Розчарування нашою владою перетворюється на Заході в розчарування Україною, – говорить народний депутат Сергій Тарута
Можливість введення миротворчої місії Організації Об'єднаних Націй на Донбасі активно обговорювали на Мюнхенській конференції з безпеки. Екс-генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен бачить її так: 20 тисяч миротворців та поліцейських мають контролювати українсько-російський кордон. Чи погодиться Москва на такий сценарій? Адже зараз наполягає, щоб миротворчі сили розташовувалися на лінії розмежування ОРДЛО і решти України.
– Торік на Мюнхенській безпековій конференції презентував план мирного врегулювання "Три основи". Це – легітимність, безпека і довіра. Для безпеки потрібні миротворчі сили. Для легітимності пропонував тимчасову міжнародну адміністрацію. А довіра буде, коли ця адміністрація запрацює: виплачуватиме пенсії, фінансуватиме освіту, займатиметься гуманітарною допомогою.
У питанні миротворців насамперед важливі їхні повноваження. Якщо будуть на лінії розмежування – виконуватимуть роль прикордонників між Україною й окупованою територією. Це означає замороження конфлікту, що не влаштовує ні нас, ні західних партнерів. Миротворців потрібно вводити на всій території протистояння. Також важливий аспект, хто буде ними керувати. Адже на окупованій території українська влада зараз впливу не має. Навколо цього було багато дискусій. Чи буде миротворча місія підпорядковуватись безпосередньо Організації Об'єднаних Націй? Чи утворять спеціальну групу з багатьох країн, які представлятимуть інтереси ООН на Донбасі?
У Мюнхені мали зустрітися міністри закордонних справ України, Німеччини, Франції та Росії. Але перемовини не відбулися. Чи ефективний "нормандський формат" переговорів?
– Його варто лишити. Чотири країни на рівні перших осіб домовилися щодо основних пунктів Мінських угод. Це затверджено в Раді безпеки Організації Об'єднаних Націй. Не буде іншого формату, бо Росія їх блокуватиме в ООН, вона має право вето. Але ми можемо покращувати цей формат. Не повинні жити тим, про що домовилися чотири роки тому.
Я пропоную змінити переговорний майданчик – із Мінська на Відень. Австрія була би згодна. Можна залишити мінські контактні групи, а у Відні зробити вагомішу конструкцію: домовитися, щоб Франція і Німеччина дали своїх спецпредставників. Бажано ще мати їх від Євросоюзу та ОБСЄ.
Україна має відновити контроль над кордоном. Це допоможе швидко зменшити напругу в регіоні. Як тільки на окуповану територію не надходитиме зброя з РФ, не їхатимуть російські військові – конфлікт почне затухати.
Після введення миротворців маємо провести вибори на Донбасі. Як тут не потрапити в пастку – коли формально відновимо кордони, але отримаємо у своєму складі фактично "троянського коня" з легітимною владою вчорашніх сепаратистів?
– Неефективність сьогоднішньої влади несе для нашої країни не менше загроз, ніж сепаратисти. Корупція – небезпечніша за російські танки на Донбасі, казав колишній посол США в Україні Джеффрі Пайєтт. Тож маємо вирішити обидва питання.
До виборів на Донбасі будуть долучені всі. Будь-яка українська партія зможе взяти в них участь. Соціологи кажуть, що 95 відсотків населення регіону чекають, коли Україна поверне свою владу.
Щодо кого не має діяти амністія?
– Ми говоримо не про амністію, а про прощення. Амністія означає судове розслідування і вирок. Прощення не можуть отримати ті, хто воювали, на чиїх руках є кров.
Цього року в Мюнхені про наші справи мало говорили. Чому у світі падає інтерес до України?
– Україна не змінюється. Захід очікував, що після Майдану почнемо швидко реформувати державні інститути, розвиватися. Розчарування владою перетворюється в розчарування Україною.
Мюнхенська конференція – це головний майданчик у світі з питань глобальної безпеки. Останні чотири роки я беру в ній участь. Цьогоріч про Україну говорили тільки з приводу виконання Мінських угод. Про те, що їм і "нормандському формату" немає альтернативи.
Петру Порошенку дали слово практично останньому. Десь із 35 людей у залі під час виступу президента півтора десятка представляли українську делегацію. Було соромно. До країни, чиї громадяни проливають кров на фронті, не було суттєвої уваги.
Знаковим був виступ міністра закордонних справ Німеччини Зігмара Ґабріеля. Він сказав, що без Росії питання миротворців не вирішиться, і треба поступово знімати санкції, щоб її зацікавити.
Ви говорили в Мюнхені про необхідність одночасно із введенням миротворців створити на Донбасі міжнародні тимчасові адміністрації. Що це за орган?
– Тимчасова міжнародна адміністрація працюватиме під егідою ООН. Виконуватиме роль місцевих органів влади, які будуть суб'єктами діалогу й управління міжнародними силами. Буде застосовуватись юстиція перехідного періоду. Поки що не зрозуміло, за якими законами живе окупована територія. Сьогодні там немає легітимного управління.
Тимчасові міжнародні адміністрації проводитимуть вибори, передбачені Мінськими угодами. Подібні конструкції діяли на Балканах. До складу таких адміністрацій мають увійти представники країн, які братимуть участь у миротворчій операції. Бажано, щоб ці країни не були членами НАТО і були нейтральні до всіх сторін конфлікту. Наприклад, Скандинавські країни, південноамериканські, можливо, Австралія, Казахстан.
Адміністрації мають діяти за рахунок донорських коштів. Їх, зокрема, готові надати європейські країни, США, Японія та Китай. Вони ж готові брати участь у фінансуванні відновлення інфраструктури. А якщо там запрацюють заводи, навіть місцевого бюджету буде достатньо, аби реанімувати Донбас. Щоб регіон відновлювався власними грішми, там потрібно зробити вільну економічну зону.
Щодо пенсій і соціальних виплат, то на Донбасі їх має забезпечити Україна. Адже там живуть українці – це наші громадяни.
Чи заплатить Росія за завдані збитки?
– Вона теж має бути донором, оскільки завдала численних збитків і руйнування. Змусити ж РФ до цього – робота дипломатії.
Миротворці допоможуть повернути контроль над кордоном. Але чи означатиме це перемогу України у війні?
– Наша мета – аби перестали гинути наші військові й цивільні. Україна має повністю контролювати кордон і відновити свою владу на тих територіях. Ми говоримо про мир, а не про перемогу.
Але тоді Москва скаже, що виконала свою частину Мінських угод – найбільш болючі санкції з неї знімуть.
– І під санкціями в неї вистачить ресурсів ще кілька десятиліть тримати ситуацію на Донбасі. У РФ засоби масової інформації так показують Україну, що росіяни думають: краще терпіти злидні, головне – аби не було такого ж. Усе, що їм потрібно – це поїсти, випити і знайти ворога. Ворог є – Сполучені Штати Америки. На цьому Росія може ще довго триматись. Але не витримає Україна. Люди вже масово виїжджають. Тому що країна руйнується.
Є небезпека, що втілення Мінських угод розколе українське суспільство. Немає єдності в поглядах щодо амністії, особливого статусу цих регіонів.
– Патріотизм – це ставити інтереси держави вище за власні. Немає сценарію розвитку успішної України без відновлення миру.
За соціологією, зараз війна – на п'ятому місці серед головних проблем. Люди насамперед хочуть гідно жити і забезпечити майбутнє своїх дітей. Без миру руйнація економіки продовжиться.
Потрібно не тільки Донбасу передати більше повноважень, а всім регіонам. Нинішня децентралізація – це лише 5 відсотків того, що реально потрібно зробити. Київ усе ще продовжує керувати фінансами, які мають отримувати регіони. Україні потрібна польська модель: там громаді передали всі права, і вона не так залежить від уряду чи парламенту.
Одночасно треба працювати на те, щоб економіка країни зростала від 10 до 15 відсотків щороку. І це можливо. Коли українці почнуть жити краще, проблема Донбасу відійде на другий план. Інакше можемо прийти до Балканського сценарію. Про таку можливість казав ще Збігнєв Бжезінський (народився 1928 року, помер – 2010-го; американський політолог, радник із національної безпеки президента Джиммі Картера. – Країна). Якщо ми хочемо миру, варіант тільки один: домовлятися, прощати одне одного. У жорсткій риториці йдемо до крайності.
18 січня парламент ухвалив закон про деокупацію Донбасу. Ви не голосували. Як ставитеся до нього?
– Це закон не про мир, а про війну. Там немає нічого про те, як допомогти трьом мільйонам українців, що перебувають на окупованій території.
Це маніпуляція емоціями. Політики брешуть, коли кажуть, що чергове визнання Росії агресором допоможе нам юридично в міжнародних судах. Там мусимо керуватися міжнародним правом, а не своїм. Те, що цей закон допоможе краще управляти військовими – теж брехня. Вони приймають головні рішення в зоні АТО з кінця травня 2014 року.
Які основні виклики стоять зараз перед Україною, окрім війни на Донбасі? З якими влада справляється добре, з якими – так собі, а з якими не справляється зовсім?
– Соціологія показує, що всі інститути влади дискредитували себе. До парламенту, уряду, президента, Нацбанку, судів недовіра суспільства – 95–99 відсотків. Зараз довіряють військовим, більш менш – Національній поліції. Остання – це те, що можна зарахувати в плюс владі. Національне антикорупційне бюро – теж. Хоч його створили під тиском Заходу.
Маємо критичну соціально-економічну ситуацію. Це колосальна загроза руйнування країни. Люди тікають звідси, бо не бачать тут майбутнього. За наступні два роки треба віддати 20 мільярдів доларів зовнішнього боргу. А ще маємо дефіцит Пенсійного фонду, повинні "вливати" гроші у націоналізований Приватбанк. Щоб упоратися з цим усім, в Україні потрібно забезпечити стрімке економічне зростання – понад 10 відсотків щороку. Нинішня влада на це не здатна.
Дострокові вибори потрібні?
– Президент цілком може влаштувати дострокові вибори в парламент. Порошенко хоче зберегти керований склад ЦВК і далі маніпулювати процесом. Залишити стару систему, де домовлятиметься з олігархами і їхніми ставлениками, щоб вони за гроші перемогли у своїх мажоритарних округах. Треба змінити правила – прийняти новий виборчий закон.
Рівень довіри і до глави держави, і до Верховної Ради у людей низький. З другого боку, більшість не бачать нових потенційних лідерів і політсил, за які варто голосувати. Про політиків кажуть, що всі вони – "порошенки й тимошенки". У вас такі ж відчуття?
– 72 відсотки українців бажають голосувати за нові політичні сили. У світі мало прецедентів, коли така велика кількість населення потребує оновлення влади. 2014 року таких було 25 відсотків. Сьогодні запит на зміни – майже втричі більший.
Це означає, що нова політична сила обов'язково переможе. Якщо матиме лідерів із правильною репутацією і бекграундом – не помічених у брехні чи злочинах. Також – якщо буде правильна стратегія, програма дій, хороша команда і ресурси для виборів.
Які три-чотири зміни здатні розвернути ситуацію в країні, щоб вона почала швидко розвиватися?
– Перше і головне – перезавантаження влади. Для цього маємо прийняти новий закон про вибори і створити Антикорупційний суд. Україну врятує тільки стрімке економічне зростання. Для цього має бути довіра до влади всередині країни і довіра до держави – у світі.
7 
35413
Коментарі