Боротьба з ним сприяє русифікації українців
Колись у Херсоні знав одну дівчину. Її батьки були з села, як і мої. Чув попервах від неї лише російську. Питаю: "А вдома як розмовляєш?" Каже: "Суржиком". Пропоную так і зі мною говорити. "Та нє, стидно мені, некрасіво і неправильно". Тоді я перейшов на "суржик" – на щастя, наші говірки подібні. І все пішло зовсім інакше. Вона не комплексувала, і ми розмовляли однією мовою. Українською. Якось зайшлося знов про це, і дівчина, дивлячись на мене великими очима, каже: "Ну, не можу я по-українськи балакать, не привикла – це треба вчить. Пробувала, не виходе в мене". Але вона цілком літературно почала говорити, крок за кроком втягуючи українські слова замість російських. І навіть цього не помітила. Тепер розмовляє лише українською.
Я до того, що ми примудряємось не помічати наших найкращих союзників. Навіть перетворюємо їх на ворогів. Може, це якась задавнена риса національної вдачі. Або ж елементарна дурість.
Стандартний словник української мови "суржиком" називає "елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови". Це кінець 1970-х. А в літературі чи не вперше про український "суржик" згадано в книжці Бориса Антоненка-Давидовича "Як ми говоримо": "Недобре, коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови або тої й тої, плутає обидві, перемішує їхні слова. Так створюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, на Україні, суржик". Книжку видано 1970 року. Раніше дискусії про "суржик" та його різновиди в Україні не було. Він існував, та саме поняття було розмите.
Воно розмите й зараз. Але створили цілий дискурс, перелякавши мільйони людей. Від кінця 1970-х уперто доводимо всім, чия українська нам не подобається, що вони говорять "суржиком". А отже, простуваті забиті селюки. Присудили однозначно: суржик треба викорінювати. Але викорінювати почали, не зрозумівши до пуття, що це таке. І замість бур'яну деруть пшеницю. Тобто знищують українську.
Що ж це за звір такий – суржик? Якщо йти за класичним визначенням, то це – механічна мішанина кількох мов, коли до пуття не знаєш жодної. Наприклад, ви вивчаєте польську. Добре чи не дуже, рано чи пізно маєте нею заговорити. Якщо володієте нею поганенько, то механічно замінюєте польські слова, яких не знаєте, українськими. Так само як і польські фразеологізми, граматичні форми. Оце класичний суржик. Якщо вивчите польську краще, його стане менше, якщо забудете щось чи покинете вивчати – то вийде суржик макаронічний.
Так буває з російськомовними, які вивчають українську з нуля. Вони одразу вчать, як правильно, з термінологією та назвами. По суті, вчать іноземну для себе мову. Тому мовні конструкції відкладаються так, як треба. Бо вивчити нову мову простіше, ніж чистити свою власну.
Щоб зрозуміти ще краще, що таке суржик, подивімося на наших президента і прем'єра. "Азірівка" – це довільна мішанина всього, що можна змішати. Приміром, геніальна заміна "о" на "і", де варто й де не варто. Російськомовна людина не відчуває гаразд того, як вживається "і" в закритих складах і як вона змінюється на "о" або "е" у відкритих. Тоді виникають "кровосісі", бо тримати в голові весь час "у закритому кажемо – і, а у відкритому – о" важко. Тому Азаров може казати "конь", але "кіня", "гріші", але "грош". Для україномовних це смішно, вони навіть уявити собі такої проблеми не можуть. Бо для дядька із села очевидно – "гріш", але "гроші". Він цього не пояснить, проте не помилиться. Тому в Азарова – суржик, а в дядька – говірка.
Президент має досить непогану мову, але згадаймо про "йолку": "Де вчора стояли палатки, сьогодні встановлюється новорічна йолка". Для Януковича – це суржик. Чому? Бо його рідна мова – російська, він вивчав українську з нуля. І вивчав правильну. Але, звісно, недовчив.
Однак, якщо таку саму фразу скаже селянин з-під Миргорода, це не буде суржик. Бо для нього це – рідна мова.
Проте суржик не може бути рідною мовою, адже він – довільний і неорганізований. Індивідуальний, бо набутий. Тобто суржиком здебільшого називають те, що ним не є. В Україні його часто плутають із місцевими говірками. В абсолютній більшості випадків те, що називають "суржиком", насправді є говіркою з доданням чітко окреслених русизмів.
Кожна мова має свій каркас. Це слова, що вживаються щодня: "хліб", "ніч", "бачити", "чути", "дивитися" і сотні, тисячі інших. Є і граматична структура мови – "він чує", "принеси хліба". Це все – її основа. Вона може різнитися територіально – злегка видозмінює граматичні форми або має низку місцевих слів. Скажімо, на заході країни вживають "він бачит", на півночі – "він бачить", на півдні та сході – "він баче". На Правобережжі "я рОблю", а на Лівобережжі – "я роблЮ". Ці говірки відрізняються одна від одної більшою чи меншою мірою. Але все це – народна українська мова.
Другий шар – це соціальна й абстрактна лексика. Коли з'являється якась реалія, або ж потрібно висловити щось більше, ніж "насип борщу, я голодний", то для цього потрібні нові слова. З'явився в хаті телевізор тоді, коли панівною була російська, люди його так і назвали – "тілівізор". З'явився велосипед – кажуть "лісіпєт". По телевізору побачили фільм про самотність – назвали її "одіночіство". Поїхала дівчина велосипедом до сільради, а там вивіска, що це "сільсовєт". Так вона й запам'ятала. А де селянам було взяти українські слова, якщо державна – російська? Але коли проходить покоління за поколінням і ці слова в'їдаються в підкірку – їх важко звідти витягти і на щось замінити. Спробуйте бабусю з подільського села навчити казати "телевізор" замість "тілівізора". Різниця у двох ненаголошених звуках. Але навчіть! Однак соціальна лексика змінюється, бо життя не стоїть на місці. Тепер селяни йдуть забирати гроші в Ощадбанку, а "прідсідатіль" поволеньки стає "головою". Лексика очищується, але очиститись за 10 років – не може. Навіть більше, зараз часто відбувається з точністю до навпаки. Вже російськомовні переходять на українську через термінологію. Бо соромно весь час подумки намагатися перекласти український термін, а російського не знаєш. Тож і виходить: "Если я опоздаю на работу, мне влепят догану". Негарно виходить. Але навіть це – не суржик, а російська.
І третій шар – сталі слова й словосполучення. Українці чують зусібіч російську, читають нею книжки, дивляться телевізор, в інтернеті сидять. Із часом чимало сталих висловів закарбовуються в пам'яті, з'являються деякі слова. Наприклад, "щас". Хоча старі люди здебільшого казали "оце". Я від своєї прабабці жодного разу "щас" не чув. "Йолка" ввійшла через словосполучення "новогодня йолка". Часто та сама людина висаджує "ялинку", а прикрашає "йолку".
Зі своїми батьками розмовляю говіркою – так повелося з дитинства. Коли ця тема мене зацікавила, заходився прибирати насамперед третій шар. На всі ці слова є відповідники у нашій буденній мові. Десь за місяць реакція мами була: "Ти говориш, як стара баба в селі!" Але ця говірка була така органічна, що з часом і батьки потроху почали вживати старі слова. Вони всі є, просто через вплив російської культури стали пасивною лексикою.
Головне – пильнувати за літературними словами. Не лякати людей "принаймні", "отримувати", "зупинятися", "відважний", "вистачати" тощо. Якщо їхати в маршрутці, краще замість "остановіться" казати "станьте", ніж "зупиніться". "Ставати" – слово, яким позначають і "зупинятися", і "вистачати".
Більшість українців розмовляють говірками, які чомусь усі зневажливо називають "суржиком". Попри закиди мовознавців, це не сприяє зросійщенню, а оберігає від нього. А кампанія проти нього, що триває понад 20 років, потурає русифікації.
Нема проблеми суржику в Україні. Мільйони говорять не літературною мовою? Так. Але це – місцеві говірки, які зберегли старий колорит і живу природність української мови. Це треба популяризувати, а не знищувати. Трошки почистити – так. Але не ламати.
Склалася чудернацька ситуація. Замість того, щоб очищувати власну говірку, вдосконалювати її, потроху переходячи на літературну мову, людина часто робить кульбіт. Починає говорити російською, повністю відмовившись від рідної. А тоді наново вивчає вже літературну українську. Так втрачається справжність мови – усі ці "осьо, тамо, станьте туто, де він робе" та цілий океан народних слів і фразеологізмів.
Варто пояснювати людям, що вони говорять не суржиком. І закликати розмовляти так, як удома. Бо ж поширений стереотип – краще чистою російською, ніж поганою українською. Він глибоко сидить, і витягти його зі свідомості важко. Деколи й маніпуляції потрібні. У моїй групі на факультеті в Херсоні щонайменше 60 відсотків студентів були із сіл та містечок. Для всіх них українська була рідною мовою. Але ота сама українська. І вони розмовляли між собою російською. Однак підходиш до гурту, заговорюєш говіркою – всі переходять на неї. Залишаються одна-дві городянки, що ні в сих ні в тих.
Немає чистої чи не чистої української. Чистим або не чистим може бути лише стандарт.
Словник деяких поширених слів в українських говірках
Російське або зросійщене слово - Літературна норма - Говірка
вопше - зовсім - геть
вроді - ніби - наче
даже - навіть - і, а й
зачєм - навіщо - нащо, пощо, чого
знизу - унизу, долу - на споді
канєшно - звичайно, звісно - що й казати
ладно - гаразд - ну нехай, хай буде
мимо - повз - попри
навєрно - напевно - мабуть
нада, нужно - потрібно - треба
несмотря на - незважаючи на - попри
одіватися - вдягатися - убиратися
оп'ять - знову - знов
по крайній мєрі - принаймні - бодай
покупати - купувати - купляти
получати - отримувати - діставати, доставати
понімати - розуміти - розбирати
работати - працювати - робити
розговарювати - розмовляти - балакати
тоже - теж, також - так само
хватати - вистачати - ставати
хотя - хоча - хоч, от тільки
щас - зараз - оце
1 
1
Коментарі