Маємо заборонити діяльність Московського патріархату на своїй території
– Стиль називається "теплий мінімалізм", – архітектор Олексій Шемотюк показує інтер'єр офісу дружини – кінопродюсера Олесі Шемотюк. Він розташований на горішньому поверсі дев'ятиповерхівки на розі вул. Почайнинської та Нижнього Валу столичного Подолу. – Цей стиль вважають новітнім, але ми зробили його 10 років тому. Наша гордість – хвилясті сходи та ресепшн із фанери й полімерних матеріалів.
Для чого намагалися підпалити МАФ?
– Якби хотіли підпалити МАФ – залишили б там згарище. Метою було привернути увагу до протизаконних дій Московського патріархату в Україні. Він захоплює найзнаковіші в історичному, археологічному та культурному плані місця. Захопив уже три лаври, місце біля пам'ятника Кию, Щеку та Хориву. Тепер зазіхнули на православну колиску Київської Русі – руїни Десятинної церкви. Там є археологічні шари, що стосуються ще давнішої історії. Там було язичницьке капище. Місце охороняє ЮНЕСКО. А вони вирили екскаватором яму, залили бетоном і поставили МАФ.
Хочемо змусити владу знести незаконну споруду.
Чому робили ввечері?
– Це був акт відчаю. В жодному разі не хотіли знищити. Наша акція не має релігійного підтексту. Я – християнин, із родиною ходимо на недільні служби. Від священиків отримував благословення, коли йшов на війну. Але категорично проти впливу Московського патріархату і ФСБ на свідомість українців. Наша нація – у стані війни з Московією. В Україні не місце представникам країни-агресора.
Відчуваєте вплив російської пропаганди через церкву?
– Багато років відвідую Видубицький монастир Київського патріархату. Поряд – Свято-Троїцький Іонінський монастир Московського. Напередодні виборів президента 2004 року там з'явився повний комплект неймовірно дорогих дзвонів. У день виборів (31 жовтня. – Країна), після ранішньої служби, зайшов в Іонінський монастир. Священик каже: "Прошу всіх піти на вибори й проголосувати за Януковича".
2015-го в парламенті зачитували імена бійців АТО – Героїв України. Лунав гімн, встали всі, крім представників Московського патріархату. Вже не кажу про випадки, коли його священики відмовляються відспівувати воїнів або дітей, хрещених не в них. Представники Московського патріархату – агенти ФСБ в Україні.
Що з ними робити?
– Це питання треба винести на широке громадське обговорення. Також завести дії представників МП у законну площину. Це – обов'язок влади. Зокрема, президента – гаранта Конституції.
Він – парафіянин церкви Московського патріархату.
– У цьому й головний конфлікт. Петро Порошенко має чин у Московському патріархаті (2009 року став дияконом Свято-Троїцького Іонинського монастиря. – Країна).
Зараз є критична маса людей, готових підтримати цей процес?
– Він тривалий. У питанні релігії неприпустимі насильницькі дії. Є фанати з обох боків – і насилля переросте в терор. А він ніколи не приводив до позитивних державних і суспільних змін. Ми почали формувати громадський рух проти МП. Одна частина його – це інтелігенція: архітектори, художники, скульптори, композитори, кінодіячі, теологи, історики. Друга частина – військові.
Очікували таку реакцію суспільства?
– Сподівався на меншу. Було навіть соромно, коли побачив на акції командира Володимира "Санту" Регешу. Я відволік його від бойової роботи.
Не боїтеся за своє життя?
– ФСБшникам невигідно нас убивати. Бо тоді ми станемо мучениками, підніметься ще більша хвиля.
Чому вирішили піти на війну добровольцем?
– 2014 року написав у військкоматі заяву, що хочу служити. На медкомісії побачив мобілізованих – їх не цікавила доля країни, багато намагалися відкосити. Зрозумів, що з такими я не готовий йти на війну. Вибирав між добробатами. Мав кілька умов. Щоб не було стосунку до Міністерства внутрішніх справ. Щоб не платили гроші. Щоб мали повноцінну "учєбку" й одразу відправляли на фронт. Усе це було у "Правому секторі". З 1 вересня 2014-го служив у ньому.
Воював біля Донецького аеропорту. Міг поїхати і в сам термінал, але не наважився – маю трьох дітей. Вступив до диверсійно-розвідувальної групи. 28 грудня 2014 року повернувся додому. Відновив фірму, яку довелося закрити перед війною. Отримав нові замовлення, взявся створювати два круїзні катамарани в Таїланді.
Але за кілька місяців знову пішли на війну?
– Бо прийшла повістка. Я не перечив. Пройшов курс розвідника в "Десні", попросився у 74-й окремий розвідувальний батальйон. Воював у ньому з жовтня 2015-го до жовтня 2016 року. Майже весь час був в Авдіївці. Спершу служив розвідником-диверсантом, пізніше – оператором безпілотника. Потім виконував функції коригувальника артилерії. Напрацював свою методику й навчив п'ять екіпажів – три з добровольців і два зі Збройних сил.
2016-го на фронті були підрозділи, не інтегровані в Збройні сили чи Нацгвардію?
– Такі є досі. 5-й і 8-й батальйони Української Добровольчої Армії. Ще декілька груп у Маріуполі. Разом із 5-м батальйоном УДА ми виконували багато бойової роботи по Авдіївській промзоні. Серед тих, хто вперше зайшов на "промку", було багато добровольців, які не мали зарплати й родини не отримали б гроші після їх загибелі. Три тижні тому прощалися з другом "Спікером" (Іван Витвицький з Івано-Франківська загинув 16 січня в Авдіївці. – Країна).
Чому не обрали інший шлях допомоги країні – волонтерський, фінансовий?
– Влітку 2014 року два місяці вагався. Саме були бої за Іловайськ, Луганськ. З 9 годин робочого часу половину проводив за читанням новин із фронту. З'явилося відчуття – якщо не піду на війну, не виконаю своєї життєвої місії, ролі чоловіка-українця. Не зможу далі повноцінно розвиватися як особистість.
До яких висновків дійшли на війні?
– Перший: прийняв можливість власної смерті. Якби не змирився з нею, у критичній ситуації запанікував би, підвів побратимів. Це – найсерйозніша психологічна зміна, яку неможливо відкотити назад. Означає: став вільною людиною. Не маєш нічого, за що тебе можна схопити.
Другий висновок: відчув, що дуже люблю близьких – дружину, маму. Що діти – головне й найцінніше в житті чоловіка. Почав приділяти їм більше уваги.
Третій: зрозумів, що для чоловіка принципи важливіші за життя. Але треба бути в них упевненим.
Четвертий: усвідомив, що найбільше щастя – віддавати.
П'ятий: у бізнесі відмовився від замовників із Росії. Категорично. Без обговорень.
Нарешті, твердо хочу, щоб мої діти залишилися в Україні. Отримали якісну іноземну освіту, але жили та розвивалися тут. Зроблю для цього все, що можу.
Але ця держава хоче посадити їхнього батька.
– Нація і дії держави – це різні речі. Сподіваюся, скоро з'явиться нове покоління політиків. Паралельно треба витиснути із впливового прошарку суспільства людей, отруєних совком.
Маємо потужну культуру й історію – від початку Київської Русі до сьогодні. Можна копнути до трипільської культури. Дослідити знайдені в кургані Чорна могила під Кропивницьким петрогліфи (висічені на камені зображення. – Країна), яким 30 тисяч років. Усвідомити, що протягом 500 років Московія присвоювала нашу культуру. Найперше треба відокремитися від неї. Тоді побачимо власну величезну історичну конструкцію. У нас зникне комплекс меншовартості. Московський патріархат в Україні – теж її прояв.
Наша акція виконала свою роль – привернула увагу та згуртувала небайдужих. Тепер треба розвивати цей рух. МП не місце в Україні. В нас має бути українська церква.
Суспільство змінилося за останні чотири роки?
– Активні стали активнішими, ворожі – ворожішими, пасивні – пасивнішими. Найбільша проблема України – злидні. Серед найнезахищеніших груп – пенсіонери, хворі, багатодітні родини. Основне завдання держави – підтримати їх. Та щоб з'явився прошарок, більш-менш схожий на середній клас.
Свідомість українців пластилінова. Її можна формувати – через війну, реформи. За 10 років можемо пройти шлях, на який за інших обставин потрібно два-три покоління.
Як змінити владу?
– Маємо три гілки – законодавчу, виконавчу й судову. Подивіться на роботу Верховної Ради після обіду. Навіть кворуму немає. На весь парламент – не більш як 45–50 порядних людей. Треба зменшити кількість народних депутатів до 100 і запровадити механізм громадського контролю. Щоб мати можливість відкликати й карати. Повинна бути люта відповідальність і водночас – гідна зарплата.
Так само варто змінювати судову гілку.
Вважаєте себе націоналістом?
– Став ним під час війни. Націоналізм – це коли усвідомлюєш і поважаєш власну націю у своїх кордонах. Найбільшими націоналістами є американці, британці й ізраїльтяни.
У чому можуть бути корисні у формуванні нової країни ветерани АТО?
– Кожен із них зрозумів, що його власна голова і дві руки можуть змінити ситуацію, хоча б на якійсь ділянці. Всі мають відчуття причетності до будівництва держави.
Які галузі в економіці найперспективніші?
– Перше – агропромисловість. Населення світу росте, питання їжі стає все актуальнішим. В Україні вдосталь родючої землі, можемо давати багато продуктів харчування. Але потенціал варто реалізовувати в інтересах держави, а не агропромислових корпорацій.
Друге – ІТ-індустрія.
Третє – ракетобудування. Навіть Ілон Маск визнає, що український "Зеніт" – найкраща ракета світу після його технологій. Цей ракетоносій використовують у програмі Sea Launch (плавучий космодром для запуску ракет. – Країна), у військовому комплексі СС-18 "Сатана".
Четверте – вантажне літакобудування. У нас є серйозна інженерна школа.
Багато українців виїжджають на заробітки. Зокрема в Росію.
– Кожен має право на вибір. Хоча для мене це неприпустимо. Ті, хто продовжують заробляти в Росії, – принижують себе самі чи дозволяють це іншим.
Маємо обірвати з країною-агресором будь-які контакти – культурні, соціальні, економічні. Сформувати щільну стіну. Московія і московити – структура й нація, що є руйнівними для України та всього українського. Мусимо захищатися від їхнього впливу в усіх сферах.
Ви бували в Росії?
– 2002 року місяць стажувався у Московському архітектурному інституті. 2014-го приїхав на 3 години, щоб провести антипутінську акцію на Красній площі.
Які міста України найкраще розвиваються архітектурно?
– Дніпро. Під час служби в ЗСУ з напарником кожні п'ять тижнів приїжджали туди, ремонтували безпілотники. Це – європейське місто. Сучасне архітектурне середовище Дніпра на кілька голів вище за київське. Столицю останні 15 років просто знищують. Із нових об'єктів на пальцях можна перелічити ті, за які не соромно, – житловий комплекс "Комфорт-Таун" на Дарниці, два будинки біля мосту на Дружби народів.
Чому так сталося зі столицею?
– Якість архітектурного продукту – сфера відповідальності професійної групи, а не споживачів. Київське архітектурне середовище – кланове. Десяток фахівців, які були лідерами на початку 2000-х, зробили все, щоб не допустити в цей простір нових людей і свіжі ідеї.
Вітчизняна архітектура пережила тривалий етичний та ідеологічний застій.
Що до цього призвело?
– До війни й теперішньої економічної кризи розкуповували все, що пропонували. У забудовників не було мотивації робити щось якісне, цікаве, красиве. Тобто вкладати гроші в архітекторів і дорожчі матеріали. З початком війни купівельна спроможність населення впала, а кількість забудовників – зросла. Почалася конкуренція.
Роль забудовників визначальна?
– Вони займаються архітектонікою міста. Кажуть: мені треба дешево, а не красиво, якісно чи комфортно. Не можеш виконати – йди. Завтра на твоє місце прийдуть десятеро, зроблять ще дешевше.
Ви раніше спілкувалися російською?
– Все життя, з усіма. Останні вісім років хотів перейти на українську, але не мав достатньої мотивації та внутрішнього запиту. Чотири місяці тому на день народження дружини поїхали на тиждень в Європу – були в Амстердамі, Парижі. Офіціанти ресторану почули нашу мову і спитали: "Ви з Росії?" Відчув відразу до себе. І остаточно перейшов на українську. Перелом відбувся нелегко, але вдалося. Російськомовний український націоналіст – це якось несерйозно. Моя українська мова – це спротив культурній експансії Московії.
Якби її не було, продовжили б спілкуватися російською?
– Якби її не було – я спілкувався б українською з народження.
3 
1
Коментарі