"Ми думаємо не про те, як вижити, а про те, що робитимемо потім"

Бойове мистецтво – це кодекс честі, філософія, модель поведінки воїна. Можна провести паралель між козаками й самураями. Жили в один історичний період, мали подібну зброю та устрій, схожу мету, філософію та ідею. Ми значно ближче до самураїв, ніж росіяни. От і воюємо так само – коректно, етично, естетично та з честю. Арміям світу є чого в нас повчитися.

Кожній імперії потрібен цікавий історичний фундамент, тяглість. У Росії цього немає, вони – нащадки кочівників.

Ніколи не можна не зважати на гени.

Диктаторські або монарші режими – ефективні. Усі успішні держави постали із сильних монархій і диктатур, вони і сформували сучасну геополітичну карту світу. Демократія, на жаль, може не виконувати своїх функцій.

Росіяни ніколи не визнають своєї вини й не розкаються за свої дії. Насильство – їхній спосіб існування. Інтелігентний петербуржець може заявляти: "Війна – це погано", – але візьме зброю і нестиме смерть та хаос.

Ізоляція Росії – єдиний вихід для спокійного існування України. Щоб жити, маємо озброюватись.

Якість – це відповідність вимогам. Не певен, що таку категорію можна використовувати щодо мистецького продукту. Тут вимоги в кожного свої.

Інтерес до української культури у світі ще тримається за інерцією. Але нині ми вже не є центральною темою. А треба продовжувати дивувати.

 

Розумію артистів, які вибрали Росію. Там більше грошей, ринок і попит. Але ті, хто почекав і не подався туди на заробітки, тепер мають перед собою весь світ.

Чи виступив би я в Росії? Так, звісно. На концерті нашої перемоги на Красній площі.

Найпопулярніші українські музичні твори – або жартівливі, або сумні. Такі вподобання пояснює наша історія: ми або тішились буденними радощами, або плакали від великого горя.

Брехня, що катарсис можна отримати лише через біль. Катарсис – це виплеск великої сили емоцій. А вони можуть бути й позитивними. Кожен мій концерт – катарсис для мене.

Домашні тварини перед смертю втікають із ­помешкання, щоб не створювати клопотів господарям. Хотів би теж так – на схилі літ піти кудись, щоб не змушувати оточення страждати разом зі мною.

Не прив'язуюся до конкретної релігійної течії. Мені байдуже, як це називають. У своїх молитвах завжди звертаюся до Вищої Сили.

Досліджую свій рід. Одна лінія веде до козацької старшини. Друга – до польської шляхти. Це не надто тішить, хочеться більше українського.

Моє дитинство було безхмарним. Мною опікувалися, про мене турбуватись. Єдине, в чому не підтримали батьки, – музика. Мусив надолужувати самотужки.

У кожного є хист, талант, задатки. Розпізнати їх, виокремити й розвинути нелегко, бо це про пошук.

Музика – універсальний інструмент взаємодії зі світом та людьми. З музикою значно легше жити, ніж у цілковитій тиші.

Тепер творчість стала простішою і доступнішою. Але щоб створити шедевр, потрібен талант. Це про здатність митця пропустити себе крізь свій твір.

Стереотипами можна виправдати речі, над якими немає влади. Щоб вони не мали влади наді мною, намагаюся збагнути механізм їхньої дії.

Коли народилася донька, я ще не до кінця розумів, що я – батько. Тепер виправляю помилки й надолужую. Весь свій вільний час намагаюся віддавати доньці, роблю її життя наповненим сенсом. Вважаю, що в нас тісний взаємозв'язок.

Фізично чоловік і жінка відрізняються. Але розумові здібності, задатки до талантів, бажання самовизначення та реалізації – нарівні. Настали часи, коли потрібно приймати це без упереджень і винятків.

Ми еволюціонуємо. Щодня. Споживаємо все більше інформації, вчимось її опрацьовувати й аналізувати. Нині ми на порозі змін. Треба лише зробити зусилля над собою і заповнювати прогалини. Тоді отримаємо свободу дій і повну відповідальність за них.

Шукаю форму подяки нашим військовим. Вона має бути великою і щирою.

Приємно, що ми вже обговорюємо наші плани та дії після перемоги. Думаємо не про те, як вижити, а про те, що робитимемо потім.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×