29-ту річницю Незалежності відзначатиме Україна 24 серпня. Ми пережили три революції, втратили Крим і частину Донбасу, сьомий рік воюємо з Росією. Двічі проводили Євробачення і раз Євро-2012. Відмовилися від російського газу, запровадили зовнішнє незалежне оцінювання, зміцнили армію, запустили медичну реформу, відкрили ринок землі. Ухвалили закон про мову, зняли з депутатів недоторканність. Отримали статус партнера НАТО з розширеними можливостями. Увійшли в сотню країн за індексом свободи преси. Обрали шостого главу держави й уперше 2019 року привели до Верховної Ради монобільшість.
Президент Володимир Зеленський торік у серпні сказав: "Моя мета – Україна, яка є всесвітньо відомим брендом усього передового та синонімом інновацій". Але те, що події в державі розвиваються у правильному напрямку, переконані 21,5 відсотка українців, за даними липневого опитування Центру Разумкова та компанії Socis. Торік у вересні так вважали 57 процентів. Нині майже дві третини громадян – 65 відсотків – думають, що зміни не ведуть до процвітання держави.
Що вдалося Україні за 29 років? Чого не доробили?
Яка в України мета?
Прагнення волі стало рушієм створення Української держави. Наша нація віками була під іноземним пануванням, але зберегла ідентичність та єдність. Завдяки бажанню бути незалежними пройшли великий шлях.
НАША ГОЛОВНА МЕТА – БУТИ. ЗБЕРЕГТИ СУВЕРЕННІСТЬ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
Росія – екзистенційний ворог. Це треба прийняти як об'єктивну реальність. Маємо розвивати військову силу, підтримувати міжнародні контакти, щоб спільно здолати цього ворога. Росія загрожує всьому світовому порядку.
Українське суспільство зараз у певній стагнації. Люди впевнені, що достатньо змінити владу і на цьому їхня участь у житті держави закінчується. Та саме суспільство може бути рушієм реформ. Сформувати атмосферу, коли влада буде підзвітна.
Михайло ГОНЧАР, 57 років, директор Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"
Головну роль у появі нинішньої України зіграла пам'ять – про боротьбу, політичні рухи, дисидентів. Під час розпаду СРСР вчасно згрупувалися, допоміг історичний досвід першої республіки. Але забракло сил провести люстрації. Мета України – стати державою зі своєю владою, культурою і свідомим суспільством. Тоді буде все – і процвітання, й унікальність, і визнання у світі. ЛЮДИ МАЮТЬ СТАТИ ГРОМАДЯНАМИ В УСІХ СЕНСАХ.
Ірма ВІТОВСЬКА, 45 років, акторка
Відновлення державності України – найбільший здобуток для українців за всі століття бездержавності. Патріотично налаштована частина нації 1991 року консолідувала
зусилля. Лідер Народного руху України В'ячеслав Чорновіл та його соратники були готові захистити цей вибір. Але зусиль
українських патріотів виявилося замало,
щоб докорінно переламати ситуацію.
Досі дивує, чому українська діаспора, яка зробила великий внесок у відновлення держави, не надіслала в перші роки незалежності своїх представників до нової України. Приїзд 500 тисяч патріотів-фахівців із США, Канади, Великої Британії, Аргентини, Австралії міг переломити ситуацію. Та цього не сталося.
Ми застряли в олігархічному болоті. Без деолігархизації і можливості безперешкодно вести малий і середній бізнес нічого не зміниться.
Після проголошення незалежності разом із джинами творчості, інновацій та підприємництва вирвалися темні сили шахрайства, корупції та криміналу. Вони захопили ініціативу, підім'яли або винищили паростки конструктивності. І надію на гідне життя в найближчому майбутньому.
УКРАЇНА ОПИНИЛАСЯ В СІРІЙ ЗОНІ ПОЛІТИЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ. Після обрання президентом Зеленського можна будь-якого моменту очікувати рішень, що суперечитимуть і волі народу, і здоровому глузду.
Віктор КАСПРУК, 65 років, політолог
У 1990-х Україну незалежною зробив дисидентський рух. Дзюба, Сверстюк та інші мали візію держави. Були рушійною силою і перебудови, і становлення Незалежності. А далі доклалося молоде покоління. ОСВІЧЕНІ, КУЛЬТУРНІ, СВІДОМІ, УКРАЇНОМОВНІ. Мандрують світом, набираються досвіду й повертаються. Моя віра в Україну пов'язана з ними.
Хочемо отримати повноцінну самостійну розвинену Україну без комплексу меншовартості та зверхності. Але за 29 років не відбулося прощання і загоєння ран радянського минулого. Не проаналізовано чинників, які досі перешкоджають іти вперед. Потрібні критична оцінка й самооцінка.
Тамара ГУНДОРОВА, 65 років, літературознавиця
Україні треба позбутися російського впливу, провести реформи, увідповіднити законодавство з європейським і головне – слідувати йому.
Нікіта ТІТОВ, 47 років, художник
Остаточно відбитися від Росії – утвердити незалежність і зробити так, щоб громадяни жили спокійно та заможно. Чим не мета для Української держави?
ЩОБ ЗАЛИШАТИСЯ НА МІСЦІ, ТРЕБА БІГТИ ЩОДУХУ, А ЩОБ РУХАТИСЯ ВПЕРЕД – ІЩЕ ШВИДШЕ. Небажання багатьох брати на себе відповідальність – це найбільше гальмо розвитку. Тому або держава придумає, як піднімати всіх українців на щоденну працю, або ми знову підемо на старе коло.
29 років незалежності – це як 3 роки дитині. Пора вчитися ходити.
Сергій ГРОМЕНКО, 35 років, історик
Бажання мати державність і свою країну гуртувалися в думках українців століттями. 1991 року МИ БУЛИ
ГОТОВІ ДО ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
Але досі чесно не поговорили із собою. Треба було провести люстрацію, як це зробили західні сусіди. Усю комсомольську верхівку, так звану еліту, усунути від керівництва.
Я не знаю, про що думає наш народ під час голосування на виборах. Обирають найгірших поміж себе. І ті правлять країною, мають владу, творять наше майбутнє. Сумно.
Головна мета українців – соборна держава. Формально ми досягнули її 1991-го. Зараз наша соборність похитнулася через війну та анексований Крим. Усі повинні зрозуміти: щойно зазіхатимуть на наше, беремо в руки зброю. Якщо не моє покоління так чинитиме, то онуки діятимуть саме так. Завершення війни не поверне нам територій. Потрібна тільки перемога.
Сподівався, що мілітарна частина суспільства стане мотором перетворень. Але цього не сталося. Хто мав повести українців за собою, розбіглися. Людей, з якими я був на Майдані, приватизували партії. Влада їх з'їла, пережувала і виплюнула.
УКРАЇНА СТОЇТЬ НА МІСЦІ. Щоб стати європейським лідером, у нас є можливості – і географічні, і наукові, і людські. Але треба виграти війну і провести реформи.
Борис ГУМЕНЮК, 55 років, письменник
Державність отримали завдяки активній групі громадян. Серед них виділявся В'ячеслав Чорновіл. Це був такий союз дисидентів та істеблішменту на зразок Дмитра Павличка та Івана Драча. Часом зі скрипом, але вони співпрацювали. А потім розслабилися. Французький мислитель Ернест Ренан казав: "Нація – це щоденний плебісцит". А в нас проголосували на референдумі й думали, що вже отримали державу. ПОТРІБНО БУЛО ТИСНУТИ Й ТИСНУТИ.
Розчарувала нездатність мінятися й відмовлятися від усталених за радянських часів речей. Від безкоштовного проїзду пенсіонерів до знижок для чорнобильців.
Економічні можливості в українців були кращі, ніж у поляків. Але підготовленість еліт – гірша. Витворилася олігархічна структура, яка заважає розвиватися. Вона не зацікавлена в активності суспільства, яке могло би будувати державу.
Оля ГНАТЮК, 58 років, польська дослідниця в галузі українознавства
Незалежність не впала нам у руки. Наприкінці 1980–х багато людей сприймали цю ідею. Виходили на вулиці, мітинги, демонстрації. Розчаровує, що частина українців досі живуть минулим, радянським концептом. Не відчувають часу. Не розуміють, що СРСР умер.
Історія не має кінцевої точки, це безперервний рух. Найближчий орієнтир України – дорога до своєї окремішності, самовизначеності, віднаходження ідентичності.
Маємо непросту історію, спадок від імперій – радянської і російської. Кремль уперто не випускає нас зі своєї орбіти. ТРЕБА ЗМІНЮВАТИСЯ. Усвідомлювати, що Україна – наша держава, а ми її громадяни. Це наш простір, який самим треба облаштувати.
НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ, ЯК РАКЕТА. ВІДПАДАЮТЬ ПЕВНІ ЧАСТИНИ – І ВОНА РУХАЄТЬСЯ ВПЕРЕД. Революція на граніті, спроби політичних змін 2000–2001 років, помаранчева революція, Майдан – такі речі визначають історію і шлях.
Українцям бажаю мудрості й терпіння. Бо багато хто перегорає і не витримує дистанції. І відповідальності.
Сергій ЖАДАН, 45 років, письменник
Становлення Української держави триває. На початку незалежності ми отримали національну версію УРСР і довго в ній жили. Дерибанили совєтську промисловість, намагалися втілювати багатовекторну політику – щоб і з Росією, і з Європою. Революція гідності та війна за незалежність дали шанс на перерізання пуповини. ЗАПУСТИВСЯ ПРОЦЕС ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ.
Розчаровує, що не отримали швидких результатів. Але амплітуда коливань маятника меншає. Згадайте гойдання від Віктора Ющенка до Віктора Януковича. Так працює еволюція суспільства. На щастя, мали безліч президентів. Щоразу відбувається легітимне передання влади. Але в українців ще не виробилася звичка почуватися громадянами, а не населенням і електоратом.
Реформи потрібні. Але зміни мають відбутися й у масовій свідомості. Маємо зрозуміти й відчути, що держава – наша, ми її утримуємо.
Україна йде в майбутнє. Як кажуть географи, вона меандрує. Як річка, що тече з гори, – рівно і стрімко, а потім виходить у долину й починає меандрувати – вже не так швидко й лінійно. Наш шлях сповнений розчарувань. Та РОЗЧАРУВАННЯ – ЦЕ ДОРОСЛІШАННЯ. Ми були частиною великої європейської цивілізації, з якої нас на тривалий час вибили. Тепер повертаємось у сім'ю.
Олексій КОВЖУН, 55 років, медіаексперт
Упродовж 29 років не реалізовано головного запиту ñ на справедливість. Вона мала бути результатом усіх реформ. ТЕПЕРІШНЯ ВЛАДА МИСЛИТЬ КАТЕГОРІЯМИ КЛІПУ. ПОВНОМЕТРАЖНОГО КІНО В НИХ НЕМАЄ. Ні Зеленський, ні Єрмак, ні Арахамія не зададуть високої планки. У них не вистачає знань, досвіду, волі. Можна мільйон разів казати îМи зруйнуємо цю стару систему й побудуємо новуî, а потім запрошують у команду архітекторів старої системи ñ Фокіна, Кравчука, Кучму.
Сергій РУДЕНКО, 49 років, журналіст
Не можна досягнути мети, не маючи чіткого уявлення про неї. В Україні відсутній реальний національний інтелектуальний дискурс. Його місце займає беззмістовний політичний срач. Який генерують і підтримують олігархічні ЗМІ.
Нам бракує суспільно узгодженої дорожньої карти. Немає традиції обговорювати принципові проблеми і перспективи. Тому радикальні реформи – не перше завдання. Без чіткого плану, узгодженого з мислячим ядром громади, вони будуть лише імітацією бурхливої діяльності. Тим більше, що в нас НЕМАЄ КОМПЕТЕНТНОЇ ПРАВЛЯЧОЇ ВЕРСТВИ, яка стояла би на сторожі поміркованого й патріотичного політичного курсу.
Україна блукає в тумані провінційних міфів, намагається знайти свою еліту серед проституйованих політиків, коучів та медіатрансляторів. Повзуча зовнішня агресія тримає суспільство в напруженні. Вона провокує істеричні пошуки зрад і дискредитує будь-кого, хто ризикує взяти на себе відповідальність і намалювати саморобну дорожню карту. скидається на те, що НАСУВАЮТЬСЯ ТЕМНІ ЧАСИ. Їх початком стане глибока криза довіри суспільства до всіх претендентів на лідерські позиції.
Володимир ЄШКІЛЄВ, 55 років, письменник
Мета кожної країни, як і людини, – бути щасливою. А це свобода і незалежність, вільність вибору, повага до людських цінностей, власної історії й неперервність традицій. Це мати можливість отримати освіту й добре заробляти.
За короткий історичний період МИ ЗРОБИЛИ СТРІМКИЙ РИВОК. Пройшли відстань, про яку попередні покоління і не мріяли. Але оскільки ми пробігли швидко, то захекалися, втратили хороших людей. Ослаблені час від часу спиняємося передихнути і БУКСУЄМО. Та це тимчасово.
Фундаментом для формування самоідентичності нації мають стати мова, історія, моральний закон. Тоді легко буде інтегруватися в навколишній світ, зберігаючи національну суть.
Потрібна тотальна реформа судової системи. Невідворотність покарання за будь-який злочин. І НЕ ДОПУСКАТИ ДИЛЕТАНТСТВА в усіх сферах суспільства.
Наталка ДІДЕНКО, 59 років, синоптик
Ми погано почали будувати незалежну країну. Не будучи спеціалістами, українці НЕ ПОПРОСИЛИ ДОПОМОГИ Й ПОРАДИ в тих, хто в цьому розбирається. ВИРІШИЛИ, ЩО ЗМОЖЕМО САМІ. НЕ ВДАЛОСЯ. Країна в хаотичному стані й не знає, куди рухатися далі.
Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, 94 роки, народний депутат І–IV скликань, академік
3 
1
Коментарі