Жоден елемент Мінських угод не втілили, бо це непотрібно Кремлю. Анґела Меркель – хазяйка санкцій проти нього. Щоразу посилається на відсутність прогресу по "Мінську", щоб переконати своїх нервових партнерів у Євросоюзі продовжувати економічний тиск проти Москви. Це – єдиний плюс, – говорить Джон Гербст, колишній посол Сполучених Штатів Америки в Україні
Президента Петра Порошенка замінив Володимир Зеленський. Як розцінюєте його шанси у протистоянні з Росією?
– Зеленський був хорошим бізнесменом і гумористом. Це потребувало двох характеристик: бути твердолобим і вміти читати публіку. Коли Путін почав роздавати паспорти, Зеленський відповів на це різко. Той не звик до такого. Раніше тримав імідж розумника. Але важко ним лишатися, коли змагаєшся з коміком світового рівня.
Путін вивчає Зеленського. Досі не знає, як ним керувати. Бо він не з радянської системи.
У будь-якому випадку Україна не сама. Міжнародна спільнота продовжуватиме її підтримувати.
На чому варто зосередитися новій владі у відносинах зі США?
– Президент Зеленський хоче підтримувати відносини, успадковані від Порошенка. І розвивати їх із Вашингтоном, Брюсселем, Лондоном і Берліном.
Я не сказав би, що у Вашингтоні вітали його перемогу. Але поздоровили. Розуміли, що обидва кандидати мали значні шанси. Тому були готові працювати з кожним. Трамп одразу подзвонив Зеленському. Попри доволі швидке рішення про дату інавгурації, чимала американська делегація з'явилася. Ми показуємо інтерес, подібний має і Європа.
Дві ключові політичні сили Європи – консерватори і соціал-демократи – втратили більшість в Європарламенті вперше за 40 років. Успіху натомість досягли ультраправі, які виступають проти поглиблення євроінтеграції та за розширення співробітництва з Росією.
– Путін намагається розвивати крайні політичні сили на Заході на лівій стороні й особливо на правій – в Італії, Угорщині, Франції, Німеччині. Та сумніваюся, що в нього вийде. Можливий невеликий прогрес у котрійсь із країн, але масово до влади вони не прийдуть.
Говорячи про конфлікт на Донбасі, часто забувають про Крим. Як партнери України мають діяти в цьому питанні?
– Крим – на повістці дня. Але не на першому місці. Воно – у війни на Донбасі. Україна хотіла би справжнього перемир'я, але його немає. Хоче повернути під свій контроль території, окуповані Росією. Я оптимістичний у цьому питанні. Війна скоріше проблема для Путіна, ніж для Зеленського. Бо російський президент намагається сховати в ній свою руку. Не хоче, щоб його міжнародні партнери зрозуміли, що насправді це – кремлівська війна. До того ж його народ не хоче воювати з Україною. Не раз "Левада-центр" робив про це опитування. І щоразу – 65–70 відсотків "проти". Тому Путін приховує участь своїх тисяч офіцерів у війні. Жертви для нього – це велика політична проблема. Бо постає питання, як їх пояснювати. В Україні жертви – це біда. Але люди розуміють, що воюють за свою країну проти агресора.
Спочатку треба впоратися з Донбасом. Українська позиція стосовно Криму не змінюється. Також є тверда американська і європейська. Колись ми справимось і з Кримом.
Треба пам'ятати, що років 40 тому теж було мало перспектив на звільнення Прибалтики. Сьогодні це незалежні країни на місці, де був Радянський Союз.
Президент планує перезапуск "мінського формату". Чи є в нього перспективи?
– Мінські переговори нагадують візит до стоматолога без анестезії. Вони тривають майже п'ять років. За цей час не досягли жодного кроку в напрямку миру. Жоден елемент Мінських угод не реалізований, бо це непотрібно Кремлю. Меркель – хазяйка санкцій проти нього. Щоразу посилається на відсутність прогресу по "Мінську", щоб переконати своїх нервових партнерів у Євросоюзі продовжувати економічний тиск проти Москви. Це єдиний плюс мінського переговорного процесу.
Постійний представник Держдепу США по Україні Курт Волкер заявляв, що світ трохи стомився від України.
– Волкер – важливий державний діяч. Він прекрасно розуміє українську геополітичну проблему. Я теж маю уявлення про вашингтонський підхід до України. Уважно слідкую за цим питанням останні п'ять років. Раніше справді було видно, що офіційний Вашингтон стомився від України. Але зараз я цього не бачу. Наші керівники в адміністрації, більшість сенаторів і конгресменів розуміють, до чого веде агресія. Що мета Путіна – послабити Захід. Тому допомогти Україні протистояти Кремлю – американський життєвий інтерес.
Україна занепокоєна зближенням Росії і США. Президент Дональд Трамп нещодавно казав, що готовий рухатися в цьому напрямку.
– Він часто таке говорить. Іноді додає, що покращення відносин між Вашингтоном і Москвою вимагає кінця російського втручання в Україні. І з цією умовою я – за покращення. Головні радники президента розуміють, що Путін веде політику реваншу, яка прямо конфліктує з нашими інтересами. Тому треба працювати й допомагати Україні. У Конгресі це розуміння ще сильніше. Імовірність такої оборудки між Росією і США за рахунок України дуже мала.
Поновилися спроби повернути Росію до складу Парламентської Асамблеї Ради Європи. Це ймовірно?
– Це справжня можливість. Я проти такого кроку. Але бачу, що його підтримка помалу зростає. Навіть якщо вдасться, це означатиме, що Путін виграв лише один невеликий раунд.
Росія відмовилася виконувати рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права про негайне звільнення 24 захоплених українських моряків та повернення трьох кораблів. Яка мала би бути реакція світу?
– Було б добре, якби після такої кремлівської провокації Америка і Євросоюз наклали ще санкції. Наш відгук не такої сили. Але такі дії з боку Кремля посилюють уже наявний порядок санкцій. Бо показують, що він не змінюється на краще, а стає все гіршим. Тому з одного боку це Україні допомагає. Зменшує шанс зняття чи пом'якшення санкцій.
У Конгресі мають розглянути законопроект Майкла Маккола про статус для України як головного союзника США поза межами НАТО. Яка імовірність його підтримки?
– Шанси доволі великі. Можливо, він стане законом. Статус пришвидшить розвиток відносин у військовій галузі. Прохання про зброю від України будуть схвалювати скоріше. До того ж це яскравий символ для Росії. Три з половиною роки тому тодішній президент Порошенко дуже хотів від нас його прийняття. Але так і не отримав.
Коли і за яких умов закінчиться війна?
– Фінансова еліта в Москві розуміє, що ця війна не в інтересах Росії. Є люди в їхньому міністерстві зовнішніх справ, які це теж усвідомлюють. Іноді чую, що є такі навіть у Кремлі. Путін поки що не дійшов такого висновку. Але настане день, коли теж зрозуміє. Сподіваюся на це в найближчі два-три роки.
Санкції грають велику позитивну роль. Росія не стане зовсім бідною від них. Але це справжня перепона для економічного розвитку. Рівень життя там падає.
Що має робити українська влада, аби пришвидшити цей процес?
– Маємо дві лінії дії. Перша стосується війни. Є деякі елементи "Мінська", які було б краще, аби Україна втілила. З приводу децентралізації. Насправді, вона непогана для всіх регіонів країни. Щоб влада і в областях, і в районах мала більше авторитету. Заради цього можна зробити відповідні зміни в законі, чи навіть Конституції. Мова не йде про автономію чи про те, щоб дати владу в Луганську чи в Донецьку сепаратистам.
Ще треба припинити битися над темою російської мови.
Друга лінія – не підігрувати соратникам Путіна. Його західні друзі люблять кидати звинувачення на адресу вашої держави з приводу корупції і стану економіки. Тому справжня реформа, особливо судова, – це теж питання національної безпеки для України.
Більшість українців дотримуються лівоавторитарних переконань, за дослідженням Vox Ukraine. Чи зможе Зеленський відповідати бажанню українців побудувати патерналістичну державу?
– Якщо значна більшість людей в Україні хочуть рухатися в авторитарному напрямку, то так і буде. Хоч би що хотіли з цим зробити США чи Європа. І це стане катастрофою для країни. Бо зараз одна з найважливіших речей, які ви маєте – це суспільство, яке хоче волі. У вас є демократія, коли людський вплив на політику реальний. Люди в Криму розуміють, що вони втратили з анексією.
Якщо Україна захоче продовжити цей рух, то втратить не лише свої політичні і соціальні свободи, а й не матиме надії на покращення. Подивіться на північ. Росія процвітає? Російські надходження вищі лише через нафту. Подивіться на північний захід, на Польщу. Її ситуація була приблизно така сама 25 років тому, як і в України. Але вона швидше почала рухатися до вільного суспільства й демократії. Зараз у них набагато кращий рівень ВВП на душу населення, порівняно з Росією. Рух в авторитарному напрямку – це рух у бік бідності. Підозрюю, що українці і їхні лідери розуміють це, навіть попри певні розбіжності.
3 
1
Коментарі