Музиканти змушені постійно оголюватися. Без цього неможливо показати емоції. Це спустошує. Це як форель: коли ловиш її і береш до рук, вона отримує опіки і вже не може жити.
Гобой – це душа оркестру. В якому настрої прийшов перший гобоїст, таким буде концерт.
Мелодію треба уявити. А потім уже передати за допомогою інструмента.
Музикант – це трохи актор. Іноді на концерті ловлю себе на думці, що збоку виглядаю трохи смішно. Але сумніваюся, що людям у залі це помітно.
Напився вперше років у 8. На одному весіллі вкрав пляшку столового білого вина. Смак був, як у води з оцтом і цукром. Таку рідину давала мені бабця, коли я з прадідом ходив на косовицю, – від спраги. Взяв ту пляшку і випив сам на вулиці. Там і заснув під кущами.
Поцупив малим гроші в бабусі. Це було перед Різдвом. Випадково побачив, де в шафі ховала велику суму. Витягнув усю пачку, ходив і показував товаришам. Не витратив ані рубля. Пропажу виявили, коли за столом зібралася вся родина. Мене викрили одразу.
Відмовлятися від алкоголю не бачу сенсу. Головне – не сам процес, коли п'єш. Важливо не мати в собі заборони.
Випив уранці кави – і подобрішав. Те саме зі співом. Потрібно частіше співати.
Церква – це клуб. Люди щодня встають удосвіта, зайняті рутиною, господаркою, доїнням корови. А в неділю йдуть до церкви – спілкуватися, показати новий одяг. Насамкінець – апогей – вони співають. Хочуть того чи не хочуть.
Відчуваю Божу присутність. Нічого не запитую, тільки дякую.
З дитинства періодично сниться один сон. Навколо з'являються піщані розмиті фігури, ніби бульбашки. Котяться на мене, я намагаюся втікати. Закінчується все тим, що воно мене підхарює і я починаю віддалятися.
Іноді треба думати про погане. Якщо обмислюєш найгірший варіант, імовірність, що так станеться, зменшується.
На 100 відсотків мене не розуміє ніхто.
Колега на диктофон записує всі свої виступи, потім слухає: що не так зробив, де не так зіграв. Я так не можу. Не подобається слухати себе збоку. Здається, це грає інша людина.
Яка різниця, скільки коштують твої мешти чи штани, якщо вони брудні?
Мрію жити біля моря. Подобаються сонце і пісок. Люди біля моря стають іншими. Можливо, ніколи й не переїду. Це як із гітарою. Люблю її слухати, але вчитися грати на ній не беруся.
Не люблю зими. Влітку жінці достатньо зняти штору з карниза, обмотатися і так іти на вулицю. Все, вона вже виглядає круто. Взимку, щоб гарно виглядати, треба багато грошей. Мало хто може собі це дозволити. Нема на що дивитися.
В якийсь момент зрозумів, що не маю хобі.
Мій викладач у Мінську, вже покійний, повторював: "Не уверен – не играй".
Машина не заводиться. Вийшов, постояв, знову сів – поїхала. Чим не магія?
Людина мусить рухатися у правильному для себе темпі – не надто швидко і не заповільно. Тому намагаюся не перечити собі.
Годинник – обов'язковий аксесуар. Навіть сплю з ним. Завжди прокидаюся в той час, коли потрібно. Будильником не користуюся.
Чи є вічне кохання? Якщо думати емоційно, то, мабуть, так. Якщо практично – виникають сумніви. Коли помирають наші найближчі, ми ж не сумуємо за ними все життя. Деякі вдови знову виходять заміж уже через рік.
Людина має право час від часу виражати свій стан через сльози. Чоловіки не виняток.
Часто питаю знайомих: "Що ти подумав про мене при першій зустрічі?"
5 
35413
Коментарі