Вівторок, 10 липня 2018 10:30

"Майдан – це вершина української історії"

Етика виживання – це довіра лише до своїх. В Європі обирають ефективних, у нас – близьких. Якщо тобі пощастило – приховуй це. Якщо збрехав і виграв – молодець. Якщо не виходить, а треба – підкупи. Це найефективніший спосіб досягти свого. Цим керується більша частина нашого населення, – каже економіст Олександр ПАСХАВЕР

Ви вважаєте, що реформам чинить опір не тільки влада, а й народ. Ми виявилися неготові до змін?

– Люди не чинять опір, вони приймають реформи без ентузіазму. Це природно. Реформи – це ломка, перехід до інших правил поведінки. Україна – наче хвора людина ХХ століття. З неї познущалися. Тяжка війна, сталінський терор, Голодомори. Хоча в Україні не може бути природного голоду. В Росії – так, у нас – ні.

Зараз країна почала лікуватися. Хворому радять змінити все в житті. Йому некомфортно. Після перелому розробити руку важко й боляче. У нас подібна ситуація.

Неправильно порівнювати українські реформи з чеськими, польськими, естонськими. Ні за змістом, ні за організацією. Це європейські країни, які зберегли свою систему цінностей. У її основі – свобода й розвиток.

А в нашій ситуації сформувалися цінності виживання. Вони допомогли зберегтися українському етносу – в умовах панування інших держав і нав'язування чужих законів.

  Олександр ПАСХАВЕР, 73 роки, економіст. Народився 11 березня 1945-го в Києві. Батько Йосип Саулович завідував кафедрою статистики в Інституті народного господарства. Мати Ганна Юхимівна працювала офтальмологом. ”У дитинстві багато читав. У день по 600 сторінок”. Закінчив економічний факультет Київського інституту народного господарства й аспірантуру Інституту економіки в Москві. Понад 20 років був провідним науковим співробітником Інституту економіки УРСР. Досліджував економічну ефективність, приватизацію і демонополізацію. На початку 1990-х працював головним експертом Центру ринкових реформ, консультантом фонду ”Київ-реформа”. Був одним з ініціаторів створення Центру економічного розвитку, є президентом цієї громадської експертної організації. Позаштатний радник президента Петра Порошенка. Одружений, має синів Віктора й Петра. Багато читає. Любить казки. ”Двічі перечитав усі сім томів про Гаррі Поттера. Там описані цінності, які зникають: відвага і честь”.
Олександр ПАСХАВЕР, 73 роки, економіст. Народився 11 березня 1945-го в Києві. Батько Йосип Саулович завідував кафедрою статистики в Інституті народного господарства. Мати Ганна Юхимівна працювала офтальмологом. ”У дитинстві багато читав. У день по 600 сторінок”. Закінчив економічний факультет Київського інституту народного господарства й аспірантуру Інституту економіки в Москві. Понад 20 років був провідним науковим співробітником Інституту економіки УРСР. Досліджував економічну ефективність, приватизацію і демонополізацію. На початку 1990-х працював головним експертом Центру ринкових реформ, консультантом фонду ”Київ-реформа”. Був одним з ініціаторів створення Центру економічного розвитку, є президентом цієї громадської експертної організації. Позаштатний радник президента Петра Порошенка. Одружений, має синів Віктора й Петра. Багато читає. Любить казки. ”Двічі перечитав усі сім томів про Гаррі Поттера. Там описані цінності, які зникають: відвага і честь”.

У чому їх відмінність?

– Цінності розвитку – це свобода як життєва необхідність, щоб реалізуватися. Вона базується на повазі до особистості своєї й інших. Європейські люди використовують свободу відповідально. Вони готові об'єднуватися з іншими ефективними. Вони активні. Етика розвитку – це етика переможної цивілізації. Це – напад, розширення, зміни.

А етика виживання?

– Це етика захисту. Довіра лише до своїх. В Європі обирають ефективних, у нас – близьких. Якщо в тебе вийшло щось хороше, або тобі пощастило – приховуй це. Якщо збрехав і виграв – молодець. Якщо не виходить, а треба – підкупи. Це – ефективний спосіб досягти свого. Цією етикою керується більша частина нашого населення.

Козаки, які приєдналися до Росії, не були такі. Не думали, що доведеться змінитися аж наскільки. Адже це був лише військовий союз (внаслідок Переяславської ради 1654 року й наступних переговорів уклали військово-політичний союз Гетьманщини й Московського царства. Необхідність виходу з-під залежності Речі Посполитої спонукала Богдана Хмельницького визнати протекторат московського царя. Той гарантував збереження державних прав Гетьманщини, що згодом неодноразово порушував. – Країна).

Коли західна Україна з Польщею приєдналася до Росії, це була трагедія для українців. Там теж було кріпацтво, але на землю і працю, а не на особистість. Рабства не було.

Такі історичні умови виробили етику виживання. Вона врятувала нас не один раз. 1991-го, коли стали незалежними, Україна ще не була державою. Не існувало системи управління, держслужбовців, еліти. Слабка держава – трагедія для будь-якої країни. Коли немає держави, відбувається як в Абхазії – після від'єднання від Грузії. Люди відрізаними головами грали у футбол (масове вбивство грузинів на стадіоні в Гаграх у жовтні 1992 року. – Країна). Ми не допустили цього саме завдяки стратегії виживання. Вона потрібна, щоб врятуватися. Але заважає процесу європеїзації, бо не дає швидко засвоювати нові цінності. А найбільше – поважати себе й інших як особистостей.

Чому ви впевнені, що європеїзація – наш єдиний вибір?

– Немає прецедентів, щоб колишня колонія хотіла повернутися до метрополії. Давайте подивимося, як звільнялися країни. Розумні імперії віддавали владу, а дурні – воювали. Вони були на порядок сильніші за свої колонії, але всі програли. Висновок: якщо імперія вичерпала себе і йде проти історії, співвідношення сил не грає жодної ролі.

Створити модель, що відрізнятиметься від усього іншого, може велика й сильна країна. Ми такою не є. А нейтралітет, який Росія нам нав'язує, – мовляв, не дружіть ні з ким і ми вас не чіпатимемо – направлений на збереження російського впливу. Європа не воюватиме з нами за домінування, а Росія – буде.

Варіант, що ми розвалимося – нереалістичний. Україна перебувала в різних державах, однак не втратила етнічної єдності. Тож лишається приєднатися до сили, яка приваб­лює нас. Така тільки одна. Ми не можемо стати частиною мусульманської чи китайської цивілізації. Вони нам чужі, а європейська – споріднена. Цей шлях – не наша воля, а збіг внутрішніх і зовнішніх обставин. Історична тенденція. Вона сильніша від бажання народу й труднощів, що виникнуть.

Чому тоді противимося?

– Кожен щось втратить на цьому шляху. Крім революційної меншості.

Роки незалежності не були марні. Формувався клас людей, для яких свобода – найважливіше. Майдан їх вивів на авансцену. Вони – мотор європеїзації.

Наші західні друзі радять списати їхні правила, й ми будемо європейською країною. Це не так. Нам доведеться пройти довгий шлях. Усі згодні отримати кінцеві вигоди з цієї дороги, але мало хто хоче долати її. Однак історія не лишає нам інших варіантів. Треба покоління, аби змінити цінності. Ще одне – щоб усі почали відповідно поводитися. Цей шлях забере не менш як 50 років.

Що можна назвати досягненням із того, що зроблено після Революції гідності?

– Майдан – це вершина української історії. Були десятки Майданів по всій країні. Це мільйони людей. На авансцену вийшов прошарок людей, які несуть у собі європейські цінності. Головна заслуга Майдану не в тому, що він вигнав президента, який нам не подобався. Це "технічна деталь". Головне – з'явився клас, який веде вперед відповідно до історичної тенденції.

Суттєвих досягнень він поки що немає. Цей клас не зміг об'єднатися в політичні структури, висунути лідерів і сформувати ідеологію. Він запропонував владу ліберальним представникам старого політикуму, бо не зміг узяти її сам.

Дев'ятий квартал поспіль країна має економічне зростання. Маленьке, але наростаюче. Є великі реформи, і є сотні дрібніших, які покращують інвестиційний клімат. Реформа охорони здоров'я може бути поганою, потім змінюватимемо її. Але вона є.

Реформи можна було б робити системніше й краще. Однак вони проходять без крові, що важливо.

Підсумкова формула того, що відбувається з Україною: ми рухаємося в потрібному напрямку відповідно до історичної неминучості. Але повільно – через об'єктивні фактори.

 

Які головні помилки теперішньої влади?

– Вони – представники старого політикуму. Там свої технології управління країною. Ті, хто зараз при владі, зрадили старий політикум із ризиком для себе. Революції перемагають тільки так. Але технології залишилися. Зокрема, вони вміють домовлятися, як було прийнято раніше.

Чому люди обирають політиків зі старого класу? Народ досі сповідує цінності виживання.

Але треба зрозуміти, якби до влади прийшли революційні радикали, було б багато крові – через жорстку внутрішню боротьбу.

На виборах 2019 року краще обрати продовження повільних реформ? Чи потрібен струс, оновлення?

– Альтернативою Порошенку може бути людина або партія, яка визнає, що він обрав правильний напрямок і темп. Тобто змінюємося без крові.

Не говоримо про Донбас. Війна з Росією – це показник того, що ми на правильному шляху. Це протистояння створило країну і громадянську націю. Але всередині має бути спокійний еволюційний процес. Якщо людина йтиме шляхом Порошенка, але діятиме системніше – в неї буде шанс покращити ситуацію. Я такої не бачу.

Багато говорять про необхідність нових облич у політиці.

– Ті, хто говорить, що потрібні нові і неважливо які, – або провокатори, які хочуть використати ці тези для своїх політичних цілей, або так звані корисні ідіоти. Їм хочеться змін, але вони не думають про наслідки. Або працюють в інтересах Росії. Всі вони небезпечні.

Тимошенко не належить до таких?

– Я хочу бути впевнений, що наступний президент не враховуватиме "русский мир" як позитивний фактор. Я знаю, як Путін ненавидить Порошенка. А що буде з Юлією Володимирівною – невідомо.

Чого чекаєте від парламентських виборів 2019-го?

– Результати залежать від населення. Воно змінюється, але більша його частина пасивна. Європейські цінності – модні. Приміром, наші водії стали більш ввічливими. Але це не означає, що вони вже засвоїли нові стандарти.

Утім, за ці чотири роки люди стали активнішими. Приятель розповідав, що в його багатоквартирному будинку сусіди створили групу у Viber, обговорюють свої проблеми й почали щось робити. Є рада громадських організацій, яку регулярно збирає прем'єр-міністр. Тип їхніх стосунків такий: настирливе прохання, яке виглядає скоріше як вимога. Прем'єр одразу дає вказівки – кому і з ким зв'язатися.

Як протистояти Росії?

– Має бути не тільки сильна армія, а мілітаризація всієї країни. Може бути, як у Швейцарії (загальна військова повинність. Усіх фізично придатних чоловіків віком 20–34 роки призивають на службу. Потім вони проходять щорічну перепідготовку. Військовозобов'язані зберігають зброю вдома, аби за потреби провести мобілізацію протягом 24–48 год. – Країна) чи Ізраїлі. Тоді на нас не нападуть. Є легенда, що Гітлер побоявся піти на Швейцарію. Він, звичайно, зайняв би її. Однак витратив би багато сил і часу. У них армія 20 тисяч осіб, але за два дні – 700 тисяч, а через тиждень – два мільйони.

Що є найбільшою проблемою нашої економіки?

– Інвестиційний клімат мав би бути сприятливіший. Але це надто широке поняття. Воно включає в себе велику кількість реформ.

Пересічні громадяни не відчули знищення наймасштабніших корупційних схем. Хоча чимало зроблено. Наприклад, з'явилася ProZorro (електронна система публічних державних закупівель. – Країна). Урівноважили ціну на газ – раніше на цьому заробляли олігархи. Ввели автоматичне повернення податку на додану вартість. Економіст Ігор Бураковський порахував, що так бюджет України зекономив 6 мільярдів доларів.

Які зміни треба запровадити, щоб економіка щороку зростала на 10 відсотків, а не на два, як зараз?

– У нас не може бути росту на 10 відсотків. На це здатні авторитарні країни – такі, як Китай або Сингапур. Наш народ не витримує таку владу.

Теперішнє повільне накопичування за умови сприятливих зовнішніх обставин могло б досягти 4–5 відсотків. Для цього потрібно робити те, що робимо зараз. Головне – безперервно та системно.

Які галузі економіки здатні витягнути країну?

– Держава повинна приділяти увагу не галузям, а інноваціям та експорту. Ці функції треба розвивати. Але допомагати обережно, щоб не розвинулася корупція.

Не знаємо, що в майбутньому буде основною галуззю України. Може, виробництво ковбас або кефіру. А може – військова індустрія. Бурхливо розвивається приватна оборонна промисловість. Це теж приклад змін.

За кордоном працюють майже дев'ять мільйонів українців, за даними Мінсоцполітики. Ви називаєте це стимулом до розвитку нашої економіки. Який позитив у трудовій міграції?

– Немає позитиву в тому, що люди їдуть із країни. Кожен переживає стрес. Але велика трудова міграція серед працівників – це стимул для підприємців щось робити, аби втримати їх. Зарплату підвищують швидше, ніж я робив би це як економіст.

Війна прискорила наш розвиток і створення громадянської нації. Не було щастя, та нещастя допомогло. Трудова міграція – теж нещастя, яке створює стимул для розвитку.

Як змінилися цінності українців після Революції гідності?

– Любов до Росії стала немодною. Її все ще любить велика кількість людей, але тепер – нишком. Пасивне населення стало м'якшим до нових ідей.

Від чого змінюються людські цінності насамперед – від рівня життя, від смертельних загроз, від мрій?

– Від соціальних інновацій. Наприклад, винайдення бухгалтерського обліку за часів Відродження. Спочатку здається, що поводитися по-новому модно й зручно. А твої діти робитимуть так постійно. У нас відбуваються соціальні зміни, і під їхнім впливом іншими стануть і цінності.

Ми живемо цінностями виживання. А якими – Росія, з якою воюємо? Якими – сусідня Білорусь?

– Росія – це велика країна, бо змогла створити цивілізацію. Це важливо розуміти з точки зору того, наскільки вона небезпечна. Там перша особа в державі – цар. І неважливо, як його звуть. Його рішення стоять вище за закон. Коли російський керівник вінчався на царство, йому вдягали на голову вінець. Це означає, що Бог схвалив його владу. Яка може бути думка народу чи закон, якщо Бог згоден. Держава – це втілення влади царя. Тому вона важливіша, ніж доля громадянина. Він – ніщо, порівняно з державою.

Українці мали інші цінності. Голову обраного гетьмана посипали землею, щоб пам'ятав, хто його привів до влади. Відчуваєте різницю? Росія ніколи не зможе стати Європою.

А білоруси мають шанс піти нашим шляхом. Треба їх зіштовхнути з місця. Але в них немає такої енергії спротиву, як у нас, і неповаги до влади. Вони перебувають посередині між Україною і Росією.

Що чекає РФ найближчими роками?

– Усі імперії розвалилися. Росія теж має. Країни, яких спіткала ця доля в ХХ столітті, добре існують як неімперії. Навіть такі бідні, як Португалія.

Відносини України й Росії ще раз показують – імперія, що розвалюється, все одно не може виграти в колонії, якою б сильною вона не була. Це сценарій Алжир–Франція. Від Росії відпадуть чужі за культурою шматки. Те, що залишиться, може існувати як сильний центр євразійської культури.

Які наслідки це матиме для України?

– Найважчий – ядерна зброя може опинитися невідомо в кого.

У вас ніколи не виникало бажання виїхати з України? Що тримає тут?

– Я маю можливості поїхати. Не роблю цього. Бо, окрім інших причини, мені тут цікаво. Не просто спостерігаю за ситуацією, а можу на неї впливати. Сподіваюся, з користю для України.

Радянська і проросійська бюрократія повільно витісняються проукраїнською, яка поки що менше кваліфікована. Ще триває відбір найрозумніших. Сильних змін не буває без негативних обставин. Я розумію цю тенденцію і схиляю свою голову перед нею.

А яке життя в західних країнах? Щоденно одне й те саме. Хіба це можна порівняти з Україною?

Зараз ви читаєте новину «"Майдан – це вершина української історії"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1126
Голосування Яку спортивну подію 2019 року ви чекаєте найбільше?
  • 1) повернення у бокс Володимира Кличка
  • 2) перемоги Еліни Світоліної на турнірі Великого Шолому
  • 3) "Шахтар" чи "Динамо" дійдуть принаймні до чвертьфіналу Ліги Європи
  • 4) виходу футбольної збірної України на Євро-2020
  • 5) приходу до київського "Динамо" кваліфікованого головного тренера
Переглянути
Погода