Наша економіка запустила проект "Мавроді" - екс-заступник голови НБУ

 

Про те, як світова економіка годує США та яке місце в ній відведене Україні, розповідає колишній заступник голови Нацбанку України Сергій Яременко

Що насамперед стало причиною кризи  2008 року?

– Усе почалося в середині 1970­-х, коли став домінувати монетаризм (економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу визначає ситуацію в економіці та існує прямий зв'язок між масою обігових коштів і величиною валового й національного продуктів. – "Країна"). Долар перетворився на світову резервну валюту, а Сполучені Штати почали жити за принципом "ми друкуємо гроші – ви виробляєте". Паралельно в усіх "тубільних" державах національні банки були вирвані з національних економік і стали "філіалами" Федеральної резервної системи США. Це всіх улашто­вувало. У військово­політичній та економічній сферах Захід і його лідер – Штати цілковито домінували. Поширилися економічні міфи про необхідність боротьби з інфляцією, плаваючий курс, резерви для національних банків тощо.

Навіщо були ці міфи?

– По­-перше, якщо національні банки друкують гроші під валютні резерви, то лише під емісію ФРС. У такий спосіб вона може контролювати грошову масу в світі, а національні банки ставали великими обмінними пунктами.

По­-друге, випущені Федеральною резервною системою США долари нічим не забезпечені. Цінністю вони стають тільки після того, як хтось позичив ці гроші й узяв реальні зобов'язання під них. Тобто "тубільні" держави перетворюють простий папір на цінність, бо за державами стоять реальні економіки. Це неоколоніальна модель. ­Гроші метрополії виконують роль забезпечення національної валюти всім індіям. Їм дозволяють друкувати свої гроші, але на ту кількість товарів, яку вивезли до метрополії за встановленими цінами. Країни третього світу втратили вплив на економіку. При цьому існувало неписане правило: тримати курс своєї валюти. ­Спостерігаємо в таких країнах брак власних ресурсів, бо нацбанкам заборонили друкувати "довгі" гроші (під довготермінові кредити. – "Країна").

На певному етапі ця модель спрацьовувала, і все було ніби добре.

На кого глобальна система працює зараз?

– На чолі, звісно, економіка США. Вони виробляють 20 відсотків світового валового продукту, а споживають удвічі більше, близько 40.

Через ФРС відбувалося кредитування всього світу. Набувало обертів воно й на ­рівні національних економік, особливо в Греції, Італії. Вони брали більше, ніж виробляли. ­Формували так зване суспільство споживачів.

Коли й чому ця економічна політика дала збій?

– У 1970­-х рівень зарплат перестав відповідати потребам виробництва й ринку. І щоб забезпечити попит на товари, запустили кредитування. Усі розуміли, що це рано чи пізно призведе до краху. Але його очікували нескоро, тож наслідками ніхто дуже не переймався.

На початку 1980­-х виник культ споживання. Спочатку були сумніви, люди думали – як віддавати ці борги? Але потім їм сказали: не переживайте – і впровадили реструктуризацію кредитів. Тоді масова свідомість підхопила споживання. І коли вже кредитували останнього бомжа, реструктуризували все що можна, наштовхнулися на межу. Види­мим цей тренд став через іпотечну кризу в США 2008 року.

Зараз говорять про другу хвилю кризи.

– Це одна й та сама криза. Просто після 2008­-го її вдалося вгамувати. Попит, ­головний елемент кредитної економіки, намагалися утримати тим, що всі борги почали брати на себе держави. Якщо перша хвиля – криза кредитування фізичних осіб, то друга – кредитування держав. Передусім США й країн Європи. Це призвело до дефіцитів держбюджетів. Уже є європейські країни з дефіцитом у 12 відсотків, а допустимий – 3. Сталася цікава річ: у скрутний час видатки кинули на держави й громадян, а прибутки отримали приватні компанії.

Зараз почали використовувати третій крок порятунку системи – друкування грошей. Раніше це було немислимо для монетаризму. Але західні еліти, на відміну від нашої, плювати хотіли на всі ці "изми". Вони витягують свої економіки, керуючись здоровим глуздом. Тобто нас, приміром, відмовляли від друкування грошей, а в Штатах це активно практикують.

Як пояснити кризу країн Єврозони?

– У ній є слід Сполучених Штатів. Посилюючи економічну нестабільність у Європі, вони досягли того, що капітал тікає в Америку, бо там надійніша економіка.

Після 2008 року українська держава надала банкам мільярди гривень підтримки – так званого рефінансування. Це допомогло банківському сектору?

– Усе наше рефінансування пішло на валютний ринок, і гроші втекли, їх розікрали. Водночас жорстка монетарна політика щодо решти банків призвела до різкого зростання процентної ставки за кредитами. Дійшло до того, що банки взагалі перестали давати кредити. Останні два роки українська економіка існувала майже без грошей. Судити банки ми не можемо – це приватні установи. А от владу, що провадить таку економічну політику, – це інше. Українська держава вже не ставить запитан­ня "Що робити?" Вона – не центр управління розвитком економіки, а великий бюрократичний фіскальний агент. Їм ­головне – все перевести в готівку, тож переймаються лише видатковою частиною бюджету.

Як же діє наша економіка?

– Два–три роки вона працювала на знос, сподіваючись – щось почне функціонувати. Нам дуже потрібні дешеві гроші, однак Національний банк говорить, що проводитиме ще жорсткішу монетарну політику, боротиметься з інфляцією. Нема кредитування, загальний банківський актив зменшується.

Наша економіка запустила проект "Мавроді". Тобто еліти запровадили "піраміду". Якщо ти набираєш боргів і в тебе нема джерел, звідки їх віддавати, рано чи пізно все обвалиться.

Що очікує суспільство споживання?

– Зрізання бюджетів до реальних доходів і видатків. Це значно зменшить сукупний попит.

Яке місце України в глобальному світі?

– Ми почали перебудову без концепції розвитку. Не маємо її дотепер. Користуємося моделлю, яку нам дали. Але вона має іншу мету: формувати доходи держав "золотого мільярда" й Сполучених Штатів Америки – країни, де випускають основну валюту. Ми просто влилися в глобальну економіку й стали здобиччю для всіх. Щось розвинути в нас не вийшло, тому ми не цікаві для верхівки світової економіки. Вони зараз вирішують, де будуть розташовані виробничі потужності. Ми й тут не зуміли домовитися зі світовою елітою про наше місце в глобальному розподілі праці. Для цього потрібні розуміння суті процесів і воля. Їх у нас, на жаль, немає.

×