Чотири розіграші актора Євгена Паперного
1 Років 30 тому взимку змусив Давида Черкаського вийти посеред ночі на вулицю, щоб подзвонити з телефону-автомата. Я тоді сидів у Володимира Бистрякова. Раптом дзвонить телефон – це Черкаський, і просить Бистрякова. "Якого Вовку? Ти ж до мене подзвонив", – відповідаю. За кілька хвилин телефонує знову. Кажу: "У вас там щось заклинило. Знову до мене попав. Біжи до сусіда й від нього Вовці подзвони". Він набрав ще раз. Я підняв слухавку: "Піди з автомата спробуй". Черкаський розбудив дружину й попросив 2 копійки на дзвінок. Однак відповів знову я. Коли він повернувся додому, пожалівся дружині, що в їхньому кварталі щось із телефонами. Вона відповіла: "Давиде, а тобі не здається, що Женя сидить у Вовки?"
2 Якось розвів Валерія Чигляєва так, що йому довелося приймати валокордин. Узимку їздили на зйомки в Сімферополь. Усю останню ніч пили. Чигляєва затягли до себе в номер якісь дівчата. Під ранок він від них пішов до себе збирати речі. Коли чемодани були готові, зрозумів, що забув у дівчат черевики. Забрати не міг, бо не пам'ятав, у якому номері ночував. На вулиці лежав сніг, а він вийшов у тапочках. По дорозі купив собі нові черевики. За три тижні я подзвонив йому й жіночим голосом кажу: "Валєрка, привіт. Це я – Галка із Сімферополя. Як – яка? Ти в мене свої черевики залишив. Я їх тобі привезла. Стою під твоїм під'їздом. Зараз зайду. На твоїй візитці написано, що ти в 75-й квартирі живеш". Він почав кричати: "Не заходь! У мене дружина вдома!" Я: "Ну і що? Ми з нею подружимося". Валєра спустився, але ніякої Галі біля під'їзду, звичайно, не було.
3 Наприкінці 1970-х під Львовом у військовому містечку знімали фільм "Від Буга до Вісли". Пізно ввечері вирішив розіграти знімальну групу. Подзвонив днювальному й іншим голосом сказав: "Це комендант містечка Петриченко. Давайте всіх на вулицю. Будемо переїжджати в інженерне містечко". Він зразу всіх про це повідомив, актори з чемоданами вийшли на вулицю. Тільки ми з Іваном Гаврилюком залишилися в кімнаті. За півгодини подзвонив днювальному й попросив погукати Леся Сердюка. Спитав, що в них відбувається. Він: "Комендант сказав усім виходити, будемо переїжджати. Стоїмо на морозі, а автобусів немає. Ще трохи – й дуба вріжемо". Кажу йому: "То ми поки не виходимо. Автобус з'явиться, набереш мене".
За годину актори подзвонили режисерові Тимофію Левчуку. Він набрав коменданта й почав кричати: "Що ти там затіяв? Який переїзд?" Той відповів, що нікому не дзвонив. Усі зрозуміли, що то якась падла пожартувала. І зразу ж здогадалися – яка. Найбільш бойові увірвалися до мене в кімнату. Добре, що зі мною жив грузинський актор Зураб Капіанідзе – високий, плечистий. Він сказав: "Паперного не трожь. Я буду за него сражаться". Це мене врятувало.
4 У Щукінському училищі був викладач Борис Іванович Бродський. Читав лекції з образотворчого мистецтва. Якось він поїхав у закордонне відрядження. Ми саме готувалися до капустника. Разом із Костею Райкіним поставили номер: він грав непутьового студента, а я пародіював Бродського. Коли той повернувся, йому доповіли: Паперний так тебе пародіював, що ого-го. Борис Іванович прийшов на лекцію й каже: "Чув, хтось із вас мене на капустнику показував? Якщо ви, Паперний, такий розумний, то займіть моє місце й читайте лекцію". Сам сів на моє місце, а я став за кафедру. Голосом Бродського прочитав лекцію про богиню перемоги Ніку. Весь курс плакав від сміху. Після лекції Бродський підійшов до мене: "Треба, щоб ви сьогодні рівно о другій подзвонили моїй дружині. Будете говорити моїм голосом. Що говорити – скажу". У зазначений час я набрав домашній номер Бродського і його голосом сказав: "Ліна, мені Кашаткі дзвонив?" Вона розгубилася: "Боба, ти ж щойно був удома. Звідки телефонуєш?" – "Я вийшов на вулицю і дзвоню з автомата", – відповів я. Бродський у цей час сидів у своєму кабінеті і все слухав по паралельному телефону. Поки я говорив з його дружиною, він вийшов із кімнати й став біля своєї Ліни. У неї була істерика. Так я став другом їхньої родини, а Бродський називав мене своїм найкращим студентом.
2 
1
Коментарі