"Молоді люди – щасливі. У нас їх небагато"

У розвинених країнах громадяни довіряють системі державного управління, сплачують податки й отримують якісні послуги. В Україні – навпаки. Цього кола не розірвати без непопулярних реформ, – каже економістка Ольга КУПЕЦЬ

Щасливими себе вважають 29 відсотків українців, швидше щасливими – 50, не дуже щасливими – 17 процентів, нещасними – 2 відсотки. Такі дані дослідження соціологічної групи "Рейтинг", проведеного на початку року. Що українці вкладають у поняття "щастя"?

– Щастя або задоволеність життям залежить від віку. Молоді люди – щасливі, потім рівень спадає, а пізніше – знову зростає. Це підтвердило минулорічне дослідження економістів у 145 країнах. Єдина відмінність – у розвинутих країнах найменш задоволені життям 40–50-річні. А в таких, як наша, – старші люди. Тому середні показники щастя у країнах залежать від вікової структури населення. В Україні молоді не так багато. Тому в рейтингах пасемо задніх.

 

Чому літні люди в нас менш щасливі? Як змінюється ситуація?

– Сергій Гурієв, головний економіст Європейського банку реконструкції і розвитку у 2016–2019 роках, досліджував рівень щастя у країнах із перехідною економікою. Визначив п'ять основних причин низького задоволення життям у 1990-ті та ранні 2000-ні. Це суттєва нерівність за доходами. Погіршились якість і кількість благ, фінансованих державою. Ще – коливання доходів і невизначеність стосовно майбутнього. Також зміна уявлень про те, як живуть у розвинених країнах. Стала доступна інформація, яку раніше приховували або викривляли. Останнє – неочікуване знецінення знань, навичок і кваліфікації.

У дослідженні 2017 року Гурієв показав, що розрив у рівнях щастя між країнами розвиненими та з перехідною економікою скоротився. Насамперед завдяки молоді з вищою освітою. Старші люди не могли або не хотіли отримувати сучасні навички. Це негативно позначилося на їхній зайнятості та доходах, а отже – і виплатах після виходу на пенсію.

У топі найщасливіших країн світу – з року в рік Скандинавські. Чим це пояснюють?

– У доповіді World Happiness Report-2020 цьому присвятили окремий розділ. Розглядали кілька чинників. Сприяють система всеохопного соціального захисту або загального добробуту, якість державних інституцій, низька нерівність за доходами, свобода вибору під час прийняття важливих рішень, довіра з боку громадян до інших людей та інституцій. У Скандинавських країнах громадяни переживають менше стресу з приводу криз, пандемій. Коли щось станеться, в них є "парасолька". Спрацьовує і так званий доброчинний цикл – громадяни довіряють некорумпованій і прозорій системі державного управління, справно сплачують чималі податки й натомість отримують якісні послуги, соціальний захист.

Їхня політика у сфері зайнятості спрямована на баланс між роботою, сімейним та особистим життям. Мова про оплачувані відпустки, відпустки для матерів і батьків із догляду за дитиною, тривалість робочого дня, усунення гендерної нерівності.

Ми могли б запозичити таку систему соцзахисту?

– Українці хочуть усе й одразу. Та спочатку потрібно вкласти, щоб отримати від держави якісну освіту, медицину, високі пенсії. В економіці така поведінка називається фрірайдерством. Ми не довіряємо державі, не сплачуємо податків і отримуємо соціальні послуги низької якості. Люди не розуміють, навіщо віддавати гроші в Пенсійний фонд, якщо все одно отримуватимуть малі пенсії незалежно від стажу. І майже за все – лікування, освіту – потрібно доплачувати з власної кишені. Це коло складно розірвати, на це можуть піти роки й десятиліття.

Потрібно провести структурні реформи й покращити якість державних інституцій, паралельно відновлюючи довіру до них. Але часто це непопулярні реформи, які згортають після перших протестів або перед черговими виборами.

У Європі були пропозиції платити громадянам базову суму на життя, щоб вони займалися тим, що подобається. Таке можливе в Україні?

– У нас і так фіксують стрімке старіння населення. Поряд із цим – високий рівень неформальної зайнятості, тіньової економіки. Не вистачає грошей на гідні пенсії навіть тим, хто чесно багато років сплачував внески.

Та й чи зробить це українців щасливими, якщо якість державних інституцій і послуг залишиться такою ж? Наприклад, якщо рівень медичного обслуговування в державних закладах не покращиться, люди витратять ті гроші на хабарі медперсоналу.

Яка сума могла би бути базовою в українських реаліях?

– Багато залежить від регіону, це місто чи село. Когось ощасливить і тисяча гривень, а комусь 10 тисяч – несуттєва добавка. Коли видавали "Вітіну" та "Юліну" тисячі (програми з виплати компенсацій вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР. 2008 року їх ініціював уряд Юлії Тимошенко, а 2012-го – президент Віктор Янукович. – Країна), більшість людей витрачали ті кошти непродуктивно. Та й щастя тривало недовго. У країні немає ресурсів щомісяця виплачувати хоча б тисячу всім громадянам.

Для українців обов'язковими умовами щастя є здоров'я, фінансова забезпеченість, мирне життя. А самореалізація – цікава робота, професійний успіх – для більшості другорядні, показало соцопитування компанії Gradus. Чому?

– По-перше, літні люди бачать: не спрацьовує все те, що діяло, коли були молодими. Тоді за них піклувалася держава. Після навчання давали роботу, а після певних років – квартири.

По-друге, через низькі доходи багато українців мають і низький рівень потреб. Спочатку думають про забезпечення базових – чистого повітря й води, їжі, сну, здоров'я, безпеки, дружби та сім'ї.

Чому українці досі не позбулися патерна­лізму, зокрема й частина молоді, яка не жила в СРСР?

– Вибори в Україні показують великий вплив радянського досвіду. Вірять, що президент чи депутат може знизити тарифи, підвищити зарплати й пенсії, зробити долар дешевшим. Цей світогляд передається від батьків дітям, від учителів – учням. Бракує фінансової грамотності, розуміння, як працює державна система.

Щоб українці активніше брали відповідальність за власне життя, потрібно цього вчити. Батьки мають створювати сприятливу атмосферу для всебічного розвитку дитини, давати їй можливість вибирати, а не постійно вірішувати за неї. А от роль держави – створювати й удосконалювати інструменти для освіти, професійної реалізації, добробуту. Зокрема, цивілізовані ринки праці, житла, банківську систему з доступними кредитами, справедливе судочинство тощо.

Багато українців зізнаються, що ненавидять свою роботу, але там непогано платять.

– Наша молодь часто змінює її порівняно з іншими пострадянськими країнами. Але мобільність все одно набагато нижча, ніж у Франції чи США.

В Україні опитували переселенців. Люди були незадоволені роботою, хотіли змінити її, але не докладали зусиль для цього. Є кілька пояснень. Наприклад, невпевненість, що зможуть знайти краще місце. Немає достатньо перевіреної інформації про інші можливості. До речі, тут держава може допомогти – контролювати діяльність приватних платформ із працевлаштування. Щоб не було порушення законодавства та дискримінаційних норм. Удосконалювати системи інформації про ринок праці через Державну службу зайнятості.

У Скандинавських країнах виплачують велику допомогу з безробіття. Людина має достатньо часу, щоб знайти хороше місце. Українці змушені братися за першу-ліпшу роботу. У Данії на ринку праці такий підхід – гнучкість і захищеність. У них активна політика сприяння зайнятості – не виплати з безробіття, а перенавчання. Якщо молоді жінки не можуть працювати весь день, є можливості часткової зайнятості. З урахуванням побажань стосовно графіка та розташування роботи.

Наскільки українці схильні перебільшувати проблеми?

– Любимо прибіднятися. І звикли порівнювати себе з іншими. Люди вистрибують зі штанів, щоб купити айфон у кредит чи виставити в інстаграмі фотки з екзотичної країни, вразити когось. Та це не робить їх щасливими. Бо кредит потрібно повертати, а ґаджет незабаром вийде з моди. Нам треба вчитися мислити позитивно, не порівнюючи себе з іншими.

Серед заробітчан є скептичне ставлення до майбутнього України. Мовляв, навіщо терпіти злиденне життя. Такі настрої небезпечні?

– Часто наші мігранти за кордоном працюють на посадах, що не потребують високого рівня освіти й кваліфікації. Але не всі на таке погоджуються, бо для відчуття щастя це теж важливе.

Можуть поїхати за кордон за грошима, а повернутися з купою проблем – втраченими стосунками і здоров'ям, заниженою само­оцінкою та знеціненою кваліфікацією. Втім, не розглядаю міграції тільки з поганої точки зору. Якщо українські родини вдома витрачають мігрантські гроші на харчі, одяг, освіту, купівлю й ремонт житла, то вони підтримують економіку країни. А це може відкрити більше можливостей для само­реалізації в Україні.

Є багато можливостей розвитку тут, але потрібно набратися терпіння. У Польщі провели болісні реформи на початку 1990-х. Те, що вони зараз мають, – віддача від тих змін, вона почалася через декілька років. У нас як тільки почнуть зміни, рейтинги політиків падають і реформу згортають. Так триває 30 років. Тому маємо владу, на яку заслуговуємо, і бідкаємося, що нещасні. Хоча самі підтримуємо корупцію, даючи хабарі, працюємо неофіційно, не сплачуємо податків. Порушуємо Правила дорожнього руху, не надіваємо масок під час карантину.

×