24 лютого в окопах опинилися всі – актори, музиканти, співаки, айтішники, журналісти, бухгалтери, художники, злочинці, контрабандисти. Ми всі разом відстоюємо свою країну і так стаємо сильнішими. Світу доведеться з нами рахуватися, бо такої потужної сили не спинити.
Війна з Росією триває 300 років. Нині вона про усвідомлення своєї ідентичності. Ворог прорахувався – ми вже назад не повернемося.
Хороших росіян не існує. Ті з них, які вступили до Збройних сил України, віддали останнє на порятунок нашої країни, – не росіяни, а українці.
Росіяни мстять Маріуполю, Харкову й іншим містам, які у 2014–2015 роках не стали частиною "русского мира". Тому так нещадно їх нищать.
Мої батьки завжди тяжіли до Європи. Після театрального інституту в Києві працювали в Кам'янці-Подільському, потім перебралися в Латвію. Працювали в театрі Балтійського флоту. Якось поїхали на гастролі до Львова. І вирішили залишитися тут.
У дитинстві хотів стати моряком. Але я ріс у театрі. Тож іншого життя, як на сцені, вже не уявляв.
Кожен вихід на сцену – ніби світанок. Ти лишаєшся собою, але водночас відкриваєш щось нове.
Усе життя закохуюсь у красивих людей. Неймовірно щасливий від цього.
Моя перша дружина, теж актриса, якось сказала: "Кравчук, слава Богу, ми з тобою розійшлися". Вона тепер живе у Сполучених Штатах Америки, щаслива. Розлучення – це не погано, коли є така потреба.
Не можна робити боляче людям, яких колись любив.
Під час навчання групою поїхали в будзагін. Мені захотілося покататися на тепловозі. Заліз на нього, натиснув якусь кнопку, почав рушати. На рейки вибігла дівчина. Вона махала руками, кричала: "Не можна!" – а я їй: "Зійди, Анна Кареніна!" Так от посварилися. А потім подружились. І одружилися. Досі разом.
Якщо у шлюбі настав час мовчати – слава Богу, розмовляти – слава Богу, сперечатися – слава Богу. Життя вносить корективи, їх не треба боятися. Не можна й боятися тиші – вона промовляє набагато більше, ніж слова.
Коли народилася перша донька, постійно працював, їздив на гастролі. Коли народився син – те ж саме. Батьківство прийшло з найменшою. Якби міг відкрутити час назад, більше проводив би його з дітьми.
Дітей потрібно любити. Щоб вони навчилися любові.
Часто змінював місця роботи, переїжджав, щоб знайти себе. Коли працював на сході, думав, що ми, українці, різні й треба якось нас зшивати. Та це було від лукавого мудрування. Порівнювати людей і їхню культуру не можна. Їх можна лише розуміти, сприймати та поважати. Тоді різниці не видно.
Я парадоксальний християнин-буддист. Іноді ходжу до церкви, сповідаюся. Ніколи не висуваю Богу претензій. Він створив нас за подобою своєю, тому все, що відбувається з нами, – наша відповідальність.
Бог дивиться на нас нашими ж очима. І дивується з того, що ми робимо.
Смерті не боюся. Боюся лише, щоб люди, яких люблю, лишися у світлому дусі та розумі.
Головне на фронті – вчасно покакати. Бо під обстрілами буває всяке.
Коли прилетіла міна, думав, що помираю. "Боже, зроби так, щоб не боліло. Придумай щось таке, бо, курва, боляче…" – повторював про себе. Вдячний тим, хто мене врятував. Тепер я – боржник любові.
Старість – це зневіра. Страшний стан.
Можна бути євреєм, грузином, вірменином, але почуватися українцем. І це круто.
Хто дивиться на все з негативом, бачить лише себе та своє невдоволення. Позитив – відкрита структура. Дає можливість бачити розвиток і красу.
Цілісна держава – це не лише про кордон. Це ще й про мову, культуру, мистецтво. Звісно, першочергово потрібно підтримувати ЗСУ. Але не варто забувати: ми воюємо за культуру. Чиновники, які протистоять цьому, – злочинці.
Росіяни бояться розквіту нашої культури, бо не мають своєї.
Уся історія Росії йде через брехню. У них правда стає брехнею, і так живуть цілими поколіннями.
Наша країна пройшла великий шлях, у нас неймовірний поступ. Війна теж цьому посприяла. Ми відкрилися, консолідувались і продовжили розвиватися всупереч обставинам. У минуле вже не повернемося.
Армія наскрізь пронизана мистецтвом.
Про доцільність російської культури поговоримо після нашої перемоги. Нині все російське – табу.
Війна триватиме довго. Що швидше станемо сильними, то швидше ми будемо незалежні від цієї війни.
Ця війна навчить світ людяності.
Після перемоги нап'юся. Жартую. Далі житиму й любитиму. Не певен, що матиму бажання розповідати дітям про війну. Переконаний, є талановитіші люди, які зроблять це краще.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі