ДОВЕДЕТЬСЯ В ЛІЧЕНІ ДНІ ВИРИВАТИ НАШІ ЗЕМЛІ З ПАЗУРІВ АГРЕСОРА

Історія політичного арешту російського опозиціонера Олексія Навального показова в усіх сенсах. Отруєне спіднє. Пояснення його раптової коми браком цукру. Агресивне самовиправдання, яким Володимир Путін шокував Еммануеля Макрона. Мовляв, Навальний міг сам випити отруту. Хвалькувато-нахабний пост на сайті аеропорту "Внуково", що вони гідно "зустріли" літаки з Німеччини 1941 року, зустрінуть і 2021-го. Наостанок – виїзний суд у відділку поліції, де опозиціонера посадили під фото сталінського ката Генріха Ягоди. Все це портрет російського владного режиму. Нагромадження брехні, готовність до підлоти, відсутність навіть натяку на сором і здоровий глузд – характерні ознаки буденності в РФ.

 

На прикладі Навального можна помітити, як змінився світ. Показовою є реакція західних політиків та українських соцмереж. Перші збираються запроваджувати додаткові санкції. Хоча роками утримувалися, коли ув'язнили українського режисера Олега Сенцова і незаконно позбавили волі сотні кримських татар. В Україні ж новини про росіянина стали топовими. Дописувачі соцмереж змагаються, хто краще пояснить, чому після "Крим – не бутерброд" ніякого Навального для нас існувати не повинно. Популярності набула версія, що він – агент Кремля, а отруєння й ув'язнення – початок спецоперації "Наступник". Але мало хто усвідомлює, що Захід вже зробив ставку на Навального. Навіть більше, немає розуміння, чим це може закінчитися для України.

Навальний нам Криму не поверне. По-перше, не хоче. По-друге, Крим – не бутерброд. Україна ним не ділилася. Тож ідеться не про повернення боргів.

Крим потрібно деокуповувати. Провести операцію звільнення півострова від російських загарбників. Але чи захоче Захід тиснути на Москву, коли в Кремлі всядеться відомий бранець путінізму? До того ж Крим швидко колонізується. Його заселяють російськими військовими й чиновниками. Всі ці окупаційно-понаєхавші не захочуть його залишати. Багатьом із них нема куди тікати. Чи не стане західна бюрократія захищати "мирне населення Криму" від Української держави так само жваво, як поборників Мілошевича – на деокупованих землях Хорватії?

Уявімо, що путінська Росія раптом стане Росією Навального. Тобто до влади там прийдуть сили, які Захід сприйматиме як демократичні. Якщо Україна не наважиться деокупувати півострів у лічені дні транзиту влади, вона буде змушена чекати "мирного вирішення кримського питання". І як жест "доброї волі" одразу отримає розорений Донбас. Для Росії він буде тягарем. Коли РФ позбудеться його, з неї авансом знімуть більшість санкцій. Найдієвіші запровадили за збиття боїнга 2014-го.

Про компенсацію за вбитих, покалічених, зруйновану інфраструктуру можна забути. Якщо Україні завтра запропонують звільнений від окупаційних військ Донбас, вона не відмовиться. Як не відмовилася від возз'єднання Західна Німеччина, яка ще й дала гроші СРСР, а потім багато років відбудовувала деокупований регіон за власний кошт. А Росія після Путіна буде бідною країною, що сильно хотітиме "перебудови", "розрядки" та інших нововведень, за які Захід традиційно непогано приплачує.

Із Кримом складніше. Уявімо, що кримські санкції діють, а нова демократизована РФ погодилася сісти за стіл перемовин. Їхній лідер наполягатиме, що в Криму багато росіян. А отже, захищати їхні інтереси – це обов'язок його країни. Мова не тільки про завезених колоністів, а й про українських громадян, які захочуть легалізувати свій російський паспорт. Таких виявиться чимало. Україна не зможе силою втримувати їх та їхніх народжених в окупації дітей у своєму підданстві. Це нецивілізовано, недемократично. Ці люди отримають змогу подати заяву про вихід з українського громадянства, а РФ спростить отримання російського паспорта до формальних автоматичних процедур.

А що робити з російськими вчителями, хіпстерами, блогерами й музиками, які всі роки окупації приїздили в Крим і купували в українських громадян майно? Україна не зможе вдати, що цього не було. Європейський суд із прав людини завалений справами щодо придбаного під час окупації майна в країнах колишньої Югославії, в окупованому Туреччиною Кіпрі тощо. Міжнародне право завжди буде на боці людей, які сплатили доброчесному власнику ринкову ціну за його майно. Приклад майнових суперечок між сербами й хорватами має стати нашим дороговказом. Українським судам доведеться визнавати договори купівлі-продажу, укладені під час окупації. І погоджуватися з виходом із громадянства тих, хто заявить про це.

У перші ж дні після зміни кремлівського керівництва отримаємо де-юре українську землю, де більшість населення наполягає на своїй російській належності – бо є справжніми російськими громадянами або розраховують уникнути покарання за колаборацію, перейшовши під іншу державну юрисдикцію.

 

Питання амністії для зрадників буде першим, яке Захід і Росія поставлять перед Україною одразу після вимог визнати договори на придбане росіянами майно і не чинити перепон тим, хто захоче стати російським громадянином. Думаєте, ми не погодимося? А буде вибір? Адже за іншу сторону матимемо позбавлену путінського флеру російську державу, на чолі якої стоїть предмет антиросійських санкцій. Державу, на яку Захід покладає великі сподівання.

Щодо України, багаторічні корупційні скандали, політична клоунада, корисні ідіоти й проросійські доброхоти на той момент створять нашій країні таку репутацію, що вона буде геть програшною порівняно з ореолом найвідомішого в світі антикорупціонера. Одного разу поставивши боротьбу з корупцією вище за війну з Росією, ми самі погодилися на ці правила гри. Придивіться, як чутки про корупцію колиш­нього президента воюючої Хорватії Франьо Туджмана використовували для тиску після війни.

Росія Навального виведе військових і чиновників із Криму. Можливо, навіть закриє бази. Але наполягатиме, що всі ці колишні жителі Рязанщини не винні і вона змушена представляти простих людей, які не мають відповідати за злочини путінської кліки. І Захід її почує. А нас – ні. Тому що Україна має закони, які не перешкоджають росіянам оселятися на її теренах, володіти майном, вести бізнес. То чому Крим має стати "дискримінаційним" винятком? Він же український. Деокупований. Імовірно, матиме пропозицію про спільне управління або місцевий референдум, який повинен встановити правила спільного проживання росіян та українців на півострові.

Колишній окупант домагатиметься створення спільної російсько-української широкої автономії за прикладом автономії Саамі, що розташована на територіях трьох країн – Фінляндії, Норвегії і Швеції. Будь-який майданчик перемовин по Криму після падіння путінізму стане інструментом тиску на Україну.

Якщо Росію очолить демократ, із нас будуть вичавлювати поступки, аргументуючи захистом населення. Щоб запобігти цьому, Україна має зробити ставку на кримських татар. Права корінних народів для світу вагоміші за права колонізаторів. Потрібно вже зараз надати Автономній Республіці Крим статус національно-територіальної автономії кримських татар і прийняти закон про корінні народи, а також закон про статус кримськотатарського народу. Ретельно прописати взаємовідносини між Києвом і Кримом. Мова, культура, представництво в органах влади і на півострові, і в центральних. Має діяти міжнародний підхід узгодження принципових кримських питань із представниками корінного народу. Надане раз право не може бути обмежене. Отже, створення в деокупованому Криму спільного з Росією утворення після виникнення Кримськотатарської національно-територіальної автономії стане неможливим.

Всім, хто боїться втратити контроль над Кримом, варто врахувати: кримські татари на півострові в меншості. Вони спиратимуться на Українську державу, потребуватимуть її захисту, а отже, впорядковуватимуть життя на півострові спільно з Києвом. А російськомовна більшість завжди сподіватиметься на Москву – чи то демократичну, чи то авторитарну. Завжди шукатиме в ній захисницю своїх інтересів.

Усім, хто хоче бачити Крим українським, слід пам'ятати, що єдина консолідована лояльна до української державності кримська спільнота сьогодні – це корінний народ. Його право на самовизначення Україна зможе протиставити російським "ісконним" зазіханням на Крим. Але Київ уже 30 років відкидає цей дієвий інструмент інтеграції півострова.

Абсурдизація путінського режиму й посилення політичної ваги Олексія Навального у світі – це чіткий сигнал, що часу в України лишилося мало. Фактор Навального може стати для нас вікном можливостей. Як Михайло Горбачов – для країн Балтії. Він теж вважав, що "Прибалтика – не бутерброд". Але, коли прийшов час, волі балтійських народів до звільнення від московської окупації було не спинити.

Виривати свої землі з пазурів агресора доведеться самим. За допомогою військово-поліцейської спецоперації ззовні, спираючись на лояльне місцеве населення всередині. Спостерігаючи зачарування західних країн Навальним, уже можна сказати, що спец­операція зі звільнення Криму навряд чи отримає їхнє схвалення. Тож головне, про що маємо говорити в контексті протистояння російського опозиціонера з путінським режимом, – чи готова буде Україна діяти рішуче попри заперечення Заходу і вереск російськомовних "кримських бабусь"? Сьогодні – ні. Бо в нас досі не закладені законодавчі запобіжники, які мали б нівелювати будь-який кримський консенсус між великими світовими державами й представниками російської проімперської опозиції.

×