Нас послаблюють нерозуміння того, куди рухаємося, і брак справедливості у країні, – каже військовий експерт Сергій ЗГУРЕЦЬ
Росія готується до наступальної війни, заявив міністр оборони Польщі. Наскільки виправдані побоювання?
– Заява має привернути увагу американської сторони, щоб більше військ США розташували в Польщі, Балтії та Румунії.
Під час російсько-білоруських навчань Захід-2017 у вересні відпрацьовували наступальні дії. Нові російські бригади розмістили поблизу кордонів України. Восени 2014-го створили 1-шу танкову армію РФ. Усе це – для ведення наступальних операцій.
Чи здатна Україна зараз зупинити такий наступ?
– За три роки чисельність нашої армії збільшилася майже удвічі – до 250 тисяч особового складу. 204 тисячі – це безпосередньо військові. Із них 80 тисяч перебувають у зоні АТО. Співвідношення сил на захопленій ворогом території і з нашого боку – один до одного. Додатково Росія зібрала армію близько до української території. Ці ризики враховує Генштаб.
У разі масштабного наступу РФ використовуватиме не лише наземну компоненту. Під час нещодавніх навчань і торік ми відпрацювали заходи протидії із залученням системи протиповітряної оборони – для відбиття наступу та прикриття наших угрупувань. Врахували досвід Сирії. Там Москва застосовувала авіацію й бомбардування.
Передову ми тримаємо. Військові готові до загострення. Питання, чи готові до цього країна і влада. Недовіра народу до влади, до політичних сил, одне до одного – вразливі місця, що вороги використовують достатньо ефективно.
Застосування Росією військової сили консолідує українське суспільство, як це було на початку війни.
Де наше слабке місце?
– Політики вибірково використовують дві реальності. В одній війна існує, в другій – ніби ні. Це створює недовіру до військово-політичного керівництва. Будь-яка оборона ґрунтується на арсеналі, навичках і мотивації. Останнє – головна точка впливу, щоб посіяти недовіру в наші сили. Критично небезпечно, коли самі ставимо під сумнів потребу захищати країну. Це проявляється в недостатньому фінансуванні військових потреб.
Цього року витрати на оборону збільшили, але в гривнях. У доларах вийде менше, ніж 2016-го. Політики оперують загальною сумою на оборону, куди входять прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Нацгвардія. Безпосередньо на Збройні сили йде менше половини. Бракує коштів для переозброєння.
Наскільки забезпечена наша армія?
– Починали війну з критичним некомплектом озброєння і особового складу. Після двох котлів втратили 80 відсотків боєздатної техніки. Сьогодні ж Збройні сили укомплектовані більш як на 90 процентів. Не вистачає сучасних систем зв'язку. Нагальна потреба у вмотивованому особовому складі. Є недокомплект контрактників і молодших офіцерів. Треба більше дбати про мотивацію людей. Недавно 8 тисяч гривень були хорошими грошима, але тепер за цю суму йти в армію не хочуть. Сьогодні захист України – це питання людей, а не заліза.
З чим пов'язана ця проблема?
– Російські підрозділи на Донбасі ротують упродовж значно коротшого часу. Наші ж сидять у бетонних щілинах по три місяці, навіть півроку. Військова загроза стає буденністю. Це призводить до великих небойових втрат (з 2014 року 10 103 військових постраждали не через бойові дії, з них 2150 – загинули. – Країна).
Коли люди виходять із зони АТО, втрачають надбавку. Треба думати про зменшення кількості військових і водночас – про підвищення рівня їх професіоналізму. Ми заповнили армію зброєю та особовим складом, але втратили реальне відчуття загрози й духу війни.
Як далі розвиватимуться події на Донбасі?
– Конфлікт не можна вважати замороженим і стабільним. Щотижня гинуть кілька наших вояків. Якби такі жертви несла будь-яка європейська країна, це призвело б до перезавантаження влади. На жаль, вартість людського життя в нас значно менша, ніж у Європі. Ми звикли до жертв.
Певним рубіконом є контроль над зоною бойових дій за рахунок миротворців. Але щонайменше до президентських виборів у Росії (18 березня 2018 року. – Країна) будемо втягнуті в переговорний процес без чітких деталей і домовленостей. Керований конфлікт влаштовує Кремль більше за присутність миротворців.
Чи вдасться дійти згоди з Москвою стосовно миротворців на прийнятних для нас умовах?
– Путін заявив, що треба запитати думку маріонеток із ЛНР і ДНР. Зацікавлений ввести їх у поле переговорів.
Доля миротворчої місії залежатиме від готовності американців проштовхнути цю ідею. Буде спротив РФ на рівні Ради безпеки ООН. Працюватимуть фактори стримування і противаг США й Росії за межами України. Мають ниточки впливу одне на одного. Ідеться про проблеми Сирії, Ірану, Ісламської держави. Часом виникає враження, що Україна є однією з кульок на цих терезах.
Ввести "блакитні шоломи" – надзвичайно складно з технічної точки зору. В ООН немає зайвих контингентів. Лише Білорусь готова відправити своїх миротворців. Але вона – сателіт Росії. Тому ця пропозиція несе загрозу троянського коня. Знайти інших охочих буде важко.
Як оцінюєте проведення реформ?
– Наступного року починаємо суттєві зміни у військовій сфері, що зачеплять певні політичні інтереси. Міністр оборони має бути цивільний. Зміниться система управління військами – за рахунок розмежування повноважень у Генштабі.
Зрушення відбулися, але про ефективну військову реформу говорити зарано. Ми вміло захищаємося в рамках позиційної оборони. Вона потребує багато ресурсів. А треба забезпечувати бойові дії з малими підрозділами, ефективним зв'язком, автоматизацією. Необхідно випереджати російські війська. Поки що ведемо оборону в окопах, як Південна Корея проти Північної.
Були заяви, що в НАТО невдоволені темпами реформ у нашій армії.
– Вони лунатимуть і з боку США. Багато речей справді провисають. Наприклад, перехід до автоматизованої системи управління Збройними силами. Це маємо виконати наступного року. Дозволить ефективно взаємодіяти з натовськими й американськими підрозділами. Це турбує американців значно більше за відсутність або наявність у нас летальної зброї.
Якої зброї нам не вистачає?
– Досі використовуємо модернізовану зброю радянського виробництва. Нові зразки техніки постачають у недостатній кількості. З тисячі, що надходять до армії, нових десятки, а то й одиниці. Погоди на полі бою вони не роблять. Нова зброя має значення, коли її виготовляють серійно. Сенс є в роті танків "Оплот", а в одному – ні. Такий коштує майже 100 мільйонів гривень, а модернізований Т-64 – 15 мільйонів. Ефективніше вкладати гроші в модернізацію.
З нових зразків техніки нам потрібні системи зв'язку, спроможні протистояти засобам радіоелектронної боротьби ворога. Необхідні також засоби розвідки й системи враження далекої дії. Конструкторське бюро "Луч" цим займається – розробляє ракетні комплекси "Вільха" (з коригованим боєприпасом, створені на основі реактивної системи залпового вогню "Смерч" калібру 300 мм, характеристики засекречені, за неофіційними даними – здатні вражати цілі на відстані до 120 км. – Країна) і "Нептун" (протикорабельні крилаті ракети. – Країна).
У якому стані наш оборонно-промисловий комплекс?
– Маємо 130 державних підприємств, 30 із яких – в окупованому Криму. І майже 200 – приватних.
За три роки держзамовлення зросло з шести до десяти мільярдів гривень. Це дозволяє ремонтувати стару техніку й лише точково – постачати нові зразки. 2018-го маємо суттєво збільшити витрати на підготовку підприємств до виробництва нової техніки. 2017 року Мінекономіки отримало на це 700 мільйонів гривень, наступного хоче вп'ятеро більше.
Оборонною промисловістю управляють у ручному режимі. Збалансовують інтереси різних угрупувань посадовців. Потрібна одна відповідальна особа за розвиток озброєнь. У нас є віце-прем'єр із культури. Дивно, що під час війни немає – з оборонного комплексу.
Цьогоріч не отримаємо нових "Дозорів" (бойова броньована машина Харківського конструкторського бюро. – Країна), БТР-3, БТР-4. Броньовики, на які очікували минулого року, будуть наступного – в кращому разі. Держпрограма розвитку озброєнь чітко визначає, скільки техніки й коли має потрапити до війська. Якщо це не зроблено 2016-го та 2017-року й люди не покарані, значить – система працює неправильно. Над модернізацією БМП-1 "Бліндаж" трудяться 17 років.
Чому за три з половиною роки війни не побудували патронний завод?
– Є проблема з виробництвом власних боєприпасів великого й середнього калібрів для артилерії, патронів – для стрілецької зброї. Це мають виготовляти на різних заводах. Рада нацбезпеки й оборони цього року виділила 1,4 мільярда гривень на створення боєприпасної галузі. Левова частина піде на збиральне виробництво для артилерії. Проблеми з фінансуванням можна вирішити, залучивши іноземні компанії. Для цього треба змінити законодавчу базу. За два роки можемо збудувати завод, що виготовлятиме кращі боєприпаси за російські.
Питання про стрілецькі патрони досі відкрите. Є пропозиції від приватних компаній. Але держструктури вважають, поки що запасів достатньо, щоб не поспішати з рішенням.
Які підприємства з оборонно-промислового комплексу співпрацюють із Росією?
– 2014-го ухвалили політичне рішення припинити співпрацю з РФ. Його виконують.
Ситуація почала розхитуватися нещодавно. Держпідприємство "Антонов" повідомило, що готове продовжувати ресурс російської компанії "Волга–Днепр" (ідеться про ремонт літаків Ан-124‑100 "Руслан" в Ульяновську. – Країна). Це – цивільна компанія, тому, за логікою українського заводу, можна відновити співпрацю. Але ці літаки можуть перевозити військову техніку.
Є буква закону, за яким "Антонов" має обслуговувати продані Росії літаки. А є його дух. Ми ремонтуємо літаки. А потім у них садять по 500 десантників і висаджують під Полтавою. Під час війни прозорість цементує суспільство. Двозначності бути не повинно: з Росією або воюємо, або торгуємо. Інакше – це розрив мозку кожного з нас.
Є інформація про співпрацю з РФ компанії "Мотор Січ", що виробляє двигуни для літаків і вертольотів.
– Це одне з найбільш технологічних наших підприємств. 60 відсотків продукції постачало до Росії. Всі їхні бойові гелікоптери літають на українських двигунах. Тепер "Мотор Січ" не співпрацює з РФ. Замовлення від нашого Міноборони – крихти. Тому перебуває в критичному стані.
Науково-виробничий комплекс "Зоря" – "Машпроект", конструкторське бюро "Південне" – також орієнтувалися на Москву. Україна замала для проектів, що розробляють ці підприємства.
Чи не можуть знайти новий ринок?
– Усі ринки поділені. Треба докласти унікальних зусиль, щоб потрапити на них. Трьох років для цього замало.
У квітні в Києві випробували новий транспортний літак Ан-132 Д. Саудівська Аравія підписала меморандум про спільне будівництво 80 машин. Україна все-таки знаходить нові ринки.
– Проект Ан-132 є прикладом роботи з країною, яка має гроші й амбіції. А щоб продавати літаки в Африку чи Азію, треба виділити їм кредити. Ми ж хочемо отримати гроші, а за рік чи два поставити товар. Через фінансову обмеженість втратили чимало ринків.
Сенат США схвалив оборонний бюджет, що передбачає 350 мільйонів доларів для України. Ідеться про летальну зброю?
– 45 мільйонів надійдуть найближчим часом. У переліку зброї – локаційні станції, військово-морські катери, системи зв'язку, "Джавеліни" (переносний протитанковий ракетний комплекс. – Країна). Скоріш за все, отримаємо перші три. "Джавеліни" є політичним фетишем наших посадовців. Вони не мають особливих переваг над зразками, що виготовляє українське конструкторське бюро "Луч"
Будь-які провали на полі бою з "Джавелінами" розтлумачать як недоліки техніки. Чим одразу скористається Росія. Американські виробники враховують ці ризики. До того ж поставки зброї Україні та введення миротворців на Донбас – взаємовиключні дії. США треба подякувати, що забезпечили наші війська короткохвильовими радіостанціями. Ми отримали системи зв'язку на 70 мільйонів доларів. Вони не глушаться росіянами. Це гарантує керованість наших бригад. Питання "Джавелінів" порівняно з цим – другорядне.
Що змінилося в Україні після Майдану?
– Ми зрозуміли, що за свободу треба платити кров'ю. Кілька разів втрачали державу через нерішучість, внутрішні чвари і сподівання на зовнішню допомогу. Маємо не повторити той гіркий досвід.
Які можливості втратили за роки після Революції гідності?
– Нас послаблюють нерозуміння того, куди рухаємося, і брак справедливості у країні.
2 
1
Коментарі