Влада думала, грошей нам дасть Міжнародний валютний фонд, а захистить НАТО. Це була найбільша помилка, – каже голова партії "Основа" Андрій Ніколаєнко
Як можна охарактеризувати теперішній стан України?
– Якщо одним словом, то – розчарування. Однак, порівняно зі станом ще рік тому, є сподівання на краще. Тоді, за понад два роки до виборів, після яких може відбутись якісна зміна керівництва держави, відчувалась апатія. І в мене особисто, і в багатьох українців. Сьогодні сподіваємося, що після президентських виборів 2019 року ситуація докорінно зміниться.
У чому це проявляється?
– Зростає активність громадян. На порядок денний виноситься створення нової Конституції, нового суспільного договору. Зокрема, саме команда партії "Основа" заклала ці надважливі питання у фундамент своєї програми. Бачимо, як сьогодні найрейтинговіші політичні сили все частіше звертаються до питання нової Конституції. Це відбувається тому, що українці прагнуть змін – не косметичних, а фундаментальних.
У тому, що вашу ідею про новий суспільний договір підхопили інші політичні партії, є й ризики?
– Ми із засновником партії "Основа" Сергієм Тарутою, Володимиром Полочаніновим та разом із громадським об'єднанням "Народна Конституція" запропонували ідею створення нової Конституції ще 2015 року. Упевнений, що жодна політична сила чи окремий політик не можуть "приватизувати" процес написання нового Основного закону. Його потрібно створити на базі неформального суспільного договору, який став би не політичною змовою еліт, а справжнім Основним законом, що об'єднає довкола себе всю країну. Тільки заклавши нові підвалини миру і державності, зможемо будувати абсолютно іншу економічну модель. Конституцію має написати Конституанта. А люди, обрані до неї, переконаний, не повинні потім балотуватися до Верховної Ради чи працювати у виконавчій владі.
Іншу нашу ідею про миротворців та тимчасову міжнародну адміністрацію, уперше запропоновану Тарутою на Мюнхенській безпековій конференції, на певному етапі відхиляла теперішня влада. А сьогодні всі визнають: без миротворців стабільного миру та реінтеграції не буде. І потрібна перехідна адміністрація, бо хтось має вирішувати комплекс адміністративно-господарських питань та підготовки до виборів за українськими законами.
Які настрої зараз переважають у суспільстві?
– Найвиразнішим їх показником є шалений рівень міграції. Це надзвичайно небезпечна тенденція. Від'їжджають працездатні активні люди, Україну покидає молодь, яка не боїться ризикувати. Якщо тут залишаться тільки чиновники і пенсіонери, то країна просто зникне. Із вимушеною міграцією потрібно боротися – це колосальне завдання для нової влади, хоч би хто нею став.
Яких головних помилок припустилася теперішня влада?
– Чинна влада, яка прийшла на хвилі Майдану, поклала забагато сподівань і відповідальності на зовнішніх партнерів. Усі думали: грошей нам дасть Міжнародний валютний фонд, стандарти економіки – Євросоюз, НАТО захистить нас. Це і була найбільша помилка. Потрібно аналізувати дії не тільки своїх ворогів і супротивників, а й партнерів. Розуміти, в чому їхня сила, які методи вони використовують. Варто не продовжувати "качати" гроші з МВФ, а створювати нові робочі місця. Тому що ніхто не бажає українцям кращого, ніж ми самі.
Показово: під час військової агресії з боку РФ покладалися на Будапештський меморандум, тобто знову ж на зовнішні сили. Сподіватись на підтримку партнерів, звісно, варто, але розраховувати потрібно на власні сили.
У кого можемо повчитися?
– У Південної Кореї, наприклад, в якій справді нульова толерантність до корупції. У Великої Британії варто повчитися підтримувати національного виробника. У Швейцарії, де безліч питань розв'язують на референдумах, – організації народовладдя. Не шарахатися з однієї крайності в іншу: то до Росії, то до Сполучених Штатів Америки, а повчитися справжнього нейтралітету в австрійців. Досвід Туреччини, думаю, буде корисним. Ця країна – асоційований член Євросоюзу, яким ми так мріяли стати, але при цьому захищає свої інтереси і потужно розвиває власну економіку.
Чи здатен Петро Порошенко перемогти на виборах 2019-го і бути якісно іншим президентом, ніж протягом чотирьох років?
– Під яким гаслом? Було "Жити по-новому". На наступні вибори буде "Тепер вже точно будемо жити по-новому"? Найбільше розчарування українців чинною владою та президентом Порошенком спричинено тим, що ніякі фундаментальні зміни в країні так і не відбулися. Безвізовий режим не є такою зміною, на відміну від покращення ставлення інвесторів до країни, наприклад. А цього досягають через реальну боротьбу з корупцією, створення прозорої правоохоронної системи, справедливих непродажних судів. За президентства Порошенка нічого з цього переліку не реалізовано: як була Україна в лідерах рейтингів корупційності й беззаконня, так і залишилась.
Не бачу підстав українцям знову повірити цій людині. Кредит довіри вичерпався. Підстав для нового немає.
Один із блоків вашої програми розвитку країни – компроміс. У яких питаннях буде найважче дійти згоди?
– Сьогодні в суспільстві найбільше не вистачає довіри. Не лише українців до влади, політиків, бізнесу, а й одне до одного. Відновлювати її потрібно через компроміси. Перший: між владою і людиною, оскільки найгостріший запит громадян – це запит на справедливість.
Далі – компроміс між інтересами центру та регіонів заради розвитку. Потрібна реальна децентралізація.
Третій – між сходом і заходом країни заради єдності. Всі частини України, які мають історичні, культурні чи мовні особливості, повинні навчитись поважати одне одного.
Четвертий компроміс – із сусідніми державами заради миру. Ми ускладнили відносини з Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Румунією. Це неправильний підхід – із сусідами, потрібно шукати порозуміння. Навіть із Росією. Сьогодні між нами війна, але вона колись закінчиться. Ми є сусідами, і змінити це не під силу нікому. Треба навчитись співпрацювати, як та ж Фінляндія.
П'ятий компроміс – між політиками заради людей. Еліта має навчитися наступати на горло своїм бажанням, розуміючи, що інтереси суспільства стоять вище за власні. Тільки тоді вона може стати елітою.
Ви пропонуєте українську мову залишити державною, а на законодавчому рівні закріпити англійську і російську як офіційні. Що це дасть?
– Не треба ставити людей перед вибором: українська чи російська. Однозначно, українська мова – державна. Це записано в Конституції, і так має залишитись. Однак давайте пропонувати мовний компроміс: якщо велика частина населення України хоче іншого статусу для російської мови – нехай. А та, яка хоче до Європи, матиме англійську офіційною. У Сингапурі англійська ні для кого не є рідною, проте всі її знають. І зараз ця країна – світова "інвестиційна гавань". Є слабкі місця, які можна зробити сильними. Проте у сучасних політиків це не популярно. Набувати підтримки на радикалізмі – простіше.
Де лежить ключ до стрімкого розвитку України?
– Безперечно, в ефективній економіці з людиноцентричною моделлю. Коли всі реформи, трансформації країни будуть прораховані з погляду, а що це дасть кожному українцеві. Неможливо розбудувати ефективну економіку, коли найпродуктивніша частина населення працює за кордоном. Людей потрібно повертати. Показати: в України є майбутнє, а для цього треба створювати робочі місця. Демонструвати, що працювати й гідно заробляти можна тут. Зупинивши війну на Донбасі, його потрібно деблокувати. Допомогти повернутися додому великій кількості переселенців. Відбудова прифронтової зони й нині окупованої території також може стати драйвером економіки.
Усі держави, в яких вона стрімко зростала, максимально насичували внутрішній ринок. Задовольняли попит населення за рахунок власного виробництва. Жодна країна не розвивалася стрімко завдяки імпорту.
Ви говорите про створення двох мільйонів робочих місць в Україні. Як це подужати?
– Досвід США показує, що це реально. За вісім років президентства Барака Обами завдяки реалізації державної програми в країні було створено понад 23 мільйони робочих місць. І ми подужаємо. За рахунок розміщення внутрішнього замовлення, ефективної модернізації, відновлення зв'язків із Донбасом. Тільки через "блокаду" було розірвано низку виробничих ланцюгів, що призвело до втрати понад 75 тисяч робочих місць у Запорізькій, Дніпропетровській і частині Донецької областей. Багато з цих людей були змушені поїхати працювати до Польщі або Росії. Наші шахтарі, інженери, машинобудівники потрібні скрізь.
Інший рецепт: повернути в економіку "кров", тобто фінанси. Щоб відбувалась модернізація підприємств, щоб вони могли конкурувати на зовнішніх ринках, їх потрібно кредитувати "дешевими" грошима, підтримувати. Сьогодні ж в Україні неможливо позичити під низький відсоток. Навіть державні банки не допомагають підприємствам, а тільки ускладнюють життя.
Які пріоритети для України на наступні п'ять років?
– Перший – зупинити війну і вже зараз розпочати процес повернення Криму. Так, можливо, за п'ять років його не завершити, але точно реально поставити на "правильні рейки". Мир – те, чого прагнуть 100 відсотків українців.
Другий пріоритет – збудувати людиноцентричну модель держави, ухвалити нову компромісну Конституцію, в якій буде закріплено суттєве звуження повноважень чиновників, зменшення кількості народних депутатів тощо.
Третій – забезпечити стрімкий економічний розвиток. Створювати робочі місця, щоб країна запрацювала.
Як зупинити війну на Донбасі?
– Ще у лютому 2017 року ми представили мирний план "Три основи: легітимність, безпека і довіра". В рамках мандату ООН насамперед треба вирішити питання нелегітимної влади на тимчасово непідконтрольній території, створивши там міжнародну перехідну адміністрацію. Її функціонування потрібно посилити присутністю військово-поліцейської місії, до складу якої не ввійдуть ані представники країн "нормандської четвірки" – України, Росії, Німеччини, Франції, – ані Сполучених Штатів Америки. Можуть бути представлені, наприклад, Австрія, Канада, Японія, Казахстан. Держави, які не мають стосунку до російсько-українського протистояння і навіть опосередковано не беруть участі в перемовинах. Це єдино можливий план. Він спрацював у Хорватії.
Друга важлива складова – це довіра. Відновлення довіри українців, які опинились на окупованих територіях, до тих, хто залишився тут. Її слід відновити через спрощення процедури перетину лінії розмежування. Потрібні гуманітарні проекти, виплати соціальної допомоги. Ідеться про розв'язання базових соціальних проблем, із якими люди залишились сам на сам.
Якщо вдасться створити два мільйони робочих місць, повернуться заробітчани?
– Це частково допоможе. Але не лише робота й гроші важливі для людини. Якщо вона жила за кордоном, у нормальній демократичній державі, з гідним рівнем заробітної плати, то розуміє, що таке якісні освіта, медицина, житлово-комунальні послуги. Тому важливо, щоб країна відновлювалася загалом. Тоді зможемо мати зворотний рух: заробітчани привозитимуть на батьківщину нові стандарти праці, відносин із владою, демократії.
Це прискорить оновлення еліт?
– Так. Одним із серйозних поштовхів до повернення українців з-за кордону мало б стати запровадження також електронного голосування. Це покаже: ми змінилися. Тоді українець, який навчається у Вроцлаві чи працює десь під Міланом, зможе впливати на те, хто очолить державу і представлятиме його в парламенті. Він має право обирати владу, бо надсилає кошти в Україну. Сьогодні надходження від українців, які працюють за кордоном, сягають 10 мільярдів доларів на рік.
Україні потрібно прагнути членства в Євросоюзі та Північноатлантичному альянсі?
– У НАТО – ні. Є декларація про державний суверенітет. На всеукраїнському референдумі її підтримали 94 відсотки громадян. Там чітко прописаний статус постійно нейтральної держави, як Фінляндія, Швеція, Австрія. Якби пішли цим шляхом із 1991 року, то могли б прибрати російські бази з Криму. І були б стабільною державою без проблеми з півостровом, війною на Донбасі.
У Євросоюзу потрібно переймати стандарти демократії, правосуддя, захищеності громадянських прав. А їхні економічні правила та стандарти зараз навпаки не допомагатимуть нам, а тільки стримуватимуть розвиток економіки. Значно краще нам підійшла б модель Норвегії, що є членом Європейського економічного союзу, але не є повноцінним членом ЄС. Україні потрібно вийти на такий рівень розвитку економіки і суспільства, щоб нас хотіли бачити в Європі. Це дасть інші умови набуття членства.
Усі імперії раніше чи пізніше розвалюються. Російська Федерація – класична імперія. Варто чекати її розпаду?
– У перспективі на найближчі 10–20 років не бачу для цього підстав. Краще сподіватися не на це, а на себе – розвивати економіку і ставати потужним гравцем у світі. До речі, могутні світові держави не зацікавлені у розпаді РФ, оскільки бояться, що на зміну непередбачуваному, але відомому їм Путіну прийдуть 10 "путіних" і кожен матиме по ядерній бомбі. Для України це так само небезпечно. Суто теоретично такий сценарій можливий, але я в нього не вірю.
Що означатиме: війна з Росією закінчилась і Україна в ній перемогла?
– Війна сталась не тільки тому, що Путін такий сильний, а й тому, що ми були слабкі. Ми не можемо перемогти в ній. Як і Росія. Навіть якщо повернути територію, є десятки тисяч загиблих з обох боків. Війну потрібно зупинити і зробити висновки, щоб вона не повторилась.
4 
35413
Коментарі