві. Із цих подій почалася Революція гідності. – Країна). Із донькою відпочивала в Непалі. Дивилася телевізор і все більше розуміла: у моїй країні так бути не повинно. Взяла квитки й полетіла додому. Бути далеко звідси стало фізично нестерпно.
Не можу говорити про полонених дітей. Передаю такі випадки колегам.
Немає об'єктивного мірила правильності й чесності. Намагаюся жити за сумлінням.
Потрапляла в небезпечні ситуації. Зуміла вибратися і допомогти іншим. Тому можу собі довіритися.
Не люблю бути лідером. Завжди подобалося перебувати в тіні. Але відповідальності не боюся.
Доньку не виховую, а спостерігаю за нею та знайомлюся. Головне – бути поруч, коли вона мені дозволить. Наші світи – різні. Інколи перетинаються. Тоді подобається дивитися на цей світ її очима.
Подружній союз – це не обов'язково чоловік і жінка. Набагато важливіші чесність і довіра, прийняття між двома людьми.
Людину варто змінювати, якщо вона сама цього хоче. Це як із ремонтом у квартирі: багато чого можемо переробити, але несучі стіни рухати не можна.
Не змогла б жити з людиною, яка бреше.
У дитинстві боялася темряви. Зараз маю фобію риб.
Світ відчуваю дружнім до себе. Здається, що всі мене люблять. Особливо коли мандрую – у дорозі кожен намагається допомогти.
Люблю чорницю зі сметаною й цукром. Відкрила цю страву, коли переїхала з Луганська.
Кілька років тому здавалося, що мені 60. Зараз трохи "помолодшала".
Якби мала чарівну паличку, загадала би бажання – літати. Ще хочу бути грозою. А ще – опанувати долікарську допомогу. Востаннє такі курси проходила 2014-го.
Книжки – важлива частина мого життя. Хотіла б опинитися в барі й спостерігати, як Джон Толкін і Льюїс Керрол розповідають один одному казки.
П'ять років не можу слухати музику.
Безглуздо купувати тварину, коли поруч є багато таких, які залишилися без господарів.
Хто пройшов полон, уміє отримувати силу від речей, на які мирні люди не звертають уваги. Одного чоловіка бойовики дев'ять місяців тримали в підвалі. Згадував: коли вперше вивели в коридор, намагався не думати ні про що, тільки насолоджуватися сонцем. Коли знову опинився в застінках, ці спогади допомагали вистояти.
Після прочитаної в дитинстві книжки "Моя сім'я та інші звірі" закохалася в Грецію. Середземне море хоч трохи замінило мені Чорне.
Хотіла побувати в Санкт-Петербурзі. Але після того, що Росія зробила з моєю країною, ніколи туди не поїду.
Силу дає усвідомлення, що ці п'ять років я борюся за країну своєї мрії. У ній цінність людського життя повинна бути абсолютною.
Я – буддистка. Планую перероджуватися знову і знову. В наступному житті хочу захищати права психічно хворих людей.
Не важливо, що напишуть на моєму надгробку. Нехай це буде приємно читати.
3 
1
Коментарі