Сподобалася стаття про акції протестів. Бо в них подані коментарі з обох боків барикад. Собі на замітку взяв, коли будуть майбутні майдани.
Сергій ШЕБЕЛІСТ, 26 років, викладач журналістики, Полтава
Склалося враження, що мене агітують іти на мітинг проти президента, - так детально розказали, як себе вести та що треба робити. Приголомшило фото солдафона, який стоїть на носовичку в крові. Для себе зрозуміла, що на мітинг точно не піду, навіть якщо за це платитимуть.
А фраза Лесі Кара-Коці "Вдягнути на вечірку вишиванку, щоб не йти в дурнуватих вечірніх сукнях" - стане моєю улюбленою.
Вікторія МЕЛЬНИК, 27 років, Хмільник Вінницької області
Сама стояла на Майдані під час помаранчевої революції. Знаю, наскільки це непросто. Багато нарікають на Ющенка. Але для нас то був великий досвід любові одне до одного.
За Євгена Кисельова постійно сварюся з чоловіком. Переконує, що той - кадебешний агент. А мені він дуже імпонує. І правильні речі каже. Хоч і різкі.
Галина, 38 років
Чудесна фотографія з Долини нарцисів. Була там одного разу - у травні 2004-го. Їздили з чоловіком через тиждень після нашого одруження. Познайомилися із жінкою, яка доглядає за квітами, - Оленою Бабич. Вона живе в селі Кіреші, поруч із входом у Долину. Розговорилися з нею про нарциси, розповіли, що приїхали зі Львова. Пані Олена запросила додому на обід. За кілька хвилин із дітьми накрила стіл. Виклала м'ясне, салати, гарячі страви. Метушилася так, наче приймала близьких родичів. Налила вина й виголосила тост за наше щастя. Розцілувала, як рідних дітей. Усю дорогу до Хуста ми розповідали таксисту, як нас вразила гостинність Бабичів. Той лише усміхався у вуса. Коли ж приїхали до автовокзалу, сказав, що пані Олена оплатила наш проїзд. За шість років я більше не зустрічала такої щирої і доброї людини.
Лілія, 28 років, Львів
Історія про те, як цар налякав київських лікарів, - у саму точку. Ось тільки наші "царі" не такі прискіпливі. Пам'ятаю, у кінці 1990-х на Волинь мав приїхати тодішній "царьок" Кучма. Маршрут пролягав від Луцька до Берестечка. Дорогу відшліфували. А всім, хто жив біля траси, пороздавали фарбу - мусите до приїзду гарненько плоти підмалювати. І що? "Цар" із машини навіть не визирнув. Хоч метр від траси відійди - розвалюхи суцільні. Так і далі живемо.
Валентина ЛАЩУК, 47 років, Горохів Волинської області
Чесно розказали про всі "принади" отримання житла після довічного утримання. Особливо запам'яталося про бабку, якій треба не м'ясну котлету, а рибну. Років зо три тому й сам збирався так отримати квартиру у Вінниці. Ніхто не попередив, що її не можна відписати, аж доки власник сам не захоче. З одним дідом жив півроку. На нього йшло стільки грошей, що спокійно міг би знімати однокімнатну квартиру із зручностями. А не купиш того, чого дід хоче, каже, що квартиру сусіду перепише. За півроку покинув діда. Недавно дізнався, що той помер. Помешкання відійшло далекій родичці, а той, хто його доглядав, лишився ні з чим. Добре, що то був не я.
Вадим КОВАЛИШИН, 33 роки, Вінниця
Це перший журнал, який прочитала майже від початку до кінця. Найбільше зачепила стаття про те, що мирний Майдан нам більше не світить. Веселенькі у нас перспективи. Особливо, коли бачиш, що в сусідів росіян робиться.
Єдине, що дуже дратує в журналі, - суржик. Я розумію, що так люди в реальному житті розмовляють, але треба ж намагатись якось змінити ситуацію, ні?
Валентина, 32 роки, село Медвин на Київщині
Дуже смішно написали, як журналістка приїхала до чоловіка, який хотів, щоб його доглядали. У мене свекруха теж дружила з одинокою сусідкою, носила їй передачі в лікарню. Але та подумала, що її хочуть отруїти через квартиру. Померла, так і не переписавши ні на кого. Наступного ж дня після похорон ЖЕК продав ту квартиру дочці якогось міліціонера.
Не сподобався Жадан - сам письменник, а про книжки не може розказати.
Ганна, Київ
Ми доглядали бабусю за хату. Її дочка молодою померла. Наша хотіла, щоб діти до неї, як до рідної ставилися. Виростила їх, доки ми на роботах були. А однокласниця моя, на Київщині, не витримала. Та стара могла борщ на підлогу вилити, якщо не сподобався. Троє жінок у неї пробували прижитися, але так сама і вмерла.
Світлана, 44 роки, Крижопільський район Вінницької області
Я дуже хотів сина. Коли жінка завагітніла вперше, кажу їй: "Давай підкинемо монетку, якщо виграю, роди мені мужика". Я виграв. Маємо чотирьох доньок.
Микола, 48 років, Сімферополь
Здивувало, що в ПАР так страшно жити. Пам'ятаю, читав колись у "Вокруг света" про них, були благополучніші за нас.
Юрій, 48 роки, Мукачеве на Закарпатті
2 
1
Коментарі