Тріумфально привести до влади Володимира Путіна 2018 року можна буде тільки за допомогою істерії, – каже російський опозиціонер Лев ШЛОСБЕРГ
Як змінилося життя в Росії за останні роки?
– Три роки поспіль у країні зростає кількість бідних. П'ята частина росіян офіційно отримує дохід, менший за прожитковий мінімум (у Псковській області в IV кварталі 2016 року в розрахунку на людину – 10,4 тис. руб. Це $179. – Країна). Санкції дають ефект – реальні доходи громадян зменшуються, а ціни ростуть. Основна частина грошей у бідних іде на їжу. Багатьом бракує на ліки, оплату комунальних послуг.
Політично в країні зараз реакційний період і застій. Немає жодної перспективи демократизації.
Уперше за 25 років на виборах депутатів Державної Думи офіційно проголосували тільки 48 відсотків. Без вкидань і фальсифікацій явка становила близько 35–40 процентів. Зростає апатія. Росіяни не вірять у партії, громадські рухи. Це ознака зниження легітимності влади. Це підриває її, але так може тривати роками.
Куди це може привести країну за три-п'ять років?
– Доки при владі Путін, істотних змін не буде. Тільки косметичні чи іміджеві.
Ймовірно, Путін піде на наступний президентський термін навесні 2018 року. Очевидно, не пізніше осені оголосить про це. Конституція дозволяє висуватися двічі поспіль. Якщо не трапиться щось надзвичайне, то він переконливо переможе у першому турі. Великі шанси, що керуватиме Росією до 2024 року (президент обирається на шість років, а не на чотири, як було до конституційних поправок 2008-го. – Країна).
Не впевнений, що у Кремлі є плани на подальше майбутнє країни. В оточенні Путіна, мабуть, вирішуватимуть, хто буде спадкоємцем, ближче до цієї дати.
Сумніваюся, що ще раз використають схему, як із Дмитром Медведєвим (президент Росії 2008–2012 року. – Країна). Він очолював державу, але не керував нею. Буде інше рішення. Не виключаю внесення змін до Конституції, запровадження органа влади, що визначить особливий статус і повноваження Путіна. Може, якась Державна Рада.
Якими будуть до 2024 року відносини Кремля з Україною?
– Війна на Донбасі – це вже неефективна карта для внутрішнього використання в Росії. Працює в плюс лише тема Криму. Донбас – у мінус Путіну, бо ця дія не завершилася результатом.
Ситуація там схожа на великий гнійник. Вона вигідна з російської сторони всім, хто пов'язаний із військово-промисловим комплексом, із незаконними військовими формуваннями. Це великі гроші – сірий бізнес на забезпеченні військ і тилу, зброя, контрабанда. Донбас вигідний бандитам, які користуються "чорною дірою" між Україною і Росією. Для обох же держав ця ситуація програшна. Всі, мов мантру, повторюють заклики виконувати Мінські угоди. Однак вони не працюють і не працюватимуть. А інших немає.
Ставленики Москви в Донецькій і Луганській областях націоналізували державні підприємства. Запроваджують російський рубль як засіб грошового обігу, включають ці території в грошову систему РФ.
– Це – небезпечний виклик, провокація. З другого боку, Україна там нічого не контролює, щоб забезпечити обіг гривні.
Не виключаю, що захоплення підприємств – це ініціатива не Москви, а терористичних угруповань. Вони привертають до себе увагу Росії, підкреслюють свою потрібність.
Чим є російські незаконні збройні формування?
– Їх десятки, за оцінками. Це тисячі людей. Ніхто не знає точної кількості, крім вузького кола осіб у владі, які їх курирують. Їх достатньо, щоб підтримувати градус напруги будь-де, куди їх посилають. Це не лише Україна і Сирія. А й інші регіони, до яких немає медійної уваги. Такими підрозділами керують офіцери з бойовим досвідом.
Як змінила росіян державна пропаганда?
– У посткримській Росії її рівень неймовірно високий. Такого не було навіть у пізньому СРСР. Зараз вона досягла найвищої точки технологічного розвитку. Її принципи і методи сформовані до 2014 року. Далі наростатиме лише емоційний, а не технічний рівень. Тільки за допомогою істерії можна тріумфально привести до влади Путіна 2018 року. Вибори будуть чимось на зразок референдуму – або ви за національного лідера і рятівника нації, або ви проти Росії.
Пропаганда була дуже ефективна в нацистській Німеччині. Вона працює в кожній тоталітарній країні, де відсутня політична конкуренція, свобода слова, демократичні інститути. Це – головний політичний ресурс Кремля.
Росія зараз є авторитарною чи тоталітарною країною?
– Безумовно, авторитарною. Тоталітарним був СРСР, а в нас – слабка, але багатопартійність, уявні, але вибори, фактична свобода слова, бо десятки ЗМІ ведуть незалежну редакційну політику. Але владна група прагне, аби були одна партія і вождь.
У країні є реальна опозиція?
– Так. Вона виступає за демократичну Росію, проти політики Путіна й партії "Єдина Росія".
Хто здатен стати альтернативою Путіну? За яких умов опозиція зможе кинути йому виклик?
– Виклик уже кинутий, але ще не почутий суспільством. Партія "Яблуко" не раз заявляла, що має намір демонтувати режим Путіна. Законно, на виборах, припинити його владу. Але нас чують мільйон росіян, тобто 1 відсоток.
Зараз у країні немає політика, який може виграти вибори у Путіна. Але це не означає, що такого не буде завтра. Історія відкриває шанси в найнесподіваніший момент. Слід бути готовими. Працювати з людьми, брати участь у виборах, перемагати і зазнавати поразок. Суспільство вирує зсередини. Апатія і байдужість межують із розумінням – щось не так. Дикого чаду патріотизму, який накрив країну після Криму навесні 2014-го, вже немає.
Росія начебто забрала півострів, бо він довго їй належав. Але тоді його слід негайно віддати нащадкам скіфів. Вони у цьому історичному забігу досі чемпіони. Спиратися на такі підходи смішно і сумно. Неможливо в XXI столітті будувати міждержавні відносини на засадах XIX століття. Це призводить до війни, що й сталося.
За облаштуванням економіки Крим – бандитський регіон. Псковська область має власні податкові доходи близько 15 мільярдів рублів ($260 млн. – Країна). Власні доходи Криму за підсумками 2015 року – такі ж. Але в Псковській області живе 640 тисяч осіб, а на півострові – понад два мільйони. Кримська економіка майже вся – в підпіллі, фінансові потоки криміналізовані, бюджетні гроші розкрадають. Так було і за України.
Чи може Путін почати нову військову авантюру в Україні?
– Не бачу економічних ресурсів для цього. Військові грошові потоки перейшли до Сирії. Не видно і політичних перспектив. Не підуть на Харків, Київ чи Одесу. Перед президентськими виборами в РФ війна не може бути відновлена.
Чи був неминучим Путін для Росії?
– Це вже не має значення, бо історія сталася. 1999 року країна прийняла його. Тоді Путін відповідав очікуванням десятків мільйонів росіян, їхнім уявленням про правильного правителя. Він майстерно скористався нагодою.
Чи обурює росіян те, що військові РФ вмирають на Донбасі?
– Путін час від часу публічно визнає, що Росія там воює. Мовляв, ми були змушені за допомогою військ забезпечити на Донбасі проведення референдуму, захистити права росіян, відгукнутися на прохання про допомогу. Хто уважно слухає, давно все почули й зрозуміли. Однак більшість росіян вважають, що від нас там воюють добровольці.
І протестних настроїв немає?
– Вони в Росії є завжди. За царя, Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Путіна. Але ці настрої варяться у каструлі на кухні. Людина випила з горя, з'їла протестної гречки – і спати.
Як перетворити Росію на демократичну країну?
– Потрібно вчасно використовувати шанси, які дає історія. У СРСР після 1985 року була унікальна можливість, якою не скористалися ні влада, ні суспільство. Колись буде нова можливість. До неї слід готуватися.
Ніякого особливого рецепта для Росії вигадувати не треба. Формула укладається в сторінку зі шкільного зошита: чесні вибори, захист прав і свобод громадян, прав власності, свобода ведення бізнесу, незалежний суд, вільна преса, політична конкуренція, ефективні мирні зовнішні зв'язки. Слід просто робити те, що роблять люди в кожній нормальній країні, коли приходять до влади. А в нас зубами вчепляться у неї, і звідти тільки вперед ногами виносять – або на кладовище, або в тюрму.
Це закономірність для Росії?
– Це закономірність для всіх імперій. Усі вони перехворіли на тоталітаризм, авторитаризм, але по-різному. Британська імперія розлучилася з колоніями, залишилася демократією. Бо коріння її демократичних інститутів починається в XII столітті. Це не порівняти з нашими 25 пострадянськими роками.
Царська Росія жила у свободі лише кілька років на початку ХХ століття. Але всі чотири скликання Державної Думи були трагічні. Паростки свободи не проросли.
Наступний шанс відкрився 1991 року. Його знову змарнували. Люди, які прийшли до влади, думали про що завгодно, але не про країну і суспільство.
Перебудова імперії на демократичні рейки – справа не одного покоління.
Чи можливий розпад країни після відходу від влади Путіна?
– З одного боку, різні регіони РФ зараз практично нічого не пов'язує. Що спільного у північно-західної Росії з Далеким Сходом? Нічого! Коли одні сплять, інші працюють – і навпаки. Немає спільних часових поясів, економіки. У цьому сенсі країна дуже розрізнена. Але це не означає, що така ситуація призведе до розпаду.
Росію утримує владна вертикаль. Не можна сказати, що заміна водія в машині розвалить її. Інший сяде за кермо, і система вибудується під нього. Зрозуміло, що знайти лідера з харизмою рівня Путіна буде важко. Медведєв був пародією на президента, а зараз є пародією на прем'єра.
Але для України немає причин радіти, якщо російський дім завалиться. Коли стіни падатимуть, можуть полетіти такі камені, що приб'ють.
8 
35413
Коментарі