Куди ближче Харкову – до Донецька чи Дніпропетровська
Харківська професорка Катерина Яресько вчора допомагала евакуювати біженців з-під Дебальцевого. Вивезли два автобуси з людьми. Завтра має рушати до Слов'янська з речами для підопічних військових. Сьогодні ввечері – забрати оптичний приціл для гвинтівки. А вдень, після пари в педагогічному університеті, зустрічає нас із київського потяга. Їй під 35. У білій курточці, із синьо-жовтою стрічкою на рюкзаку, вона більше схожа на студентку.
За півтори години розмови Катерина розповідає, як встановлювала на міськраді Слов'янська привезений із собою прапор. Як на пожертви знайомих кримчан купила гвинтівку для "Правого сектора". Як одного світанку "українізовувала" Харків, розмальовуючи в синьо-жовте придорожні стовпи й розвішуючи українські прапорці.
– Люди у нас боятся противоречий, – розповідає. – Инициатива осуждается: мол, этот вылезет, а потом другой вылезет с противоположным, они столкнутся, начнется раскачка – и так далее. Поэтому сначала и били машины нашим парням, и флажки срывали, бросались на людей – что хочешь ранней весной прошлого года было. А потом стало легче. Сейчас иногда проезжаем мимо на машине с флагом – и прохожие выхватывают откуда-то ленточку желто-голубую, приветствуют нас. Многое изменила война на Донбассе. Мы ведь рядом, Славянск весь к нам выехал. У меня есть знакомый, один из лидеров пророссийского движения. Когда я только начинала как волонтер, он был в шоке. Но ничего мне не говорил. А недавно написал: "Знаешь, я понял, что ты была права. Нас использовали". Но на нашу сторону не перешел.
Вівторок, 27 січня, 10-та ранку. В Харкові сніжно. Але дороги добре почищені. Навіть на околиці, де наш готель, – три-чотири зупинки від кінцевої станції метро. Спускаємося в підземку. Як і в Києві, тут три гілки. Але ціна вища: 3 грн, коли в Києві було ще дві. Проїзд в інших видах транспорту і комунальні платежі також дорожчі. Ріжуть вухо назви станцій метро – Радянська, Пролетарська, Імені Радянської армії. Також – що кожні кілька хвилин у вагонах звучить оголошення: у разі виявлення підозрілих речей одразу повідомляти міліцію. За останні півроку в Харкові було півтора десятка терактів.
Виходимо на станції Радянська. Центр міста, площа Конституції. Тут розташована міськрада, місце роботи харківського голови Геннадія Кернеса. Прямо перед входом десятеро комунальників лопатами гребуть сніг і вантажать на невеликі тракторці. Сніг швидко тане, з тракторів тече.
– Мэр у нас строгий. Не дай Бог увидит, что снег на площади – начальника жэка уволит за три секунды, – каже один із робітників.
Ідемо до центральної площі міста – Свободи. За квартал повертаємо на вул. Римарську. Торік у березні тут була перестрілка між людьми із георгіївськими стрічками та проукраїнськими активістами. Загинуло двоє. А в листопаді в рок-барі "Стіна", на цій же вулиці, вибухнув пакет, який хтось залишив біля стійки. Обійшлося без жертв. Паб "Стіна" популярний серед військових, які беруть участь в АТО.
У вікнах будинків майже нема синьо-жовтих прапорів. Не видно української символіки й на машинах, і на людях. Хіба що в центрі на розтяжках над вул. Сумською. Декотрі вже зім'яті чи брудні. Де-не-де на стінах можна побачити графіті з написом "Хунта буде!" й портрет Володимира Путіна з червоною плямою на лобі.
На майдані Свободи постамент, де раніше стояв величезний пам'ятник Леніну, вінчає український прапор. Ілліча проукраїнські активісти повалили торік 28 вересня. Зараз це місце обнесено риштуванням і зеленою сіткою. На ній плакат: "Уважаемые харьковчане! Извините, ведутся строительные работы". Хоча ніхто нічого не будує. Безпеку постаменту охороняють двоє міліціонерів. Перед ним – хрест пам'яті Небесній сотні з портретами вбитих і лампадками.
У сквері біля пам'ятника розговорилися з двома чоловіками років під 30. Вони натягли капюшони – падає дрібний сніг.
– Не понимаю, зачем снесли Ленина? – каже Міша. – Я родом из 80-х, для меня Ленин тоже ничего не значит. Но это же был символ города. Когда с кем-то договаривались о встрече, говорили: "Жду возле Ленина". Снести его – это как снести статую Иисуса Христа в Рио-де-Жанейро. Но раз уж снесли, так надо было создать какой-то музей Ленина и поместить памятник туда. Как вот в Германии есть музей Гитлера (насправді такого немає. – "Країна").
– Да ладно, Миш. Снесли так снесли. Я согласен только с тем, что надо было это потом сделать. Сейчас некстати: в стране война, а в Харькове с Лениным борются, – відповідає Роман. – Харьков – город, который хочет работать, а не воевать. Сейчас он не знает, что будет завтра. И это не только у нас. Вот на западе страны: живет себе человек, работает в Португалии, а тут раз – и в армию его призывают на войну. Оно ему надо? Нет смысла в этой войне никакого.
– А защищать свою землю? – питаємо.
– А от кого защищать? Россия же нам не объявила войну.
За сквером комплекс будівель Держпрому – одна з візитівок Харкова. Цю першу в Східній Європі бетонну висотку здали 1928 року. Свого часу споруда вражала: 13 поверхів, надземні переходи між корпусами, ліфти. Там розташовувалися трести й наркомати – міністерства Української соціалістичної радянської республіки. До 1934-го Харків був її столицею.
Нині в Держпромі здебільшого відомства й управління Харківської облдержадміністрації. Коридорами снують люди з паперами. Підлога – витертий паркет або старий лінолеум. На стінах таблички "Не курить" і "Соблюдайте чистоту". В одному з коридорів у кутку серед мотлоху панель із гаслом "Граждане! Изучайте гражданскую оборону".
Усі 12 старих ліфтів Держпрому працюють із ліфтерами. У кабінці – стілець. Робоче місце в одній із них жінка прикрасила великими настінними календарями різних років. З найновішого на пасажирів дивиться велика коза.
– Фотографировать в лифте строго запрещено! – попереджає.
У підвалі – викладена рожевими кахлями їдальня. Меню на забрудненому папірці: "Первое – 7 гривен, рыбное – 10 гривен, гречка – 3 гривни, узвар – 3.50". За стійкою, заповнюючи товсті зошити, сидять дві жінки середнього віку. Беремо узвар і розпитуємо, яка ситуація в місті:
– Да все на нервах, – відповідає низенька, Тетяна. – Война. Так уже устали, хочется мира. Правда, Люда?
– Правда. Такой накал, уже посмотришь программу "Время"… Бедная Украина, столько на ее долю выпало. И Чернобыль, и перестройка, и Майдан. Раньше в Харькове каждая десятая машина с русскими номерами была. А сейчас очень редко. Любили они Харьков посмотреть. А теперь боятся. Мы же людоедами оказались.
Речовий ринок "Барабашово" – найбільший у Східній Європі. Харків'янин Микола Барабашов – астроном, один з авторів атласу зворотного боку Місяця. Але продавці навряд чи в курсі: ринок утворився стихійно довкола однойменної станції метро. Нині тут 18 тис. торгових точок.
Ряди наметів починаються одразу біля метро: по 200 грн продають підробки Gucci, Chanel, Louis Vuitton. Заглиблюємося в ринок. На годиннику 14.30, а вже порожньо. Лише на великих возиках китаянки та в'єтнамки продають чай, каву, бутерброди й солодкі снеки. Двоє в'єтнамців грають у футбол скрученим зі скотчу м'ячем.
– С началом войны торговля упала очень сильно. В основном зависим от оптовика, и больше всего опта приходилось на Луганск, Донецк и Россию. Теперь они практически не ездят, разве что кто-то прорвется, – розповідає худорлява продавщиця. В її магазині сукні з харківських швейних фабрик, середня ціна – 350 грн. – Приходишь на рынок – а он пустой, никого нет. Был рассчитан на 300 автобусов покупателей, а сейчас дай Бог чтобы десяток приехали. Аренды сумасшедшие – 18 тысяч на один магазин. Снимают по половине, на двоих – и то люди еле вытягивают. Раньше можно было и 50 тысяч в месяц заработать, а сейчас еле на аренду хватает и зарплату. Я получаю 1 800 плюс процент от продаж. В месяц выходит максимум две с половиной.
За три станції метро від ринку – найнаселеніший район Салтівка. Він схожий на столичну Оболонь: багато дев'ятиповерхівок, продуктових магазинів. Найбільші торговельні комплекси міста "Караван" і "Даффі" тут. Перед ними стоїть автівка з великим українським прапором – збирають допомогу для фронту. За кілька днів у місті бачимо таке вдруге. Розговорилися з волонтерами Юрою та Юлею.
– Мы тут с первых дней июня, – через мороз хлопець переминається з ноги на ногу. – В последнее время к нам подключились беженцы из Луганска и Донецка – те, кто первыми выехали еще на своих машинах. Они сейчас проснулись, начинают помогать. Те, кто позже уехал, – наоборот, приходят и кричат: "Слава Новороссии". Но на них уже никто внимания не обращает.
– Денег, конечно, мало люди дают, – додає Юля. Вона в теплому лижному костюмі. – Но мы сами начали зарабатывать. Когда возим бойцам передачи, привозим из-под обстрелов каски, гильзы. Местные мастера их разрисовывают бесплатно, а мы потом продаем на аукционе.
Показує на смартфоні знімки розмальованих квітами касок, півметрових гільз.
– Эта гильза сейчас стоит 3 тысячи. Каску недавно купили за 6 650 гривен в Киеве.
– В Харькове сдвигов нет, – махає рукою Юрій, коли розпитуємо, як змінилося місто за останній рік. – Вот не было его некоторое время после покушения в городе – все спокойно было, – має на увазі міського голову. – Как только появился – опять какие-то карусели. Но когда будут выборы осенью, Кернес их выиграет. Дороги починит, лавочки поставит. Вот сейчас обустраивает домик для жирафа. У меня квартира в пять раз дешевле стоит. Или 380 тысяч на отлов бездомных кошек. При этом ноль на оборону и ноль – военным. Ничего город не выделил на учения: ни как защищать город, ни как вести себя во время бомбежки, ни как оказывать первую помощь.
Під'їжджає Renault. Водій передає Юлі великий кульок із пластиковими лотками. У них – перекручене сало з часником.
– О, самая любимая закуска. Солдаты ее обожают, – каже Юрій.
Під будівлею міськради торік 24 грудня було гаряче. Сотня депутатів, 87 з яких – члени чи колишні члени Партії регіонів, ділили гроші з міського бюджету на 2015-й. А на вулиці майже двісті учасників Євромайдану, Автомайдану, активістів "Правого сектора" стояли з плакатами "В стране война" та "Деньги харьковчанам на защиту города, а не на озеленение воров!". Коли люди спробувати потрапити на формально відкрите засідання міськради, почалася бійка. Врешті-решт розлючені активісти облили депутата Володимира Скоробагача зеленкою й кинули в сміттєвий бак.
На наступну сесію, 21 січня, впустили кількох активістів.
– Слава Украине! Готовьтесь к смене власти, – сказав із трибуни один з них, Дмитро Олійник. – Скоро вас всех люстрируют!
За кілька годин йому подзвонили й порадили:
– Готовь себе гроб.
Потім мер терміново скликав нову сесію. Присвятили її питанням безпеки депутатів. Активістів Кернес назвав терористами й ОПГ – організованим злочинним угрупованням. Допитувався у прокурора, чи є кримінальні справи з приводу кидання депутатів у сміттєві баки.
– Харьковчанин должен быть уверен, что его защитят. Ведь как мы можем защитить людей, если сегодня не можем защитить себя? – допитується мер.
Дивимося ці сюжети в редакції волонтерського проекту "Накипело".
– У нас и с гражданской активностью так. Чуть что – сразу сообщают: "Готовь себе гроб", – каже керівниця проекту 37-річна Наталя Курдюкова. – Не самые благоприятные условия работы.
До Харкова ми вирушили передусім заради інтерв'ю з Геннадієм Кернесом. Позаду півроку домовлянь, десятки дзвінків і мейлів. І нарешті він уже начебто не проти розповісти, як живе його місто і як він робить це життя кращим. Та всі чотири дні нашого перебування в Харкові розмови з помічницею Тетяною Грузинською закінчувалися фразами:
– Сегодня он занят, но завтра-послезавтра – очень может быть.
Нарешті зустріч нібито вже призначено – на день, коли збираємося від'їжджати. Здаємо квитки й залишаємося ще на день. Але того дня Грузинська не відповіла на жоден наш дзвінок і есемес.
Однак той позаплановий день у Харкові не минув даремно. У старій двоповерхівці на вул. Червоножовтневій – за 10 хв. пішки від залізничного вокзалу – розташоване представництво однієї з найбільших в Україні волонтерських організацій, "Станция Харьков". Волонтери допомагають евакуювати біженців із зони АТО, облаштуватися в місті чи в області. Тут – головний склад речей, принесених харків'янами для переселенців: теплий одяг, дитячі іграшки, матраци.
Знайомимося із 47-річним Олексієм Алмазовим. Він тривалий час був журналістом і підприємцем. Нині координує роботу волонтерів. Кожної хвилини його "Фейсбук" і "Скайп" сигналізують про нове повідомлення. Після розповідей про біженців цікавимося: чому міська влада не поспішає з допомогою. І як взагалі Геннадій Кернес тримає місто.
– А он не держит город, – відказує Олексій. – Он держится за него. Вцепился и сосет, пока есть возможность.
1 
1
Коментарі