Ексклюзиви
Вівторок, 15 жовтня 2019 09:41

Країна на межі

Путін не програє актору з серіалів для домогосподарок

10 жовтня президент Володимир Зеленський узяв участь у прес-марафоні. З ним поспілкувалися понад 300 українських і зарубіжних журналістів. Такої "фішечки" ще не було. І, сподіваюся, не буде. Повтори тих самих тем – адже журналісти не знали, про що вже запитували колеги; повтори відповідей: "наша пісня гарна й нова", – ось чим була ця зустріч із пресою.

Прес-марафон відбувся в київському Food Market-і на вулиці Московській, 8. На цю пікантну обставину найдотепніше відреагували на одеському інтернет-форумі: вхід лише в лаптях, пригощають "блінамі" з лопати.

Прес-марафон – це творча обробка традиційних телезустрічей із народом Владіміра Путіна, багатогодинних, ванільних, помпезних і надзвичайно вульгарних. Варто віддати належне Зе-команді: їхній формат демократичніший, я навіть сказав би – стильніший. Надовго закрили роти критикам, які нарікали на відсутність прес-конференцій. І, мабуть, назавжди відбили в журналістів охоту спілкуватися з президентом. А навіщо? Що можна почути від Володимира Зеленського? Жодних конкретних і докладних відповідей добитися неможливо. А коли президента все ж припирають до стіни, вимагаючи уточнень, він посилається на недоречність розголошувати держтаємницю та заготовки, з якими поїде на зустріч із Путіним. І що на це заперечиш?

  Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог
Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог

Показовий приклад.

Запитання: Збройні сили залишили селище Золоте. Як гарантувати безпеку жителям, якщо там немає українських військових?

Відповідь: у селищі є поліція і представники Служби безпеки.

Додаткове запитання: але ці сили неспроможні захистити селище!

Додаткова відповідь: ми не можемо розкривати всі аспекти реалізації безпеки.

Все. Тема закрита. Як хочете – так і розумійте. Селище Золоте, спи спокійно!

А втім, я поясню, що сказав президент. Домовленість про розведення військ – а фактично відхід ЗСУ зі своїх позицій – досягнута не з представниками ДНР і ЛНР. Перший і другий армійські корпуси на окупованих територіях стріляють, коли накаже Путін, і припиняють стріляти теж за його вказівкою. Уся тамтешня анархія – Ґіві, Мозгові, Дрьомови, Бетмени й інші неандертальці – давно зачищені. "Там русский мир. Там Русью пахнет".

Домовленість із Путіним – це і є основа безпеки жителів сіл і селищ, які опиняються в "сірій зоні". Доки караван іде, незважаючи на гавкіт українських журналістів, доки Володимир Зеленський спілкується з Путіним, доти зберігатиметься режим припинення вогню. Тож гарант безпеки Золотого – не Зеленський і не його поліцейські, а Владімір Путін. Ось у чому зізнався журналістам президент України.

Найбільше питань прес-марафону стосувалося осоружної "формули Штайнмаєра" й очікуваної зустрічі в нормандському форматі. Володимир Зеленський визнав, що основа "формули" – Мінські домовленості, досягнуті його попередником. А вся новела сьогочасної спроби мирного врегулювання зводиться до того, що Зеленський – не Порошенко.

Я відома людина, наголосив президент. Мене знають у Москві, й усім відомо, що я ліберал, а не націо­наліст, яким вважали Порошенка. Саме ця обставина вселяє Зеленському віру в можливість домовитися з президентом Росії про припинення війни. Президент певен, що особистість є визначальним фактором історії. Цікаве зізнання, пане Зеленський.

А тим часом усі попередні дні середмістя Києва клекотіло акціями протесту під гаслом "Ні капітуляції!" Показово, що до організації маніфестацій доклав руку Петро Порошенко. Так, він намагається не афішувати своєї причетності. Але його роль – секрет полішинеля.

Прикметно, що протести розгорілися після відеозвернення президента 3 жовтня, яке розпочинається фразою "Зрада відміняється" (вочевидь, пан президент хотів сказати "скасовується") і завершується словами "Все буде Україна!" Судячи з того, що протести пройшли по всіх великих містах країни, а в Києві до них долучилися десятки тисяч містян, президент мало кого переконав. І тому є сумніви, що PR-акція від 10 жовтня – багатослівний і плутаний прес-марафон – розвіє сумніви українців, які не вірять у домовленості з Путіним.

Переговори в "нормандському форматі" відбудуться. Протести не відвернуть зустрічі Зеленського та Путіна. І річ не в тім, що до їх організації причетний Порошенко. А в тім, що причетний тільки він.

Країна на межі Майдану. Це не моя оцінка ситуації. А слова екс-президента Леоніда Кучми – представника України в Тристоронній контактній групі. Він відмовлявся підписувати "формулу Штайнмаєра", керуючись аргументом: наслідок її імплементації – Майдан. Так і не вийнявши з кишені свій Parker, Кучма приїхав до Києва. Президент Зеленський прочитав йому політінформацію. Той повернувся до Мінська і поставив підпис. Відлік пішов.

  ”Зустріч із господарем Кремля відбудеться. Забагато президент України вже доклав для цього зусиль. Та Володимиру Зеленському варто пам’ятати, що з ним говоритиме не Путін, а уособлення імперії. Він грає в довгу гру, яка розпочалася кілька століть тому”, – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Зустріч із господарем Кремля відбудеться. Забагато президент України вже доклав для цього зусиль. Та Володимиру Зеленському варто пам’ятати, що з ним говоритиме не Путін, а уособлення імперії. Він грає в довгу гру, яка розпочалася кілька століть тому”, – пише політолог Валентин Бушанський. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Однак у цій революційній ситуації країні не відома позиція лідерів парламентських партій – Юлії Тимошенко та Святослава Вакарчука. Зберігає мовчання й позапарламентський Анатолій Гриценко. Бо протести асоціюються з Порошенком. Тож політики не бажають іти у його фарватері й наражатися на звинувачення у співпраці з "баригою". Про це Зеленський міг тільки мріяти: він – президент України, "Слуга народу" – монопартійна більшість у парламенті, лідер опозиції – Порошенко.

Пану Зеленському закидають брак політичного досвіду. Однак можна укладати парі: він не повторить помилки, якої припустився Віктор Янукович, коли відправив за ґрати Юлію Тимошенко й очистив опозиційне поле для інших політичних гравців.

Наш теперішній президент – натура артистична. Позираючи на портрет Порошенка, він цитує слова поета:

Тело твое

я буду беречь и любить,

как солдат,

обрубленный войною,

ненужный,

ничей,

бережет свою единственную ногу.

НАБУ і НАЗК, ГПУ і ДБР, СБУ й інші абревіатури забудуть ім'я Порошенка, доки домовленості з Путіним не будуть досягнуті, а закон "Про особливий статус Донбасу" не буде ухвалений. І якщо, прокинувшись уранці, Петро Порошенко схоче, аби хтось почухав йому ліву п'ятку – її чухатимуть усім Офісом президента. Бо життя і безпека, апетит і добре самопочуття п'ятого президента – це альфа й омега безпеки самого Зеленського. Для нього Порошенко важливіший навіть за Богдана. Хоча здавалося б, що може бути важливіше за Андрія Богдана?!

Петро Порошенко токсичний. Україна не може пробачити йому афери Гонтаревої, "свинарчуків", Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, Мінські домовленості. Не війну не пробачають Порошенку – не він її розпочав. А те, як бездарно вона велася. І спробу здати інтереси держави в Мінську.

Парадокс у тім, що саме мінська капітуляція, до якої підвів Україну екс-президент, є ідеєю-фікс президента теперішнього. Відмінність лише в тому, що в 2014–2015 роках, коли підписували угоди, Порошенко мав лише квазіопозицію – клапті Партії регіонів. І тому протести проти закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" розгорталися швидко й супроводжувалися вибухами гранат. Нині ж саме Порошенко закриває своєю широкою спиною президента Зеленського від несистемної опозиції, схильної діяти, скажімо так, несистемно.

Володимир Зеленський запевняє, що підписання "формули Штайн­маєра" є важливим. Оскільки відкриває шлях для переговорів у нормандському форматі й зустрічі з Путіним: так він хоче зупинити війну. Гаразд, повіримо. Однак заразом спробуємо знайти відповіді на кілька незручних питань.

Перше і найважливіше: чому російська армія вторглася на Донбас?

Пан президент знає відповідь на це питання? Можливо. Але слів, що розкривали б його бачення, ми жодного разу не чули.

Інтерпретація російської сторони: "их там нет", але вони захищають народ Донбасу від етнічних чисток. "Их там нет", але вони допомагають "юго-востоку" у справі національного самовизначення – створенні суверенної "Новоросії". Останнє слово зникло з лексикону Путіна. Однак "их там нет" досі; "там" – це та межа, на якій їх зупинили добровольці та ЗСУ ціною колосальних втрат.

Війна триває понад п'ять років. І як повідомив під час прес-марафону Володимир Зеленський, Росія також втомилася. І це дає йому надію на мирне врегулювання. Звідки у пана президента інформація – невідомо. Вочевидь, Путін телефоном сказав.

Друге запитання: а Росія не втомилася від замороженої війни в Придністров'ї? Не втомилася тримати там свою групу військ і фінансувати квазіавтономію в Тирасполі, а заодно й Ґаґаузію? Не втомилася від війни в Абхазії та Південній Осетії?

Війна у Придністров'ї почалася майже два десятиліття тому. Території Грузії окуповані Росією понад десятиліття. Я не помічаю російської втоми. Не чую скарг Антона Сілуанова – міністра фінансів РФ. Не бачу акцій протесту на Манежній і проспекті Сахарова. Ані російський істеблішмент, ані навіть "демшиза" не вимагають від Кремля припинити імперіалістичну політику. Навіть "глибокої стурбованості" від ОБСЄ та ПАРЄ давно не чути.

А тепер третє питання: пан президент розуміє, що Росія веде довгу гру?

Це в "Слуги народу" пам'ять, як у плодової мушки. А кремлівські стіни пам'ятають усіх маніяків – "собирателей земли русской". Пан президент розуміє, що всі міжетнічні зіткнення по периметру СРСР – Нагірний Карабах, погроми в Баку, конфлікт в Абхазії та Придністров'ї, заворушення у Ферганській долині – це не випадковість, а спеціально створені гарячі точки, в яких Москва виступала гарантом безпеки, змушуючи прийняти імперію в обмін на "мир"?

Розуміє, що флот у Чорному морі, котрий не мав безперешкодного виходу у світовий океан, і СРСР, а потім і Росії задарма був не потрібний? Що воєнну базу в Севастополі утримували тільки, щоб Росія мала в Україні військовий контингент? Саме тому перше, на що пішов Віктор Янукович в угоду Росії, – підписав Харківські угоди 10 квітня 2010-го, через 45 днів після інавгурації. Військово-морську базу утримували 24 роки. Україні навіть платили гроші за оренду території. І тільки 20 лютого 2014-го Чорноморський флот зіграв свою роль в окупації Криму.

Невже пан президент гадає, що, маючи в Донецьку та Луганську воєнні контингенти, Росія виведе їх, зачарувавшись його усмішкою? Невже вважає, що Кремль, створивши в Україні дві колабораціоністські "республіки", відмовиться від контролю над ними, дозволить ухвалити закон "Про особливий статус Донбасу", в якому будуть бодай найменші лазівки для втручання Києва у справи Донецька та Луганська?

Якщо пан президент так думає, він глибоко помиляється. І я пишу це словосполучення – "глибоко помиляється" – тільки тому, що хочу уникнути нав'язливих метафор.

Зустріч із Путіним відбудеться. Забагато президент України вже доклав для цього зусиль. Надто часто називає себе президентом миру. Але Володимирові Зеленському варто пам'ятати, що з ним говоритиме не Путін, а уособлення імперії. Це пан Зеленський думає про рейтинг і довіру виборців. Путін плював на рейтинг – соціологи намалюють. Плював і на виборців – проголосують. Путін грає в довгу гру, яка розпочалася кілька століть тому. Грає у гру, в яку грали Романови, Ленін і Сталін, Горбачов і Єльцин, а тепер він – Владімір Путін. І він не програє актору з серіалів для домогосподарок.

Чи усвідомлює Зеленський, що нині він президент і мертвих, і живих, і ненарожденних? Чи усвідомлює, що через нього мусять говорити і розорена Січ, і замордований Батурин, герої Крут, мільйони заморених голодом і репресованих, герої Небесної Сотні, і тисячі, які полягли в степах і териконах, щоб нині він, Володимир Зеленський, міг сісти за стіл переговорів і говорити з окупантом про мир? Але це запитання не до Володимира Зеленського. Це запитання до всіх нас.

Зараз ви читаєте новину «Країна на межі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 957
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода