Захід не розуміє, чому ми стоїмо на місці, а не рухаємося. Тому допомога є меншою, ніж могла бути, – каже військовий експерт Олег Жданов
Росія розгортає призначені для швидкого реагування дивізії на кордоні з Україною. Генштаб попереджає про ймовірне вторгнення. Це реально?
– Будь-яке посилення військ імовірного противника викликає тривогу та занепокоєння. Маємо бути готові до постійного нарощування сил на нашому кордоні в найближчі 5–10 років. Тому повинні вибудовувати систему безпеки і підвищувати боєздатність Збройних сил.
На жаль, керівник Генерального штабу (генерал Віктор Муженко. – Країна) поводиться не як військовий начальник, а як інструмент політики. Він відповідає за обороноздатність країни і боєготовність Збройних сил. Начальник Генштабу не має розказувати, як сильно нам слід боятися ворога. Він повинен говорити, що з боку сусідів з'явилася загроза і яких заходів він ужив, щоб ми були в безпеці.
Масштабний наступ Росії на Україну можливий?
– Не вірю у велику війну поміж Україною і Росією. РФ не має на це ні сил, ні засобів. Її потуги збільшити кількість військ на кордоні з нашою країною закінчилися тим, що сформували 150-ту дивізію, чисельністю до 10 тисяч людей. Дислокується у Ростові.
Уже другий рік формують дві польові армії. Але вони досі залишаються на рівні оперативних штабів. І найголовніше: у генштабі РФ прийнято рішення висувати війська з глибини. Це говорить про брак ресурсу. Також на наших кордонах нема скупчення технічних засобів, паливно-мастильних матеріалів, продуктів, медикаментів тощо. Це все необхідне для ведення війни. Адже будь-яка дивізія через добу бою потребуватиме пального, боєприпасів і людських ресурсів – на відновлення втрат. Цього всього нема.
Коли вторгнення російських військ було найбільш імовірним?
– Це вже сталося – влітку 2014-го. Якби тоді Росія прийняла рішення про наступальну операцію, то могла дійти до західних кордонів – без великого спротиву. Ми ж, якби змогли, то розгорнули б партизанську війну.
Але Кремль не ставив завдання захопити Україну. Навіть анексію Криму ховають під референдум. Мовляв, захистили рішення жителів півострова про возз'єднання з РФ. На Донбасі росіяни теж приховують свою присутність. Бо в Європі ніхто не стерпить переділу кордонів, тобто Ялти-2.
Тому росіяни хаотично стріляють уздовж лінії фронту?
– Так, не дають нам розслабитися. Це тактика уповільненої окопної війни. Задача всіх останніх провокацій з боку російських окупаційних військ – нанести максимальні людські втрати, щоб ми знали: поганий мир кращий за війну.
Скільки російських солдатів є на Донбасі і скільки найманців?
– Це співвідношення 70 на 30, за даними наших розвідників. На Донбасі фактично сформована резервна армія РФ. Увесь офіцерський склад – це люди зі збройних сил Росії.
На Донбасі представлений майже весь спектр військ РФ, нема лише ракетних і військово-морських. Артилерія, спецназ, ВДВ – присутні. Як правило, у складі батальйонно-тактичних груп. Вони постійно проходять ротацію. Люди, які отримали тут бойовий досвід у диверсійних операціях проти наших Збройних сил, повертаються в Росію. А з їхніх же частин прибувають наступні. Фактично Кремль використовує територію України як полігон для набуття бойових навичок своїх солдатів і офіцерів.
Про яку чисельність російської армії йдеться?
– 6–8 тисяч – це регулярні частини і ще десь 15 тисяч – резервне формування, яке становить кістяк 1-го і 2-го армійських корпусів так званих ЛНР і ДНР. Але російських військових на Донбасі побувало значно більше. Адже кожні півроку йде ротація.
Загалом армія РФ нараховує близько мільйона військових. Із них 400 тисяч – сухопутні війська, з яких укомплектованими і боєздатними є до половини. Решта – це частини скороченого складу, з технікою і озброєнням, але без людей.
Росія не оголошувала мобілізацію і не розгортала ці частини. В основному користується ресурсом, який призивають і вербують на короткостроковий контракт для служби в гарячих точках – Сирії, Україні. Також в Абхазії стоїть російський миротворчий корпус. Він мав входити в Україну – перед тим, як терористи збили малайзійський боїнг у липні 2014-го. Стояв у колонах вздовж наших кордонів. Через зону АТО також пройшли деякі частини з Далекого Сходу.
Як у Росії це приховують?
– Військові дають підписку про нерозголошення секретної інформації. Якщо щось починають розповідати, то отримують термін.
У яких операціях залучають російську армію, а в яких – найманців?
– Вони ніколи не працюють окремо. Все відбувається під командуванням і плануванням штабів і офіцерів російської армії. Єдиний нюанс: найманців пускають вперед як гарматне м'ясо. Вони йдуть під кулі.
Спецпредставник США Курт Волкер під час поїздки на Донбас сказав, що там не заморожений конфлікт, а війна.
– Склалася парадоксальна ситуація: весь світ знає, що відбувається на Донбасі. Усі розуміють, що це – конфлікт між Росією і Україною. Не бачать цього тільки у Києві в Адміністрації президента. Заява Волкера направлена на те, щоб підштовхнути Петра Порошенка до визнання війни війною.
Світ вимагає від нас виконання Мінських домовленостей. Там прописано надання особливого статусу Донецькій і Луганській області, амністія учасникам бойових дій і проведення місцевих виборів. Наш президент каже, що альтернативи Мінську нема.
США підштовхують нас назвати це "міжнародним збройним конфліктом". Тоді буде можлива миротворча місія Організації Об'єднаних Націй. Росію буде визнано країною-агресором, проти неї запровадять секторальні економічні санкції на рівні ООН. Червоний Хрест виділить нам гуманітарну й медичну допомогу. Отримаємо довгострокові кредити на відновлення економіки. ООН призначить тимчасові перехідні адміністрації – після деокупації цих територій. Така програма зіграла б нам на руку.
Хто стопорить ухвалення потрібного рішення?
– Усе залежить від президента. Секретар Ради нацбезпеки і оборони пропонує законопроект про деокупацію окремих територій Донбасу. Ми називаємо країну-агресора, яка окупувала наші території – і це практично визнання міжнародного збройного конфлікту. А Порошенко біля огорожі Білого дому у Вашингтоні каже: АТО продовжується, альтернативи Мінську немає, нормандський формат – найкращий.
Таке саме заявляють канцлер Німеччини Анґела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон.
– Парижу й Берліну байдуже, як вирішити цей конфлікт. Для них головне – припинити його. І якщо Порошенко запевняє, що Мінським домовленостям немає альтернативи, то йому говорять: "Ок, виконуйте їх". Меркель і Макрон ставлять собі галочки і плюси в кар'єрі. Росія ж при цьому виступає не стороною у конфлікті, а миротворцем.
А якби наш президент сказав: "У нас збройний конфлікт із РФ. Ось докази, ось присутність військ", – тоді формат змінився б. Відповідачем у конфлікті стала б Росія. І світовим лідерам довелося б визнати, що йдеться про міжнародний конфлікт.
У адміністрації Трампа є прихильники ідеї надати Україні зброю. Правда, не йдеться про летальну. Це можливо?
– Ви знаєте хоча б одне ембарго, яке на міжнародному ринку ввели проти України щодо купівлі зброї? Його не існує, нам ніхто нічого не забороняє. Можемо купити для нашої армії все – починаючи від літаків F-35 і закінчуючи штурмовими гвинтівками М-16. Тим часом нас втягнули в популізм, і ми переживаємо – дадуть зброю чи ні.
Ще є військово-технічна допомога США. Торік – 300 мільйонів доларів, цього року – 350, наступного планується 500. Що заважає погодити з Пентагоном питання про боєприпаси до автоматів і ракетні комплекси або радари? І ще питання до нашого Міноборони: що на ці мільйони доларів купили торік і що планується взяти до кінця 2017-го? Відповіді нема. Кажуть, це – таємна інформація.
У якому стані українська армія зараз?
– Маємо практично укомплектований пул бригад – кістяк Збройних сил. На них можна опертися. Також є досить потужні сили спеціальних операцій. Маємо майже 200-тисячний мобілізаційний резерв, який пройшов зону бойових дій.
Але є й негативні моменти. Наша армія досі де-факто зразка Радянського Союзу. За 3,5 року не змінилися структура і формат Збройних сил. Нема програми їх розвитку й переоснащення. Ми досі не визначилися, яку армію хочемо мати, якої чисельності і з яким ступенем технічного оснащення, щоб почуватися у безпеці.
У нас потужний військово-промисловий комплекс. Однак за час війни не створили жодного зразка зброї на рівні світових стандартів. Індія пропонувала разом збудувати військово-транспортний літак, Туреччина – бойовий. Ми не погодилися.
Захід не розуміє, чому ми стоїмо на місці, а не рухаємося. Тому допомога є меншою, ніж могла бути.
Вірите у силовий варіант повернення Донбасу?
– На сьогодні це був би не найгірший сценарій. Маємо для нього достатньо сил і засобів, а головне – підтримку Заходу, насамперед НАТО. Могли б провести операцію і звільнити наші території. РФ не підніме російський прапор над своїми військами, а підтримуватиме їх нелегально.
Слід створювати відповідне інформаційне поле – щоб були черги у військкомати з добровольців. Навіть якщо кожен десятий із двох мільйонів переселенців піде у Збройні сили, аби повернути свій дім – цього вистачить для контрнаступу.
13 
1
Коментарі
1