Я – християнин-самітник. Не люблю скупчення людей. Десь у полі за 5 кілометрів від села почуваюся ближче до Бога, ніж у будь-якому храмі.
Гумор спонукає людину бути собою. Коли весь час говориш із кимось серйозно, він показує себе не тим, ким є, а ким хоче здаватися.
Після шкільних уроків ішов у бібліотеку для дорослих. Про дім згадував, коли робився голодним. Досі добре пам'ятаю запах книжкового пилу.
Батько працював машиністом і показував мені паровози. 7-річним уявляв себе колесом товарного потяга, яким зможу об'їздити весь світ.
На практиці у старших класах розносив пошту. Почув, як на подвір'ї радянського генерала мати вичитувала сина: "Бачиш, он хлопець уже працює, а ти тільки гроші тириш". У той момент відчув себе дорослим.
Кохання з першого погляду неможливо пояснити. Із дружиною зустрілися в компанії друзів. Того ж вечора я зрозумів, що одружуся з нею.
Любов – це коли страх за іншу людину більший, ніж за себе.
Дружба – це емоційний закуток. Туди можна вибігти з вагона життя, випити пива на пероні й розслабитися.
Один із моїх найближчих друзів – художник-ілюстратор – графічно бачить мої тексти. А я можу цікаво описати його роботи. Можливо, колись разом видамо книжку.
Мій Львів населений друзями. Місто постійно саме зводить із потрібними людьми. Коли маю якісь проблеми, випадково зустрічаю на вулиці того, хто може допомогти їх вирішити.
Не можу сидіти вдома більше, ніж кілька днів. Жінка сама виганяє з хати, бо нервую її.
Щастя – це можливість бути собою.
У 1990-х працював журналістом у двох виданнях і прибиральником. Платили тільки за прибирання. Пізніше пропонували високооплачувану журналістську роботу, але в заангажованому виданні. Відмовився.
Не знаю, що таке бідність. Завжди отримував стільки, на скільки докладав зусиль. Розраховував витрати за своїми можливостями.
Заможність – це можливість збагатитися емоціями і зустрічами. Якби мав більше грошей, вклав би їх у подорож. Або у фільм.
Брехати заради кар'єри чи власної вигоди – неприпустимо. Єдина брехня, яку можна виправдати, – коли не кажеш близькій людині, що вона невиліковно хвора.
Піша людина пропорційна до навколишнього світу. От опиняєшся біля дерева, якому понад сто років, – і краще усвідомлюєш себе. Стежки життя не зникнуть навіть тоді, коли тебе не стане. І треба ними йти, поки можеш.
Алкоголь потрібен, щоб ділитися емоціями. Ніколи не пив, аби заповнити якусь порожнечу.
У 1990-х у нас було добірне товариство з літераторів і художників. Якось зайшли з пляшкою вина до робітні одного скульптора. Він насмажив картоплі. Виделок не було, тому їли стеками для різьблення глиняних фігур.
Абсолютне щастя відчув, коли народилася донька. Здавалося, що тримаю в руках продовження себе.
Дуже хотів доньку, бо знаю, що це таке – хлопці в хаті. Маю двох братів. Мама добряче намучилася з нами. Одного разу брат зробив із вазонів фортецю. Поставив за найбільшим маминим фікусом. Ми штурмували її вишитими подушками.
Вірю у вищу силу. Це мотивує ставати кращим у земному житті.
Добрих людей є рівно стільки, щоб злі не повбивали одне одного.
Люблю спостерігати за змінами у природі. Наприклад, фотографувати один і той самий будинок чи міст у різні сезони та різні роки.
Першу книжку написав, аби бути цікавим своїй доньці.
Гумор – розвага для вільних людей. Маю на увазі саме щирий сміх, а не глузування з людей і країни, як часто показують по телебаченню. У 2000-х ми пробували робити кабаре. Але тоді не було кому це дивитися.
Сусіди постійно сварилися, смітили у під'їзді, хамили. Написав про них цикл оповідань. Герої носять на головах роги, бо є рогулями. Після цього перестав звертати на них увагу.
У селі не можна ходити просто так, без мети. Має бути ціль – до церкви, до сусіда, на поле, у кнайпу. Якщо просто гуляєш і насолоджуєшся краєвидами, тебе вважають ідіотом.
Коли мене зраджують, сприймаю це як власну помилку. Значить, сам винен. Не оцінив, на що та людина здатна. Чекав від неї іншого.
Найбільший зрадник України – це народ. Якщо дві третини голосують за ідіотів, то ми всі на це заслужили.
Хороша старість – насолоджуватися кожним днем без боротьби за виживання. Бачив щасливих пенсіонерів в Італії. Розважливі, ходять на танці, їздять велосипедами, спілкуються у кнайпах.
Із появою соцмереж формується світ самотніх людей. Комунікуємо на рівні розуму, а не емоцій, які виникають при особистому спілкуванні. Перестали вірити у прості та щирі слова про любов, не підкріплені краденими цитатами й кліше.
Хочу померти, як Григорій Сковорода, – десь у полі. Це значно краще, ніж чекати смерті в ліжку, поки всі тебе шкодують.
3 
35413
Коментарі