Дуже засмутило, що після шести місяців у Чикаго в людини залишилися лише негативні враження - наче автор заздалегідь був налаштований на те, що його піврічний досвід у США виявиться неприємним. Особливо сумно, що автор - освічений лінгвіст. Я ж народився й виріс у місті, про яке він пише.
У тексті немає жодного посилання на джерела статистики, яку він наводить. Чому редактори не вимагають посилань? Я від усього серця сподіваюся, що така недбалість не поширюється на його лінгвістичні праці. "Країна" впливає на думки людей і мені дуже неприємно, що тепер читачі і справді вважатимуть, що американці "тримають хот-доґи в холодильниках".
Узагалі, тон статті дуже ворожий і не схильний до об"єктивності. Я переконаний: такий матеріал не гідний ні чорнила, ні паперу, на якому його видрукували.
Автор помилково назвав Rogers Park "престижним". Це багатонаціональний район, у якому мешкають серби, хорвати, боснійці, в"єтнамці, індуси, пакистанці й інші емігранти. Його сміливо можна назвати районом таксистів, власників дрібного бізнесу, студентів тощо. І там є свої проблеми зі злочинністю - як постріли, які він час від часу чув вечорами.
Жителі Чикаго надають перевагу продуктам із ринку, а не із супермаркету
Зі статті не зрозуміло, кого автор має на увазі під "діаспорою", але припускаю, що це "новоприбулі", які приїхали до США приблизно років 19 тому. Насправді, вони трохи відрізняються від емігрантів, які перебралися сюди наприкінці 1980-х та на початку 1990-х. Сумно, що півроку анекдотичних досліджень переконали його, що всі залазять у ярмо, аби виплатити позики кредитним спілкам, які утримують діаспоряни. Мені цікаво, чи спадало йому на думку, чому емігранти звертаються за позикою саме туди? Напевно, тому, що жоден інший банк не надасть українцеві кредит, а якщо й надасть, то зі значно вищою процентною ставкою. Кредитну спілку створили передусім із необхідності. Коли до Чикаго почали приїжджати перші українці, вони ставали жертвами дискримінації, їм не дозволяли відкривати банківські рахунки. Тому вони згуртувалися й створили таку організацію. Вона досі допомагає новоприбулим зберігати й позичати гроші, сплачувати рахунки. А про те, чому дехто з українців не повертається додому й продовжує "гарувати", автору варто було б попитати людей, а не засуджувати їх.
Багато хто з українських емігрантів не зміг реалізуватися на батьківщині, тому перебрався до США. Дехто з них має успішний бізнес у Чикаго: відкриває власні компанії, перукарні, ресторани, кафе, нічні клуби. Вони багато працюють, але знають, що ці жертви згодом принесуть свої плоди. Разом із тим, є родини, які повертаються назад в Україну й відкривають власну справу тут, купують житло, машини, забезпечують освіту дітям на гроші, які заробили в Америці.
Авторові не вистачило шести місяців і для того, щоб помітити такі тенденції серед жителів Чикаго: вони надають перевагу продуктам із ринку, а не із супермаркету, їздять на велосипедах, займаються фізичними вправами.
А собак справді часто заводять. Пересічні американці змінюють місце проживання в середньому шість-вісім разів упродовж життя. Це означає, що вони не встигають установити довготривалої, по-справжньому глибокої дружби. Багато самотніх. Тому й беруть у дім тварину з надією заповнити емоційну порожнечу.
Чикаго може запропонувати багато чого. І це втрата автора, а не міста, що він поїхав звідти з гірким почуттям.
Марк РАЧКЕВИЧ, журналіст Kyiv Post
Аж занадто вже журнал "Країна" хоче бути читабельним для всіх. Усі статті чомусь не мають логічного закінчення й так само початку - ніби про все, а насправді ні про що. Єдине, що дуже зачепило "за живе", так це стаття про життя американців. Ну це якийсь хворий філолог писав. Бо за його логікою українська діаспора, яка вже 100 років там і досі не асимілювалася, має свої домівки й церкву на Мангеттені й завдяки якій збереглася правда про УПА й уся українська культурна ідентичність, - це лохи. Думаю, цей філоЛОХ сам по собі судив, а не по нашій діаспорі. Треба фільтрувати таку інформацію.
Василь, село Старі Кути Косівського р-ну Івано-Франківської області, гід-провідник
Я не люблю читати з дитинства. Але коли попався в руки ваш журнал, то не могла відірватися. Він так легко читається і сприймається, що я читала його під ковдрою, підсвічуючи собі мобільним телефоном. І хай там що пишуть усякі літературні критики, журнал дуже цікавий! Це перехід від стабільних, 100 разів перечитаних коректорами й циніками комсомольських видань, до вільного стилю інформації, без постійних рамок. Продовжуйте в тому ж дусі!
Оксана, психолог, Тернопіль
Із тексту нашого відвертого 20-річного "революціонера-засланця" більше випливає романтичних подробиць, аніж діла. То він біля посольства РФ мирно тусується, то з дівчатами в натовпі "зажигає". Вважаю, що такими методами боротьби ми даємо поганий приклад. Треба брати коктейлі Молотова і жбурляти їх у "мерседеси" з політиками, а не вишукуватися перед ними з плакатами наче першокласники з квітами вздовж дороги. Адже вони не вміють читати нової мови, у якій крик про допомогу про незворотні зміни в екосистемі планети. Їм знайома лише мова прибутку. Після тексту, думаю, ще довго не буде бажання читати статті про спротив молоді естеблішменту. Ми досі занадто слабкі та романтичні. Колись вважав, що я - нормальніший за звірячу більшість, яка постійно купує м"ясо і чіпси заради миттєвої насолоди, яка руйнує наше спільне майбутнє. Зараз розумію, що я - примірник із тиражу молоді, яка розуміє і хоче не просто змінити, а зберегти світ для нащадків, але не може, бо виросла на дискотеці. Краще б ходили ми на бокс.
Павло, Київ
2 січня святкувала своє 50-річчя. За столом показала гостям журнал. Основною розвагою став матеріал про те, скільки й чого з"їв кожен українець. Усі погодилися, що картоплі справді з"їли 88,8 кг, бо це основний продукт. Цукру - хіба якщо враховувати самогонку. Казали, 2,5 кг сала - малувато й насправді з"їли значно більше. Особливо обурили дані про каву: мовляв, 24 л випити - це нереально. А презервативи якось не привернули увагу.
Олександра, Чернігів
У Верховній Раді буває багато журналістів, але тільки ви змогли помітити, як Катерина Ващук дістала свого записника, й побачити, що там є чотири телефонні номери Павла Глоби. Оце мене вразило найбільше. Так тримати!
Олексій, 25 років, Вінииця
Дуже прикро, що зауваження Дмитра Корчинського з приводу стройового кроку займає лише сторінку й не винесене на обкладинку журналу разом із великою фотографією автора.
Павло, 35 років, Київ
Одружуватися чи не одружуватися - це особиста справа кожного, а автор статті просто нав"язує свою думку. Якщо людина так говорить, це означає, що в родині не було суворої чоловічої руки. Якщо моєму чоловікові потрапила б така стаття в руки - а ми не розписані, - він почав би тицяти в текст і казати: "От бачиш, я з тобою теж ніколи в житті розписуватися не буду". Ні, дякую, я краще цей журнал від нього подалі заховаю. А теза "народжуйте побільше дітей поза шлюбом" - це ж кошмар, суцільна розпуста! Із автором статті я просто ніколи в житті не розмовляла б.
Вікторія, 24 роки, Київ
Насправді журнал цікавіший, ніж на нього подивишся з першого погляду. Тому я спочатку мав негативні враження, а потім - позитивні. Обкладинка порівняно зі змістом статей - з викладом, діапазоном тем - трохи примітивна. Сподобався матеріал про антиглобалістів у Копенгаґені. В нас ця тема мало висвітлюється. Цікаво, що розповіли про них ізсередини. Запам"ятався "Погляд" про шлюб. Можна погоджуватися або не погоджуватися, але така думка має право на існування.
Гліб, 23 роки, приватний підприємець, Рівне
Взяла в руки журнал, почала з відгуків. Побачила, що багато негативних і далі не читала
Любов, пенсіонерка, Полтавська область
Дуже сподобався матеріал про те, що їв, пив і чим користувався українець 2009 року. Здивувало те, що за рік ми з"їдаємо однакову кількість сала та шоколаду - ніколи б не подумав! З деякими цифрами не погоджуюся. Наприклад, нібито українець за рік викидає 2,6 презерватива. Це що за цифра така? На яке населення рахували: на репродуктивне чи на всіх - на дітей, на бабусь? Та значно більше презервативів щороку викидає людина, яка ними користується! Або 2,5 троянди - не погоджуюся!
Ігор, 27 років, менеджер проектів, Київ
Журнал стає цікавішим і яскравішим, на мою думку. Чудові ілюстрації, сюжети, фотографії. А от стаття в рубриці "Щоденник" про 73-річного художника Івана Марчука неприємно вразила мене як жінку. Трохи вульгарні висловлювання про жінок. Ділить їх на категорії для "мацання", "бавлення", "малювання". Перш за все, жінка - це мати, сестра, бабуся, дочка. І хоча мова йде про заслуженого художника, загострили увагу на його "ловеластві", чим викликали неприємний осад на душі та образу за всіх жінок. Лише закривши журнал і побачивши хоча й неповний букет троянд, трохи заспокоїлася.
Ж.Б., 58 років, Львів
З великим інтересом прочитав інтерв"ю з фізиком Геннадієм Зинов"євим. З нього я дещо дізнався про великий андронний колайдер і про участь українців у цьому проекті. Ця історія дуже яскраво ілюструє ставлення в нашій країні до науки та науковців. Хотілося б більше таких публікацій, бо вони розкривають людям очі на наші можливості й на те, як ми їх нехтуємо.
Сергій Іванович, пенсіонер, Львів
3 
35413
Коментарі