– Справа Стерненка – реверанс влади в бік проросійського електорату. Останній розчарований, що Зеленський не йде на пряму капітуляцію перед Росією, не скасовує державності української мови. Їхня симпатія перебігає до справжніх проросійських сил, як "Опозиційна платформа – "За життя" Віктора Медведчука. Щоб утримати виборця, розпочали цю справу, – каже публіцист Віталій Портников, 53 роки.
Хто зацікавлений посадити Стерненка?
– Бачимо чергові спроби підмінити правосуддя політичною доцільністю. Серед виборців президента Володимира Зеленського є люди і з відверто проросійськими настроями, і з патріотичними. Є й такі, яких не обходить доля України. Президент намагається догодити всім, щоб зберегти владу і контроль над фінансовими потоками.
Посадити Стерненка вигідно проросійським силам. Влада так сигналізує їм: "Ми вас не залишаємо. Каратимемо кожного, хто вб'є навіть власного вбивцю".
Які можуть бути політичні наслідки для влади?
– Якщо ця тактика спрацює, Володимир Зеленський керуватиме Україною стільки ж, як Олександр Лукашенко Білоруссю. Матимемо авторитарний олігархічний режим на 20–25 років, який перетворить Україну на російський сателіт.
Наближаємося до економічно-політичного колапсу. Коли до влади в Україні прийдуть відповідальні сили, їм доведеться думати про підняття держави з руїн, говорити про національну єдність і реформи у судовій сфері.
Суспільний запит на справедливість може викликати третій Майдан?
– Такий запит – це і є Зеленський. Голосували за справедливість у розумінні, яке нав'язали олігархічні телеканали. За нинішнього президента в другому турі проголосувала вся країна, крім Львівської області. Зараз українці їдять справедливість ложками. Доки не наситяться по вуха, сподіватися на інший запит не варто.
А Майдани ніколи не були повстаннями за це. Хоч про справедливість там говорили багато. Революції були боротьбою за незалежність.
Третій Майдан може виникнути, якщо Офіс Зеленського піде на різкий поворот до Росії. Але передумов не бачу. Адміністрація Путіна хоче повного поглинання України. На це команда нинішнього президента не піде, бо з проукраїнською частиною електорату теж має рахуватися.
По-друге, владі потрібна західна фінансова допомога. У Росії немає грошей на утримання України.
По-третє, маємо багато ветеранів, які готові обстоювати українську незалежність зі зброєю. Це вже не часи Януковича. Хоча й він робив це обережно: призупинив євроінтеграцію, а не вступив до Євразійського союзу, як президент Вірменії. Але Янукович 2004-го і 2013-го видавався прелюдією поглинання Росією.
Соціальні заворушення можливі, якщо рівень життя українців впаде до нульового. Масштаб і характер передбачити неможливо. Як і вгадати кроки Зеленського на зовнішньополітичній арені. Його діяльність не входить у рамки класичної політичної логіки. Якщо не йтиме різко в бік Москви, то головним може бути лише економічний мотив: люди вийдуть на протест за виживання дітей, яким не буде за що купити їжі. Із цим ми ще не стикалися, але ймовірність існує.
Хто може опинитися по різні боки протистояння?
– Є лише один бік – проукраїнські сили. Решта спостерігає на канапах. У 2013–2014 роках другою стороною була влада Януковича. Але за неї ніхто не стояв. За участь в антимайдані доводилося платити гроші. Ця частина суспільства згодна привітати російські танки, але не розкошелиться і на букет квітів для "визволителя". Збайдужіле населення дивитиметься репортаж про окупацію Києва по телевізору. Поцікавиться, чи збільшаться виплати.
Проукраїнська частина теж поділиться – на пасивних, що співчувають українській справі, але не готові за неї виходити на вулиці, та активних. Навіть якщо останніх 20–30 відсотків від електорату, який голосує за проукраїнські сили, цього достатньо, щоб змінити ситуацію в країні.
Чи буде влада стороною протистояння – не певен. Навряд Зеленський поводитиметься, як Янукович. Він не має, як президент-утікач, таких зобов'язань перед олігархічним кланом і Росією. Все може дійти хіба до дострокових виборів.
Як має діяти суспільство?
– Контролювати владу: приходити до судів, звертати увагу міжнародних організацій на порушення прав людини, щоб ті тиснули на українську владу й вимагали належного судочинства.
Атаки на патріотів та активістів Революції гідності сприятимуть об'єднанню націонал-патріотичних сил?
– Сподіваюся, що об'єднається їхній електорат. А на узбіччі залишаться популісти й ті, що заграють із проросійськими настроями. Коли державники і патріоти консолідуються навколо однієї політичної сили й посунуть авантюристів і зрадників, тоді можна говорити про успіх українського табору.
3 
35413
Коментарі