В епоху мобільних телефонів від чужого особистого життя можна відгородитися лише плеєром із навушниками.
Наталка
Син украв на будівництві дві сотні цегли. Його зловили. Слідчий сказав, що не дасть ходу справі, якщо принесу 10 тисяч гривень. Позичила, вже хотіла нести гроші. Та мій родич, який працює в органах, сказав нікому не платити. Він по своїх каналах дізнався, що справу вже завели і суду не уникнути. Слідчий просто хотів здерти з мене гроші.
Надія, Вінниця
Украли в мене телефон. Ходила в міліцію. Заяву приймав примітивний хлопчик, який речення у заяві сформулювати не міг. Через місяць дзвонить інший слідчий, просить зайти у райвідділ. Матюкає попереднього, що не вмів заяву грамотно скласти. Знову все записує. За два місяці дзвонить дівчина, просить з'явитися. Каже, справу передали їй. Із заяви взагалі нічого не зрозуміло. Обурюється, хто її писав. Ще раз усе перепитує. Якби мій телефон знайшли, я би дуже здивувалася.
Зоряна, 37 років, Львів
Батько прослужив у карному розшуку 25 років. То були важкі часи для нашої родини. Приходив з роботи - усі негативні емоції міг виплеснути на сім'ю. До нас із сестрою ніколи не був лагідний, говорив лише наказовим тоном. Змінився, коли вийшов на пенсію. Телефонує тричі на тиждень, наприкінці розмови каже: скучаю, приїжджайте швидше, цілую.
Ольга, 26 років, Львів
Чотири роки тому винаймала квартиру на Троєщині. Якось поверталася пізно додому. Дійшла до під'їзду, стала будити консьєржку, щоб відчинила. Раптом підбіг хлопець і вирвав із рук сумку. А там зарплата - 2500 гривень, паспорт, нові парфуми, мобільний телефон. Я ще навіть побігла за ним, хотіла наздогнати. Потім піднялася в квартиру, викликала міліцію. Ні на що не сподівалася. За кілька хвилин приїхав наряд. Сказали збиратися, будемо їхати злодія шукати. Під під'їздом чекало патрульне авто. Годину курсували районом, видивлялися схожого хлопця. Коли повернулися до райвідділу, інший наряд передав по рації, що затримали. Він напав на вулиці на ще одну дівчину. Сумку мені повернули наступного дня. Усе було на місці. Дільничний, правда, насварив, що бігла за злодієм. Казав: могла запросто по голові отримати.
Ірина Бондаренко, 24 роки, Київ
Батько друга дитинства працював даїшником. У їхньому домі на холодильнику завжди лежали гроші. Приходив із роботи, вивертав кишені й викладав туди пожмакані купюри. Коли прийшов час, даїшником став уже мій друг, а пізніше - і його брати.
Світлана
25 років тому ми жили в Казахстані, у селищі Таловая, де росіян було ледь не половина. Ніколи від корінних казахів образ не чули. Коли звідти поїхали, знайомі потім писали, що місцеві всіх слов'ян вижили, а їхні будинки на дрова порозбирали. Тепер у Таловій тільки одна російська родина залишилася. Збираються переїхати у Саратовську область.
Ольга, 33 роки, Миргород Полтавської області
У Вінниці в 1990-х теж була корчма. І наче теж "Тарас" називалась. Там ціни були захмарні. Якось сусідка туди з подружкою ходила. Замовили вареників із картоплею. Мало того, що їх холодними подали, ще й картопля була кисла.
Марина СЛОБОДЕНКО, 46 років, Вінниця
Два роки тому була в Тернопільському замку, на фестивалі експериментальної електронної музики Kvitnu Fest. Думала, на рак вуха за ту годину захворію. Було враження, що одночасно знаходжуся на промисловому заводі, вокзалі, в літаку, що гуде міліцейська, пожежна та медична сирени вкупі. Про танці й мови не було.
Наталка ГАЙВУК, 19 років, Городок на Львівщині
Іноземці українською розмовляють краще за українців. Бо в них нема страху, що якесь слово занадто літературне чи "так не говорять".
Ключ
3 
1
Коментарі